«План Б»: Британія та Польща можуть вступити у війну, а смерть Путіна мало що змінить — Піонтковський

12 червня, 15:52
Польські та американські військові на навчаннях НАТО, 24 травня 2022 року (Фото:REUTERS/Kacper Pempel)

Польські та американські військові на навчаннях НАТО, 24 травня 2022 року (Фото:REUTERS/Kacper Pempel)

Чому «Пряму лінію» з Путіним раптово скасували, чому смерть кремлівського ватажка принципово не змінить ситуацію, і на що готова «коаліція рішучих» у складі Великої Британії, Словаччини, Румунії та Польщі заради того, щоб зупинити російські війська — пояснює політолог і публіцист Андрій Піонтковський.

З ним поговорила Олена Трибушна, українська журналістка, головна редакторка та ведуча YouTube-каналу Є питання.

— Почнімо зі смішного, якщо зараз щось може бути таким, а потім перейдемо до серйозного. Щорічну «Пряму лінію» з Путіним скасували, хоча вона була запланована на червень. Як ви вважаєте, з чим це пов’язано? Соромно відповідати на неприємні запитання чи, може, нарешті сталося диво — і з Путіним щось не так?

Відео дня

— Я теж відповім, можливо, не дуже серйозно. Знаєте, яка для мене ознака того, що з Путіним щось трапилося? Ось дивіться, Медведєв — пам’ятаєте такого чоловічка, був чотири роки президентом? Має два прізвиська в Мережі — «айфончик» і «жалюгідний». Він останнім часом відрізняється найшаленішими та найагресивнішими заявами на адресу Заходу. Він написав про вже навіть не знищення української держави, а реально про геноцид — «я їх так ненавиджу, я їх усіх знищуватиму». Що трапилося з чоловічком? Ну, він дурненький, по-перше. Знаєте, чому Путін його вибрав? Путін сам сморчок, зріст у нього, по-моєму — 160 см, а у цього 157. Існує поріг карликовості, якраз 150—158 см, на якому відбуваються незворотні мозкові зміни. Так ось Медведєв поводиться останнім часом так, ніби бере участь у якомусь кастингу. Йому треба показати, який він агресивний, який він суперпатріот, як він вбиватиме всіх українців до одного, немов справжній вождь «руського миру». Це кастинг на якусь посаду, що звільняється.

Поголос про те, що Путін хворий? Нам, звичайно, говорили про рак всього, і хребта, і простати, і шлунка і чого лише не було — але він якось живе. Для мене поведінка Медведєва — я так його, дурника, розумію приблизно — він сподівається, що якщо Путін здохне, то обиратимуть президента. За Медведєвим закріпилася репутація слабака, а він показує, що він не слабкий.

Але взагалі це все несерйозно, бо здохне Путін або не здохне — принципово нічого не зміниться. Верхівка об'єдналася, їхня мета — це італійський «план миру», якийсь такий італійсько-французько-німецько-російський план. Макрон за цим стоїть. Це вічна місія французів при російському дворі — закріплювати російські загарбання. Як у 2008 році Росія захопила дві провінції Грузії — одразу прибіг із папірцем, наче Чемберлен, президент Саркозі, і все було оформлено як мир із територіальним поділом Грузії. Так само й інший президент, Олланд, потім прибіг до вас разом із Меркель. Ось вона сьогодні нагадала про себе, розповідала, як Путін собачкою її лякав у 2007 році. Вона вважає, що у 2008 році правильне рішення ухвалила, коли заблокувала вступ України до НАТО — мовляв, в Україні, бачите, висока корупція, і такі країни не можна приймати. Ну ось така Європа, і Європа зараз готується теж прийняти Москву зі ще одним папірцем, що закріплює, крім ОРДЛО та Криму, ще й Херсонську та Запорізьку області.

Тож зміни у російських мізках спричинить не зміна фюрера, а вирішальні дії та успіхи українських Збройних Сил на полі бою.

— Тобто, в Україні є корупція, а в Німеччині, де колишні канцлери сидять на зарплаті у Кремля, — корупції немає.

