«Як твердо ми не тримаємося старих звичаїв і як повсюдно у нас є переконання, що кутя неодмінно має бути з пшеничної крупи, між населенням таких міст, як Київ, і навіть між панами і полупанами сільськими можна знайти прозелітів, які за прикладом інших панів готують для себе кутю вже не із пшеничної крупи, а із рису», — таку цитату надає історик Вадим Назаренко. Йдеться про опис традиції святкування Різдва, яку зафіксував у 1858 році український етнограф Матвій Номис у журналі Основа.

Рис з’явився як екзотичний продукт, завезений зі Сходу у XVIII столітті / Фото: freepik

Рис з’явився як екзотичний продукт, завезений зі Сходу, і спочатку вживався лише у вищих соціальних колах. Його використовували для приготування особливих страв, які підкреслювали статусність тих, хто міг собі дозволити цей продукт. Хоч із часом ціна на рис зменшувалася, але на середину ХІХ століття він був дорогим продуктом.

Як тоді писали у щоденниках знать, простолюду «сорочинське пшоно» (одна з тогочасних назв рису) було не по кишені. Кухня високого класу та заможних родин згадувала рис у поєднанні з вишуканими травами й іншими заморськими продуктами: мигдаль, шафран, цукор із цукрової тростини, родзинки, чорнослив. Що ж готували з ним окрім? Рисом могли фаршувати птахів, готувати солодкі супи з ним і, як ви могли здогадатися, його робили основою куті.

Під час опису бенкету у романі Пан Халявський письменник Григорій Квітка-Основ'яненко згадував «суп з рижом і родзинками» та «індичку, начинену сарацинським пшоном і родзинками». У родинах, що були при грошах, на великі сімейні свята готували індика, фаршированого рисом і чорносливом. Про це писав етнограф Микола Арандаренко, коли описував у 1849-му тогочасну кухню жителів Полтавщини.

Але чому власне з’явилося бажання замінити традиційну пшеницю чи ячмінь на нову зернову культуру? На це запитання також є відповідь. Дослідниця Олена Брайченко розповідала, що кутя з рисом була способом відокремитися від селянства. У міських регіонах рис асоціювався з розкішшю та урочистістю завдяки його поширенню серед європейської кулінарної традиції та східних впливів. Використання цього продукту надавало святковим стравам витонченішого характеру.

Утім, як і будь-які зміни, такий перехід від звичного та перевіреного роками рецепта подобався не всім. За словами Номиса, українські «традиціоналістки» дуже яскраво реагували на те, що деякі господині «попаньчилися» і будуть готувати кутю з рису, та ще й з ізюмом: «Почортіли, забули Бога, перевернулися з людей в чортзна-що». Лише у ХХ столітті популярність рису сягнула того рівня, коли стала традиційним складником куті в одних регіонах, а в інших — колива. Ще Російська імперія активно закуповувала рис, із кожним роком у десятки разів більше. Далі радянська влада спробувала вирощувати рис на українських землях, і це вдалося у південних регіонах.

Тож рис отримав популярність не лише як святкова, а і як щоденна крупа. За часів СРСР не завжди вдавалося придбати пшеницю, але був рис. Хоча це не зовсім пояснює прихильність одних регіонів та навіть районів до куті з рису, тоді як інші споживали більше ячменю на Святвечір. Наприклад, для Донеччини дослідники більш характерною називають страву канун. Головний інгредієнт кануну — рис, розповідала релігієзнавчиня й учасниця фолькгурту Дивина Юлія Куліненко. Усі інші інгредієнти були на розсуд господині. «У моїй родині хоч готували канун, але називали його кутею. Це була рисова каша з вишневим варенням. В інших родинах використовували, наприклад, полуничне варення, інколи додавали мак», — ділилася вона.

Тож пропонуємо не відмовлятися від експериментів і традицій та святкувати смачно. Ось рецепт рисової куті для вашого Святвечора:

Рецепт куті без пшениці: з рисом і курагою

На Святвечір прийнято подавати на стіл виключно пісні страви — їх має бути 12, за кількістю апостолів. Пропонуємо приготувати одну з головних — кутю за незвичним рецептом.

Перейти до рецепту