Затятий гурман. Що любив їсти Гемінґвей та якою була його вечеря перед смертю
Він пізнавав світ через мислення та смаки. Поціновувач смачної їжі та міцних напоїв письменник Ернест Гемінґвей любив подорожі та надихав друзів куштувати разом з ним найсмачніші страви.
Профільне видання Tasting table розповіло про вподобання автора відомих творів Старий і море, Свято, яке завжди з тобою, Прощавай, зброє тощо. Ернест Гемінґвей зовсім не приховував своїх смаків до життя, тому побожно цінував кубинські сигари, устриці Маренн-Олерон і смердючий, рідкий сир Пон-л'Евек з Нормандії. Він був затятим гурманом, який шанував свою традицію смачно поїсти під час своїх численних подорожей.
В улюбленій ним Венеції Гемінґвей обідав у Ristorante del Doge та готелі Gritti Palace, де замовляв рибне ризотто та рагу з лобстером. У Гавані мав трапезу в Bodeguita del Medio, пив Гемінґвей-дайкірі у Floridita і здобув репутацію товариша по чарці своєї колеги-гульвіси Ави Гарднер. Обидвоє були прихильниками стилю бонвіван. Зокрема письменник пояснював у книзі Рухомий бенкет духовну здатність хорошої їжі живити не лише тіло, а й душу. «Коли я їв устриці з їхнім сильним смаком моря і слабким металевим присмаком, який змивало холодне біле вино, я втрачав відчуття порожнечі, залишаючи лише морський смак і соковиту текстуру, і коли я пив їхню холодну рідину з кожної мушлі, запиваючи її хрустким смаком вина, я позбувся відчуття порожнечі і почав радіти та будувати плани».
Такі ж плани Ернест Хамінгвей втілював у столиці гастрономії, в Парижі. Разом з товаришем, і також відомим письменником Ентоні Бурденом вони вивчали смаки життя, про що написані такі рядки: «Пити вино не було ні снобізмом, ні ознакою вишуканості, ні культом; це було так само природно, як і їсти, а для мене — так само необхідно», і «Ми добре і дешево їли, і добре і дешево пили, і добре і дешево спали, в теплі, вдвох, і кохали одне одного…».
Поціновувач насолоди, він брався за різні авантюри і обожнював поєднувати пригоди та їжу, що виливалося в любов до дичини: білки, форелі та антилопи. Коли ж мандрівки завели шукача думки Гемінґвея до Нью-Йорку, він куштував свою останню страву — стейк з печеною картоплею, салат Цезар і келих бордо. Як описали це у виданні: «класично, але вишукано, без зайвої метушні - багато в чому саме так він і писав».
Гемінґвей замовив цю страву, як повідомляється, свою улюблену, в ресторані Michel’s Christiania в Кетчумі, штат Айдахо, 1 червня 1961 року. Наступної ж ночі письменник наклав на себе руки.
