Спотворені Росією землі. Як рятувальники очищують Сумщину від того, що залишили після себе окупанти — репортаж НВ
На деокупованих територіях Сумської області росіяни залишили по собі погані спогади, а також снаряди і міни, якими змушені займатись працівники ДСНС
На невеличкому придорожньому ринку у селі Боромля, розташованому на Сумщині, на південь від облцентру та поблизу від кордону з РФ, зараз продають два найголовніші товари — полуницю і мед. При чому ягода — місцева гордість: боромляни стверджують, що вона — найсмачніша у регіоні.
А от продавець меду про полуницю говорити не хоче. Дивлячись на дорогу і розбиті обстрілами будинки навколо, він згадує, як на початку березня росіяни окупували — майже на місяць — їхнє село. «Туди-сюди моталися. 500 одиниць техніки. БМП, танки, усе на світі. Дуже багато було військових», — розповідає цей мешканець Боромлі.
У селі стояли і росіяни, і буряти, але найбільше було денеерівців. Чоловік пригадує випадок, коли проходив один із їхніх блокпостів, йдучи до брата, який живе в іншій частині села. Окупанти перевірили документи і пропустили. А ще сказали, що він може їздити до брата навіть машиною. «Ми тільки намалюємо Z на твоїй машині, сядемо з тобою і перевеземо усе, що треба», — запропонували вони. «Я їм кажу: мені не треба нічого перевозити і малювати Z на моїй машині тим більше», — пояснює чоловік.
Неподалік від ринку добровольці, що приїхали сюди із Сум, у співпраці із рятувальниками Державної служби надзвичайних ситуацій (ДСНС) розбирають каміння на подвір'ї, де раніше знаходилася газова служба. Після бомбардування від неї залишились тільки завали.
Сумчанка Наталя, одна із волонтерів, приїхала у Боромлю на один день. Зазвичай жінка працює у котельні, але це сезонна робота для холодної пори року. «Зараз вдома сиджу. От і вирішила допомогти громаді, записалася у волонтери добробату», — пояснює Наталя, тримаючи у руках каміння.
По-своєму пригадує часи окупації Боромлі Олег Стрілка, речник головного управління ДСНС Сумщини: «Тут був дуже крутий народний месник». І пояснює, що 32-річний Сергій Проневич, місцевий тренер з легкої атлетики, кидав у російські танки коктейлі Молотова та передавав дані про місцезнаходження ворожої техніки українським військовим. «Уявіть собі: березень, багнюка, а він брав коктейлі Молотова, біг 17 км по полях і влучав ними у танки», — каже Стрілка.
Проневич був місцевою легендою ще до початку повномасштабного вторгнення: у 2019-му він пробіг 42-кілометровий марафон у повній військовій амуніції - бронежилеті і касці. І потрапив до Книги рекордів України.
Він вдало воював проти ворога, але врешті-решт росіяни застрелили партизана.
Російські «сюрпризи»
НВ разом із співробітниками ДСНС їде далі на південь, у напрямку Тростянця. По дорозі Стрілка нагадує, що Сумщина має найдовший кордон з РФ — майже 600 км, і межує із трьома російськими областями — Брянською, Курською і Білгородською. Тому як тільки розпочалося повномасштабне вторгнення, регіон одразу опинився у частковій окупації.
Зараз область повністю вільна від росіян, але коли ворог відступав, то залишив після себе багато «сюрпризів», із якими і доводиться мати справу ДСНС.
Роман Помазан, начальник частини гуманітарного розмінування та спеціальних піротехнічних робіт ГУ ДСНС Сумщини, розповідає, що у співпраці із фахівцями Нацполіції і ЗСУ місцеві піротехніки очистили в області вже 1,3 млн га. А саме: дороги, об'єкти критичної інфраструктури, залізничні шляхи, житловий фонд.
Піротехніки знищили у регіоні вже понад 5 тис. вибухонебезпечних предметів, але продовжують знаходити нові.
