«Не все просеко однакове». Сомельє про італійське виноробство, ознаки якісного вина та тонкощі вибору просеко, які ви не знали
Денис Ревін (Фото: надано Денисом Ревіним)
Сомельє Денис Ревін розповів для NV FOOD не лише про етикетки та класифікації. Поговорили про те, як зміни клімату впливають на географію виноробства, чому «супер-Тоскана» зламала правила гри, чим відрізняється просеко спуманте від фрізанте, і чому пляшка вина по акції може бути кращим придбанням, ніж дорога безіменна етикетка.
Денис Ревін
Багато людей вважають Італію чи не найбільш відомою виноробною країною. Чи справедливо це?
В цілому, якщо говорити про сьогодення, то базові італійські вина можуть бути непоганими. Але це покращення сталось не так давно. До 1968 року в Італії не було навіть класифікації вин. В країні виробляли багато вина, але в світі вона була знана як та, що робить базові прості вина. Вони більш асоціювалися з домашнім виноробством, не були представлені на міжнародних виставках і не позиціонувалися як щось цікаве чи визначне.
З 1968 року італійці почали впроваджувати різні категорії якості, такі як DOC (Denominazione di Origine Controllata — назва з контрольованим походженням — прим.авт.). І якщо на етикетці написано DOC Veneto, то вино має відповідати законам щодо виробництва, які діють у цьому регіоні. Це те ж саме, що й українські мелітопольська черешня чи гуцульська коров’яча бринза, що є товарами із зареєстрованим географічним зазначенням. Завдяки впровадженню таких систем якості в Італії якість вин почала зростати, як і кількість пляшок на імпорт — сьогодні дві третини італійських вин імпортується за кордон. Італія добре тримає конкуренцію в останні роки — вина займають 20% всього світового ринку. В Україні 30% від всього споживаного вина також є італійським. Я б не сказав, що базові вина такі, у яких треба довго розбиратися чи щось шукати, але вони цікаві, як і вина будь-якої іншої країни. В італійців широкий спектр сортових вин, адже завдяки географічному положенню вони мають можливість висаджувати багато сортів винограду. Італія займає друге місце після Грузії в світі по кількості культивованого винограду і дуже пишається своїми автохтонними сортами.
Нещодавно ми з колегами проводили дегустацію, де знайомили гостей із італійськими винами та їх різноманіттям. Це доволі обширний пласт інформації, і вкластись в дві години було важко, але намагався як міг (сміється). Ми з колегами запустили навчальний курс, і кожного першого числа наступного місяця обираємо тему. Цього разу вибрали Італію, щоб люди за доступну ціну могли скуштувати різноманітні вина, розвинути рецептори та підвищити обізнаність у світі вина в цілому. Розповідав, звідки італійське вино з’явилося, як розвивалося, які є класифікації якості всередині країни, як правильно «читати» етикетку тощо. Поговорили й про місце Італії у світовому винному світі, скільки країна виробляє вина та як просуває свої вина. Для дегустації обрали сім зразків з різних регіонів країни — від півночі до півдня. Ми куштували вина й розбирали трохи детальніше регіони, з яких вони походять. Нашою метою було не акцентувати на конкретній виноробні, а допомогти людям зрозуміти стилістику і навчитися самим обирати хороші вина.
Тож, на етикетку треба звертати особливу увагу, чи не так? І, знаючи класифікації вин та їх позначки, можна обрати якісніший продукт?
Насправді, класифікації - це більше про вимоги законодавства. В італійських вин є чотири рівні якості. Перший — Vino da Tavola, тобто столове, на кожен день. На пляшках такого вина може взагалі нічого не бути вказано, навіть сорт винограду і міцність. Це супер базове балкове вино.
Наступний рівень — IGT (Indicazione Geografica Tipica — типове географічне зазначення — прим.авт.). Це вина, прив’язані до певної місцевості й регіону. На етикетці такого вина зазвичай зазначають назву виноробні, міцність, вінтаж.
DOC (Denominazione di Origine Controllata — контрольоване найменування походження — прим.авт.) передбачає виконання більш жорстких вимог з боку законодавства. Вино з такою позначкою виготовляється з певних дозволених сортів винограду. Для виноробень чітко прописано, скільки можна збирати врожаю з гектару, яка має бути щільність посадки лоз, є навіть вимоги щодо витримки та кількості алкоголю.
