Про крафтові сири, проблеми та виклики галузі NV FOOD розповіла Тетяна Дядечко — сировариня, власниця сироварні Козачка, засновниця Школа сиру Тетяни Дядечко, голова ГО Асоціація виробників сиру України.

Ви вже довго варите сири й маєте свою школу, тому можете напевно сказати, у чому різниця між сироварною традицією в Україні та Європі, чи не так?

Так, я варю сири вже дванадцять років, і вже майже 10 років, як ділюся своїми знаннями. Спочатку це були зустрічі друзів, де я просто розповідала щось цікаве. Потім почала брати невеликі кошти за ці зустрічі, бо розголос про них поширився далі, ніж коло моїх друзів. Далі я відкрила школу. І з впевненістю можу сказати, що за ці 10 років українські ремісничі сироварні зробили буквально квантовий стрибок. Це і маленькі, і середні крафтові виробники. У нас, на жаль, зруйнована була історія і культура споживання сиру. Нас підсадили на такі масові продукти, як сир голландський і, вибачте, російський, молоко, кефір, бо не було умов для розвитку малих виробицтв. Чому, коли ми їдемо у Францію або Італію, ми бачимо величезне різноманіття? Тому що там століттями це культивувалося, підтримувалося, розвивалося. Але це зайняло декілька століть, а нам довелося проходити цей шлях за 10 років. Зараз українське ремісниче сироваріння представлено гідними сироварнями та сирами, за які не соромно говорити. І така тенденція говорить про те, що, звичайно, у галузі є майбутнє. Проте тепер усе буде залежати від споживача, який має усвідомлювати, що підтримка малого виробника — і є основна запорука розвитку України як процвітаючої держави. Погодьтеся, малі виробники — основа економіки, підтримки життя певних регіонів. Якщо хтось і досі вагається, чи вибирати українські крафтові сири замість польських, часто завезених контрабандою і тому дешевих, саме час запитати себе, чому так стається. Це неповага до себе як до українця. Адже наше майбутнє залежить і від щоденного вибору у таких питаннях, як продукти.