В очікуванні штурму. Як великі міста Донеччини готуються до наступу двох ворожих сил — росіян та холодів — репортаж НВ
На контрольованих Україною землях Донецької області зараз знаходяться два типи людей: місцеві, які не хочуть залишати свої домівки, та військові, які не збираються допускати сюди ворога
(Миколаївка — Краматорськ — Часів Яр — Бахмут)
Зранку у місті Миколаївка, що знаходиться за 18 км на схід від Слов’янська Донецької області, 23-річний військовий медик миє зі шлангу автомобіль швидкої допомоги. На машині помітні подряпини від осколків, замість заднього скла — картон. Колись 12-тисячна Миколаївка знаходиться ближче до лінії фронту, ніж Слов’янськ, з якого у 2014 році і почалася війна на Сході. Але виглядає більш затишним містом, попри гучні звуки обстрілів вночі. За словами місцевих мешканців, тут досі залишається жити майже половина населення — 5 тис. осіб.
Не відриваючись від миття швидкої, медик, який сам родом з Чернігівщини і перебуває на службі в армії з 2019-го, розповідає НВ, що пережив за місяці повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Він не хоче називати своє ім'я, але говорить охоче. У лютому його перекинули в Луганську область. Спочатку медик перебував у Новоайдарі, потім у селі Гречишкіне, далі у Сєвєродонецьку, а з 8 березня працював у Рубіжному, де точилися запеклі бої. 30 квітня медик отримав кульове поранення у грудну клітину від снайпера, виставляючи крайню точку евакуації для військової швидкої. «Бронежилет зменшив кінетичну силу кулі, та зрикошетила і потрапила в ребро», — розповідає хлопець. 95% поранень, з якими він працював на Луганщині - осколкові, решта — кульові.
Через півтора місяці лікування і реабілітації медик знову повернувся на службу — у Лисичанськ. «Бо це найкраща робота у світі», — жартує військовий, а вже серйозно додає, що зараз його місце на фронті, де треба допомагати українським захисникам, а не в тилу.
У Донецькій області, на його думку, поки що спокійніше. «Це як курорт у порівнянні з Рубіжним», — каже він.
Хлопець переконаний, що Донбас вдасться втримати.
Вимита швидка їде з Миколаївки. Ми — теж: рушаємо через Слов’янськ у напрямку Краматорська.
По дорозі з Миколаївки до Слов’янська вмикаємо радіо. Те, що російські війська десь поруч, чути і через нього, адже на українських хвилях потрапляємо на російську радіостанцію Вєсті FM. «Прорвемся, невзирая на санкции!», — лунає пропагандистське гасло замість рекламної паузи. А далі йде цілий ефірний блок, присвячений проблемі кондиціонерів в РФ. Якийсь експерт жаліється, що японці пішли з російського ринку, зросла ціна їхніх комплектуючих, але не біда — залишилися китайці. «Тобто, є чим охолоджуватися», — заспокоює слухачів ведучий. Далі ефір переривається новинами так званої «ДНР», у яких розповідають, що в окупованому Маріуполі триває підключення абонентів до мережі інтернет. Радіоголос навіть не згадує, що місто практично повністю знищене російськими авіаударами і артобстрілами.
У Слов’янську, який тепер стає новою гарячою прифронтовою точкою і майже щоденно потерпає від обстрілів, дивує контраст цих новин із реальністю — безтурботні діти сидять і бавляться на автобусній зупинці, ніби війни і нема.
Сергій, військовий 93-ї окремої мехбригади ЗСУ Холодний Яр, з яким НВ спілкувалось вже у Краматорську, каже: з початку повномасштабного вторгнення противник намагається вийти на адмінкордони Луганської і Донецької областей. Тому у ворожих планах все ще залишається оточення Слов’янська зі східної сторони — це напрямок Ізюм-Слов'янськ. Але враховуючи той факт, що основні сили росіян були кинуті східніше — на Лисичанськ і Сєвєродонецьк, де українські війська дали їм гідну відсіч перед тим, як відійти, зараз ворог узяв невелику паузу — привести до більш-менш робочого стану виснажені і побиті підрозділи.