Категорія DOCG (Denominazione di Origine Controllata e Garantita — контрольоване та гарантоване найменування походження) введена в 1963 році, але працювати почала в 1980-х. Продукт може бути віднесений до категорії DOCG лише тоді, коли він вже має логотип DOC як мінімум 10 років, перевершує за якістю напої категорії DOC та досить популярний. Крім того, виробництво вина протягом останніх 2-х років повинно мати економічну стійкість. DOCG, на відміну від DOC, відноситься до специфічної виноробної території, яка може бути обмежена не лише областю чи містом, але й окремою ділянкою провінції. Комісією з нагляду за якістю також контролюється етап розливу вина у пляшки. Вин з логотипом DOCG на сьогодні налічується лише 68 по всій Італії. Це такі найвідоміші, як Brunello di Montalcino або Barolo. Це вина-візитівки, з якими асоціюється італійське виноробство. Коли ви бачите позначку DOCG на етикетці, то можна чітко розуміти, що до продукту висувалися доволі жорсткі вимоги, тож і продукт має бути вищим по якості, бо проходить більше етапів контролю.
Проте, якщо такої позначки немає, це не означає, що вино обов’язково погане. Коли в 1968 році почали з’являтися перші класифікації, то поруч із ними з’являлися й такі терміни, як «супер-Тоскана» в центральній частині Італії. Місцеві винороби не хотіли, аби їх вина асоціювалися лише з К’янті з місцевого сорту винограду Санджовезе, котрий там дуже активно культивується і займає перше місце. Вони розуміли, за чим майбутнє - людям подобається не кислотний Санджовезе, а більш структурний, насичений Каберне Совіньйон. Тож винороби почали культивувати міжнародні сорти — Бордо, Каберне Совіньйон, Каберне Фран, Мерло тощо, і робити вина з них. І ці вина (як, наприклад, Сасікая) через кілька років в сліпій дегустації перемагали вина з Бордо, викликаючи фурор, але в самій Італії їх не могли класифікувати, бо вони не відповідали вимогам місцевого законодавства. І тільки в 90-х роках з’явилася категорія IGT — майже найнижча з точки зору вимог законодавства. Але вина цієї категорії займають топові місця у різноманітних рейтингах та отримують високі бали на сліпих дегустаціях, коштуючи при цьому від 200 євро за пляшку. А ось вина з категорії DOCG ви можете купити і за 10 доларів. Тому при виборі мало керуватися лише категоріями, треба розуміти культурне підґрунтя, регіональні особливості, історичний аспект і, власне, смаковий. Щоб не заплутатися, краще звернутися до сомельє у магазині, де ви купуєте вино — спеціаліст допоможе розібратися.
А в чому, на вашу думку, відрізняються вина України та Італії?
У нас не дуже велике різноманіття в палітрі смаку. В Україні культивується набагато менше сортів винограду, ніж в Італії, це пов’язано з кліматичними умовами. Так, Італія лежить у трьох кліматичних поясах: помірному, субтропічному та середземноморському. Більша частина території знаходиться в субтропічному кліматичному поясі, зокрема Апеннінський півострів, Сицилія та Сардинія. Північна частина, включаючи Альпи та басейн річки По, розташована в помірному кліматичному поясі. Середземноморський клімат, який характеризується жарким літом та м’якою зимою, також властивий значній частині Італії, особливо узбережжям. Альпи слугують бар'єром для холодних повітряних мас з півночі та заходу, що впливає на клімат всієї країни. Таке різноманіття допомагає вирощувати різні сорти — на півдні багато сонячних днів, виноград стигне швидко й набирає велику кількість залишкового цукру. Північ Італії є видатним виноробним регіоном завдяки різноманітності ґрунтів, унікальним автохтонним сортам винограду.
Крім кліматичних особливостей, виноробство в Італії дуже розвинене на культурному рівні. Італійці ставляться до вина з пошаною, як і до оливкової олії. Традиції виноробства передаються з покоління в покоління, як у нас передаються, скажімо, сімейні рецепти хліба. Тому в італійців набагато більше досвіду в виноробстві та споживанні вина.
Клімат в Італії справді сприятливий для виноробства, але ж відомо, що його зміни вже впливають на галузь.
Це справді так, глобальне потепління диктує нові умови для виноробства в усьому світі. Ті країни і регіони, що раніше робили більш свіжі кислотні вина, тепер не можуть цього робити. Вони шукають різні хитрощі, починають збирати виноград раніше, більше орошувати тощо. Але це не завжди допомагає. Тому у північних регіонах на законодавчому рівні починають дозволяти культивувати виноград сортів південних стилів — клімат вже підходить. А на півдні у цей час посухи, винам не вистачає кислотності, вони стають занадто алкогольні. І так стається не лише в Італії.