— Так. І річ навіть не в тому, що вони сидять на зарплаті. Глибока причина їхньої пропутинської поведінки, і вони відверто про це говорять — Франція та Німеччина бояться перемоги України та поразки Путіна, бо перемога України змінить усю структуру міжнародних відносин, структуру безпеки в Європі. Адже після кожної світової війни (а давайте називати речі своїми іменами, те, що відбувається зараз, — це світова війна) нову структуру визначають переможці. Як після Наполеонівських війн вона визначалася переможцями на Віденському конгресі, після Першої світової війни — на Версальському конгресі, після Другої світової війни — у Потсдамі. У цій новій системі Німеччина та Франція втратять свою геополітичну вагу. Адже французи безперебійно повторюють «grandeur de la France» — «велич Франції», цим вони компенсують той факт, що ганебно програли Другу світову війну і втратили статус великої світової держави. А цей штучний «grandeur de la France», який вони роздмухують, завжди полягає в тому, що вони якось паскудять американцям і заграють з Кремлем. І Макрон, не приховуючи, заявляє: «Я можу бути посередником, я єдиний посередник, з яким Москва розмовлятиме». Нехай самі й розмовляють. Макрон — посередник, хоч із диктатором посередники вже нікому не потрібні будуть.

Німці — вони прагматичніші, у них інтерес, швидше, економічний і діловий. По-перше, вони служать Кремлю за привілейовані економічні відносини, дешевший газ, крім того вони пристойно збагачуються. Згадаймо тих же деяких канцлерів великої Німеччини.

Моментом істини стане третій Рамштайн

Тому ці дві країни і зображають «давайте не загострюватимемо, а раптом Путін використає ядерну зброю». Та ніхто вже не боїться цих понтів з ядерною зброєю після того, як американці Путіну пояснили, що в цьому випадку Росія отримає нищівну відповідь, яка торкнеться його особисто. З цим шантажем гопника з пітерського підворіття покінчено. Вони бояться не ядерної бомби Путіна. Франція та Німеччина бояться перемоги України та її нової ролі у міжнародних відносинах, і втрати ними ролі привілейованих європейських повій Кремля.

— А як до цього всього ставляться Сполучені Штати? Найперше до всіх цих спроб вести якісь «мирні переговори» за спиною України — яку роль Штати у цьому відіграють? Бо зволікання з постачанням важкої зброї в Україну теж викликають певний сумнів у тому, що США хочуть швидкої та безальтернативної перемоги України.

— Ось ключове ваше слово якраз «зволікання». Вони дуже засмучують. Як до цього ставляться США? Є офіційний документ. Байден опублікував у The New York Times статтю Що Америка робитиме і не робитиме в Україні. Там дуже багато позитивного, він повторює, що метою є незалежна Україна, яка відновила свою територіальну цілісність. Він повторює, що йдеться про загрозу всьому світу, що допомога Україні — це не просто виконання морального обов’язку, а ключове завдання національної безпеки, тому що в Україні Путін не зупиниться, він піде далі, він і не приховує своїх планів. Пам’ятаєте, Путін сказав Заходу — забирайте манатки і забирайтеся геть із Європи?

У тексті Байдена практично відкидається італійський план, тому що наголошується, що не можна обговорювати Україну без участі України і ніхто не може нав’язувати Україні мир за рахунок територіальних поступок. Це все дуже позитивно. І крім того, він оголосив в останньому пакеті допомоги з ленд-лізу велику номенклатуру озброєнь, яка може серйозно змінити сили на полі бою. Там і HIMARS, там і винищувачі F-16, і гелікоптери, і системи протиповітряної оборони. Гаубиці, які довго обіцяли, вже надійшли у великій кількості. Все це дуже добре, але, наче пляма на красивій скатертині, псує все враження застереження Байдена про те, що HIMARS передають без ракет дальністю 300 км, а лише в модифікації 70 км, щоб українці не могли стріляти по російській території. Це безглуздо з військової точки зору, з погляду елементарної моралі. Якщо у ваш будинок стріляє бандит через паркан і вбиває ваших дітей, а ви, виявляється, не маєте права йому відповісти, тому що це вважатиметься вторгненням на мирну територію. Це поступка Байдена тим настроям, що є в Америці.

Москва активізувала всю свою агентуру в Сполучених Штатах, всіх своїх важковаговиків. Вийшла ціла низка статей, основна думка яких спрямована проти політики адміністрації Байдена і персонально, насамперед, проти міністра оборони Ллойда Остіна та Байдена. Остіна прямо критикують за його висловлювання у Києві 25 квітня про те, що мета США у цій війні — перемога України, відновлення її територіальної цілісності та ослаблення Росії настільки, щоб вона не могла повторити більше подібної агресії. Ця позиція піддається атакам усієї путінської агентури, і досить серйозно. Не знаю, наскільки керована ця атака, і чи пов’язані з нею зволікання з допомогою, які ми бачимо. Моментом істини стане третій Рамштайн 15 червня. Думаю, Остін проведе огляд усіх європейських сил, схопить за петельки європейські країни і, найголовніше — нам скажуть, що надіслали в Україну Сполучені Штати.