З Помазаном НВ спілкувався біля однієї із замулених водойм поруч із Тростянцем, поки там працював водолаз. Адже поруч ще навесні знищили ворожий танк, у якому здетонував боєкомплект. І залишилась вірогідність, що не всі снаряди вибухнули, — частина з них могла опинитись під водою, вкритою плямами мазуту. Тому рятувальники перевіряють водойму.
26-річний водолаз Микола Харченко пірнає із металодетектором у ставок і згодом дістає аж три 125-міліметрові снаряди від танкової гармати. Він по черзі передає їх піротехніку, який складає небезпечний вантаж у машину, що вивезе снаряди на підривний майданчик. «Дно дуже намулене, бруду по коліно, нічого не видно», — пояснює Харченко, додаючи, що йому допоміг металошукач.
База росіян
У 20-тисячному Тростянці, що знаходився під російською окупацією до 26 березня, усе ще багато роботи, визнає Помазан.
Разом з рятувальниками НВ приїжджає до колишнього цегляного заводу, де базувався танковий підрозділ росіян. Тут стояли танки, БТР, в адмінбудівлі жило 50 окупантів. «Навколо усе було заміновано, стояли розтяжки, вириті окопи», — каже Помазан. З території заводу російські військові обстрілювали Охтирку.
У виробничому цеху знаходився склад боєкомплектів, у який влучила українська артилерія, — усе вибухнуло, пояснює Помазан.
Лісопосадку поруч з заводом вибухотехніки перевірили вже давно, а от адміністративну будівлю, де жили танкісти, оглядали при журналістах.
Сапер Сергій Гармаш, що працює разом із 7-річною собакою Луною, каже, що та виявила під вікном гранату. А за останні місяці його чотирилапа помічниця знайшла вже три десятки таких.
Поруч шукає вибухівку інший пес.
Після того, як одна з собак відчує запах небезпеки, інша має підтвердити знахідку. Лише після цього сапери дістають її.
Поки собаки працюють біля адмінбудівлі, а піротехніки виносять з неї знайдені всередині російські протитанкові міни ТМ-62, Денис Карпенко, начальник управління ДСНС у Сумській області, розповідає, як рятувальники працювали в регіоні під час окупації. Вони, за його словами, все одно гасили пожежі і виїжджали на виклики, — навіть ті підрозділи, які знаходилися у 2−3 км від російського кордону.
Окупанти не чіплялись до пожежників, але працювати усе одно було надзвичайно складно. Так, в окупованому Тростянці не було зв’язку, світла і води. Коли загорілася одна із 5-поверхових будівель, рятувальники приїхали, загасили полум’я, але виїхати за межі міста, щоб заправитися водою, вороги не дозволили. Тому представники ДСНС поповнили свої цистерни, зливаючи воду з системи опалення будівлі пожежної частини.
«Там, де була можливість і де не було активних бойових дій, ми намагалися працювати», — додає Карпенко.
За час окупації загинув його підлеглий: з ранку 24 лютого командир одного з відділень рятувальників їхав на роботу, натрапив на колону ворожої техніки. «Ми знайшли його на наступний день у посадці: розстріляний автомобіль і він у середині», — згадує Карпенко.
Тим часом піротехніки закінчили свою роботу і дозволи увійти до заводської адмінбудівлі журналістам.
Всередині - залишки одягу російських танкістів, купи сміття і розмальовані «танчиками» і нецензурними написами стіни. Серед інших — і такий: «Хочу ікри і сала, мене все заї…ло».
На останок НВ цікавиться у сумських фахівців із розмінування, як вони працювали до початку повномасштабного вторгнення. Хлопці посміхаються: мовляв, тоді це були рідкісні знахідки часів Другої світової. Але тепер про них можна забути: нинішня війна залишає після себе багато «сюрпризів», працювати з якими доведеться ще дуже довго.