Але у Донецькій області щоденно проходять зіткнення із противником, який намагається висуватися як на бронетехніці, так і піхотою, розповідає Сергій. Та українці чинять опір. «От, наприклад, за добу на напрямку 95-ї бригади було знищено 15 одиниць ворожої техніки, а на напрямку 93-ї - 21-а одиниця», — пояснює він.
Також військовий розповідає, що суттєво підсилила можливості ЗСУ поява на фронті американських реактивних систем залпового вогню HIMARS, що вражають цілі на відстані до 70 км. Влучне застосування "хаймарсів" трохи збило росіян з пантелику. Але, додає Сергій, ці системи можуть мати ракети, що б’ють на більше ніж 100 км, — і добре було б отримати їх від партнерів. Адже це дозволить завдавати ще більше ударів по тилових базах ворога.
Резюмуючи, військовий каже, що подальше виконання бойових завдань на Донбасі буде залежати від швидкості надання озброєння і техніки.
Краматорськ
Центр Краматорська виглядає дуже символічно: пам’ятник Тарасові Шевченку, поряд — українські прапори, а позаду — житловий будинок, на якому намальований яскравий мурал із написом «піднесення».
Але настрій у мешканців міста зараз далеко не піднесений. «Навіщо ви тут знімаєте?», — криком кричить на НВ жінка, співробітниця міської лікарні. «Ви зараз покажете, що у нас красива площа, а завтра її розбомблять!», — продовжує гнівитися вона.
Згодом медична працівниця визнає, що усе місто дуже боїться обстрілів. «Я усе життя розмовляю російською, так склалося, — я що, у цьому винна?», — трохи заспокоюється жінка. Вона не розуміє, навіщо Росія вирішила «визволяти» Донбас, адже попри те, що мешканці тут розмовляють російською, жити вони хочуть усе одно в Україні.
Краматорськ, у якому до 24 лютого проживало понад 150 тис. осіб, зараз напівпорожній. Та ті, хто приїжджав сюди ще кілька місяців тому, помічають дивну тенденцію: люди повертаються в місто. У центрі знову відкрилися кафе і магазини.
Олександр Гончаренко, мер Краматорська, який тепер є головою військової адміністрації міста, каже: за травень-червень повернулося 10 тис. місцевих. Отже, чисельність населення тепер сягає 60 тис. чоловік. Заклики ж до евакуації на місцевих більше не діють і тільки роздратовують, із сумом констатує Гончаренко. Хоча місто і знаходиться далеко від лінії фронту, але перебуває під загрозою: 7 липня росіяни вдарили ракетою по його центральній частині.
Та головні виклики — попереду. І це не тільки можлива активізація бойових дій, але й опалювальний сезон. Донецька область живе зараз без газу. Ремонтники не можуть дістатися до пошкодженої лінії і відновити його постачання.
Гончаренко вважає, що місто восени і взимку чекає комунальна катастрофа. Адже тут 912 багатоповерхівок, а це 60 тис. квартир. 70% помешкань мають централізоване опалення, 30% припадає на приватний сектор. У багатоповерхівках із приходом холодів доведеться перекривати воду, адже труби замерзнуть.
«От уявіть, ви мешкаєте на 8-му поверсі багатоповерхівки. Ліфти не працюють [з питань безпеки], опалення нема, газу нема, води нема, каналізації нема», — описує можливе майбутнє земляків очільник міста. Якщо ж усі люди будуть користуватись електрообігрівачами, мережі не витримають навантаження.
Гончаренко вже зараз намагається достукатись до містян. Його програма-максимум — щоб мешканці багатоповерхівок виїхали із Краматорська, або хоча б переїхали до знайомих у приватний сектор. Але і там треба готуватись до скрутного життя — почати шукати «буржуйки», аби опалювати приміщення дровами і вугіллям. «Людям доведеться жити усім в одній кімнаті, яку вони зможуть опалювати», — пояснює Гончаренко. Він все ще сподівається, що зможе вмовити мешканців тимчасово залишити місто.
«Якби вдалося відсунути лінію фронту на 15 км, це дозволило б відновити газопостачання, — каже очільник Краматорська. — Але треба готуватися до гіршого сценарію і холодів».
Часів Яр — Бахмут
Із Краматорську НВ рушає на південний схід — у бік Бахмуту. Зараз це місто стало чи не найгарячішою точкою Донецької області.