— Гадаєте, на Рамштайні-3 прямо скажуть, що нам сюди передали?

— Це буде зрозуміло з поведінки. Всі розрахунки українських експертів говорять про те, що та номенклатура, про яку ми говоримо і яка зафіксована американським законом, у кращому разі буде у розпорядженні України в середині липня. Але ж ми бачимо, що зараз відбувається на фронті. Поки що Росія має вогневу перевагу — це і артилерія, і ракети, і перевага в повітрі, не абсолютне панування, але перевага. І це дозволяє Росії повільно, але вгризатися у дедалі нові шматочки української території. Драматичний місяць на нас чекає. Що позначиться раніше? Чи встигне нова допомога перш, ніж Росія досягне серйозних цілей, які вона поставила — насамперед взяття Слов’янська та Краматорська? Нам доведеться пережити дуже напружений і вирішальний місяць.

— Як ви вважаєте, можуть миротворчі настрої в Європі вплинути на надання Україні статусу кандидата на членство в ЄС?

— Це не має жодного значення. Жодні статуси вже нічого не вирішують. Все станеться на полі битви. У разі перемоги України всі ці ігри із членством у НАТО та ЄС вже недоречні. Це Україна вирішуватиме, хто буде у новій структурі безпеки. НАТО та ЄС паралізовані. Чотири країни, три з них я вже перераховував — це Франція, Німеччина, Італія, та й не забуватимемо нашого найбільшого друга містера Орбана — чотири ці країни грають на боці Путіна і тим самим відчайдушно намагаються змусити Україну ухвалити капітулянтську мирну угоду.

Англійці переживають зараз свою історичну молодість, 1940 рік

Це не мирна угода, це просто фіксація ще одного етапу захоплення України. Мету війни Путін не змінював з першого дня — ліквідація української державності. Путін у своїй війні з Україною вже піднявся на найвищий можливий ступінь ескалації, його завдання — знищення Української держави. Не важливо, як він хотів її досягти, можливо, взяттям Києва і транспортуванням туди якогось маріонеткового уряду, Медведчука чи Мураєва. Зараз він хоче досягти цієї мети захопленням Херсонської та Запорізької областей, нав’язуванням Україні капітулянтського миру, який, крім втрат територій, призведе ще й до глибокої кризи в українському суспільстві. Коли Путін веде війну на знищення, треба думати не про ескалацію конфлікту, а про максимально можливу допомогу Україні.

Або ось ще одна «братська теза» — «Україна має проголосити нейтральний статус». Нейтральний статус у чому? У війні, спрямованій на знищення України? Ніколи вона цього не зробить.

Але я дещо захопився описом ворогів України. Є достатньо і друзів України. Навіть у цих країнах — у Франції, у Німеччині — більша частина громадської думки за підтримку України, за відправлення більшого обсягу озброєння, і це ми маємо максимально використати. Вже й німецькі медіа викривають Шольца, знущаються над ним за ті зволікання, які він влаштовує вже кілька місяців.

Але насамперед це Велика Британія. Найвірніший друг України від початку конфлікту. Я вже пояснював психологію англійців — вони переживають зараз свою історичну молодість: сьогоднішня Україна-2022, що бореться віч-на-віч з Путіним, — для них рімейк Великої Британії-1940, що бореться віч-на-віч з Гітлером.

Таку саму позицію мають і найближчі сусіди України — Польща, Словаччина, Литва, Латвія, Естонія, Румунія. Вони мають свою причину для такої солідарності. Найкраще висловився прем'єр-міністр Словаччини: «Українці зараз помирають за нас, за те, щоб Бучі не було в нас тут — у Словаччині, Польщі, країнах Балтії. Сюди прийдуть російські орди, якщо Україна програє».

Мені здається, зараз українській дипломатії треба проводити дві лінії: перша — спираючись на безперечних друзів в Америці, Блінкена та Остіна, добиватися повного виконання американського закону про ленд-ліз, а друга — розпочати серйозні розмови з нашими європейськими союзниками. ЄС і НАТО паралізовані щодо можливості ефективно допомогти Україні — паралізовані принципом одностайності, тому що чотири члени цих організацій грають на стороні Путіна.

