Про кухню, імперію та національну ідентичність
Візит єврокомісарки, словенської політикині Марти Кос до Північної Македонії призвів до справжнього скандалу, про який розповів Балканський оглядач
Єврокомісарка, характеризуючи сутність македонської національної ідентичності, на перше місце поставила знамениті на всі Балкани витвори македонської кухні. Це справді дуже смачно — але така оцінка добре ілюструє ставлення народів колишньої Югославії до своїх сусідів. Особливо — якщо дивитися з півночі на південь.
Марта, очевидно, не хотіла образити македонців. Вона просто описала їхню ідентичність так, як її зрозуміла: не через національних героїв, повстанців, письменників чи державників — а через фарширований перець.
Не через національних героїв чи письменників — а через фарширований перець
У Радянському Союзі, як і перед тим у Російській імперії, колонізованим народам теж дозволяли ідентичність виключно через кухню. Українці — це борщ і вареники. Узбеки — плов. Грузини — хінкалі. Ця нав’язлива ідея виявилася настільки успішною, що самі представники цих народів почали говорити про кулінарію як про головний доказ своєї культурної самобутності. І навіть нагадувати, що самі росіяни нічого готувати не навчилися й у своїй кухні постійно використовують чужі надбання.
Але росіянам і не потрібно було вчитися готувати. Вони презентують себе світові — й собі самим — як народ «великої літератури», «великої науки», «великої державності». Усе — велике. Ви, до речі, ніколи не замислювалися, чому саме російська література — велика, а, скажімо, німецька чи французька — ні? Тому що велика російська література завжди протиставляється невеликим українській чи вірменській — тим, які мають знати своє місце: на кухні або в полі. Ну і чому ж представникам такої великої держави та культури не частуватися чужим борщем чи хачапурі? Приїдуть і нагодують, бо більше нічого не вміють.
Недарма в СРСР завжди проходили декади національних культур — але національні страви подавалися в російських ресторанах нон-стоп. Українську культуру ще можна витримати протягом десяти днів, а от борщ має бути щодня.
Я не до того, що свої кулінарні надбання не потрібно захищати. Я сам віддам пів царства за вареники з вишнями, а другу половину — за фаршировану рибу. Але ідентичність — це не те, що у тебе в шлунку. Це те, що у тебе в серці.
Текст опубліковано з дозволу автора