По дорозі зупиняємося на одній із непрацюючих заправок. Невеличка волонтерська група, яку навесні створив депутат СН Андрій Герус, — саме з його командою і подорожує НВ, — передає тут представникам 25-ї бригади придбаний нею пікап. Взагалі, цього разу на фронт група привезла різним бригадам три автівки і безпілотники, а за 5 місяців доправили бійцям вже понад 60 пікапів.
Приймаючи машину на заправці, і підписуючи документи, військовий із 25-ї бригади розповідає, що зараз на фронті працює в основному артилерія і є дефіцит боєприпасів 122 мм калібру. «Але чекаємо поставку, шляхи вирішення у будь-якому випадку є», — каже він.
У росіян, за його словами, відбувається якесь перегрупування. Це виглядає як оперативна пауза, але ворог може свідомо вводити ЗСУ в оману, щоб проводити розвідку. «Але сказати, що вони хочуть змінити тактику бою, не можна. У них одна тактика — випаленої землі», — пояснює військовий.
У Донецькій області російську армію чекає більше проблем, ніж на Луганщині, переконаний він. Адже тут Україна контролює щонайменше п’ять великих міст, і є багато інфраструктури, за допомогою якої можна тримати оборону. «Ми будемо робити усе, щоб вони не пройшли», — запевняє військовий.
Це саме кажуть військові у Бахмуті, куди волонтерська група завозить ще один пікап. На відміну від Краматорська, де хоча б у центрі трапляються люди на вулицях, а по самому місту досі їздять тролейбуси, у колись 70-тисячному Бахмуті зовсім безлюдно. Цивільні переховуються від обстрілів у підвалах, кажуть військові. У день появи тут НВ росіяни влучили у футбольний стадіон.
Військові розповідають, що зараз головна проблема на цій ділянці фронту — не дефіцит зброї (та поступово надходить), а втома солдат: багато з них довгий час знаходились без ротації у найгарячіших місцях. Є бригади, які воюють на Донбасі без змін особового складу вже рік. «Частину людей хоча б на два тижні відпустити і вони повернуться з новими силами», — каже один із розвідників, з яким у Бахмуті поспілкувався НВ.
На усе інше у нього нарікань не має. Цей боєць налаштований оптимістично та впевнений, що ЗСУ переможуть у битві за Донбас.
Зовсім поруч із Бахмутом знаходиться невелике місто Часів Яр, де зараз оптимізму нема, а є лише людське горе. 9 липня росіяни влучили у будинок місцевого гуртожитку, загинуло 48 осіб.
На місці трагедії працюють втомлені рятувальники, знаходяться напружені військові та засмучені і поранені мешканці сусідніх будинків. Серед загиблих є і цивільні, і військові.
Про це на диктофон ніхто у Часів Ярі не каже на місці. Але днями голова Тернопільської ОВА Володимир Труш заявив у соцмережах, що в результати удару по гуртожитку загинули, серед інших, військовослужбовці з Тернопільщини.
«У той вечір я зварила борщику, зробила котлети, ніхто не очікував біди», — згадує Надія, мешканка сусіднього із гуртожитком будинку. Вона сидить на лавці разом із своїм чоловіком Валерієм, на подряпане обличчя якого накладена марлева пов’язка, і нервово курить.
О 21.00 пролунав перший вибух, випали москітні сітки, згадує Надія. Подружжя сховалося у ванній кімнаті, а потім вийшли на вулицю за сітками. Повернулись — і стався другий удар. Чоловік впав обличчям у скло, жінці пощастило більше. «Дісталися із-під завалів та й усе», — розповідає вона.
А її чоловік Валерій радить НВ терміново вибиратися із цього небезпечного міста.
«Я то зараз поїду, а ви? Чому не їдете? Адже може статися новий удар», — запитую у травмованого чоловіка. «Тоді остаточно доб'є. А якщо не доб'є, піду помирати у посадку», — безнадійно каже Валерій, який все ще виглядає шокованим.
За даними Павла Кириленка, голови Донецької обласної військової адміністрації, на підконтрольній території Донбасу ще залишається 340 тис. цивільного населення — це 20% від показників, які були до 24 лютого. Влада продовжує щоденно закликати людей до евакуації, а військові - готуватися до нових боїв.