Виникає потреба у новій організації. Інша річ у тому, що робитиме ця організація. Можливо, я помиляюся, але, наскільки я розумію, настрої в цих країнах такі, що там готові надати Україні допомогу рішучішу, ніж просто постачання зброї. Ось навіть дідусь Байден, якого ми так всі любимо за ленд-ліз, за ту допомогу, яку, я впевнений, буде надано, проте він любить кожен свій виступ починати перерахуванням того, чого він не робитиме — я не посилатиму американські війська, не закриватиму небо. Це груба помилка, кожне таке перерахування — це запрошення Путіна до нахабніших дій.

Думаю, що Великій Британії потрібна така «коаліція готових» — Англія, Словаччина, Румунія, Польща. Що вони можуть? Вони можуть надіслати свою авіацію в небо України для захисту, якщо Америка та НАТО не готові. Авіація чотирьох цих країн і плюс українська авіація — думаю, разом це перевершує російську авіацію, і вони здатні були б здобути панування в повітрі і тим самим вирішити результат війни, незалежно від того, будуть ті тяганини з ленд-лізом, які нас так бентежать, чи не будуть. Мені здається, зараз саме час розглядати цей «план Б» дуже серйозно.

— Думаю, що та сама Британія чи Польща, яких ви назвали як потенційних членів цієї коаліції, можуть боятися, що якщо вони відправлять в Україну свої винищувачі, то Путін відправить ядерні бомби до Лондона чи Варшави.

— Ні, він не відправить ядерні бомби, бо не має можливості безкарно їх відправити. Адже ядерні бомби є у тієї ж Великої Британії. Ядерні бомби не працюють. За ядерні бомби — ядерна відповідь по його бункеру. Ось цю фразу, яку ви сказали, Путін втовкмачує в європейську та американську свідомість останні 15 років, починаючи зі своєї Мюнхенської промови. Насправді, це блеф. Якщо так міркувати, то треба зняти штанці і все йому віддати. «Давайте віддамо Путіну всю Україну, давайте віддамо йому всю Польщу, бо він може ядерні бомби кинути». Думаю, що Велика Британія та Польща дуже сильно готові це [коаліцію] розглянути.

Російська верхівка спостерігає за випробуваннями гіперзвукової ракети Авангард, 26 грудня 2018 року (Фото: Кремль)
Російська верхівка спостерігає за випробуваннями гіперзвукової ракети Авангард, 26 грудня 2018 року / Фото: Кремль

— Що ви думаєте про історію з переговорами між Лавровим та главою МЗС Туреччини щодо розблокування експорту зерна з України — так званий морський зерновий шлях? Чи може гарантувати безпеку цього процесу участь у ньому такої країни як Росія, і наскільки небезпідставними є підозри, що Росія просто використовуватиме цей коридор, щоб атакувати Україну з моря?

— Росія цинічно використовує цю проблему. Вона ж весь час висуває дві умови: перша — зніміть санкції, а друга — нехай Україна розмінує підходи до Чорноморського узбережжя.

Санкції з них ніхто не зніматиме, і я думаю, що Україна вже ніколи не піде на розмінування. Наскільки розумію, розглядаються інші варіанти. Подивимося. Будь-яку проблему — енергетичну, продовольчу — Москва перетворює на шантаж. Не треба зважати на цей шантаж.

— І остання історія, яку я хочу, щоби ви прокоментували. У Держдумі пролунала цього тижня чергова шалена заява-загроза — вони пропонують скасувати акт про визнання незалежності Литви, ухвалений ще за часів Горбачова. Це чергове марення чи підготовка до того сценарію, про який вони постійно говорять, що наступними будуть країни Балтії?

— Нічого нового. Цих планів Путін ніколи не приховував. Про це він заявив ще у своїй «тріумфальній» Кримській — я її називаю Судетською — промові. Він застосував ключове поняття «розділена нація», класичний мем гітлерівської зовнішньої політики 30-х років. Вся концепція «руського миру» передбачає «злуку роз'єднаного народу». Щоправда, поміж литовцями ось цього «роз'єднаного народу», на щастя, майже немає. Але є на третину в Латвії.

Путін ніколи не приховував своїх планів. Дуже добре, що таке прозвучало в Думі. Це зайве нагадування для Заходу, якою буде ціна перемоги Путіна в Україні. Думаю, це дуже добре розуміють у Польщі. І якщо для поляків, англійців, румунів і тих же балтійців вибір буде — підкорення всієї Східної Європи Путіним після поразки України, а в такому разі це неминуче, або ризик війни з ним, припускаючи, що він теоретично може використати ядерну зброю, — то вони підуть на ризик цієї війни. Ніхто не бажає Бучі на своїй території.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X