Останнім часом дуже часто чую щось на кшталт «я приїхала сюди (в Німеччину, в Польщу, в Іспанію тощо), аби врятувати себе і дітей, але…».

На чужій землі українки стикаються з булінгом («вертайся у свою Україну, тебе тут не чекали»), з дискримінацією, з домаганнями й навіть з насиллям.

Жахливу історію розповіла подруга про те, як німецькі чоловіки-лузери, у яких немає ні роботи, ні грошей, сходяться з українками-біженками, яким допомагає держава, і живуть їх коштом, в наданих їм квартирах, залякуючи, знущаючись, маніпулюючи…

Додайте до цього самотність. Звичайну самотність, коли ти на чужій землі, без друзів, без рідних, без соціальних зв’язків, без розуміння місцевого менталітету й почасти мови. Розгубленість, яка іноді робить із дорослої людини безпомічну та недолугу. Додайте ще до цього неможливість реалізуватися, працювати в радість.

Кожна ситуація, звісно, індивідуальна, але, відверто кажучи, я знаю не дуже багато щасливих історій.

Втім, ці щасливі історії, як правило, дещо схожі. Спробую викласти ці подібності лаконічно.

Сподіваюся, допоможе тим, хто розгубився. Кому самотньо. Кому дуже-дуже незрозуміло, що робити далі. І кому дуже потрібно відчути під ногами твердий ґрунт.

Мати план

Або хоча б уявлення, де і ким ви себе бачите через пів року, рік, п’ять. Що б ви не вирішили — повернутися в Україну через якийсь період часу, або спробувати реалізуватися там, де ви є, або розглянути іншу країну (місто, регіон) для проживання, це надасть сил і мотивацій приймати певні рішення і робити певні кроки.

Плани повертають нам відчуття контролю над життям.

Плани повертають відчуття контролю над життям

Пропозиція щось планувати в наші буремні часи звучить смішно, але суть плану і полягає в тому, щоб структурувати хаос. Чим більше хаосу — тим потрібніший план!

Сценарне планування — науково доведений інструмент.

Ментальна гнучкість — найцінніша якість сьогодення.

Зміниться ситуація — зміните і план.

Для більшої впевненості — мати план А, В, С, на різні випадки.

Головне, щоб план був. Він підсумовує та структурує наші наміри, а отже його наявність упорядковує життя і наш емоційний стан. Маєш план — знаєш, що робити.

Ви — не жертва

Люди з менталітетом жертви вважають, що все в їх житті залежить від інших. «Життя заставило, обставини змусили» — це їх девіз. І хоча ми дійсно не обирали жити в війну, ми можемо впливати на величезну кількість речей у своєму житті.

Вийти з ментальності жертви (людини, з якою «завжди трапляється щось погане») краще за все в компанії терапевта, утім, почати можна з простих, але дуже дієвих кроків:

— Обирати, а не підкорятися;

— Частіше питати себе: «Чого я зараз хочу?»;

— Чинити опір, коли вас зневажають;

— Щодня, вголос або письмово, перераховувати речі, за які ви вдячні сьогодні;

— Скласти список своїх цілей;

— Хвалити себе. Щодня!

Ваш стан — це ваш рятівний круг в будь-яких ситуаціях. І врешті решт ваші дії залежать від нього.

Доведено, що найчастіше наш вибір залежить не від раціональних аргументів, а від того, чи відпочили ви, чи втомлені, чи наповнені радістю, чи змучені. Тому база еміграції — це:

• їсти смачно, коли зголодніли;
• гуляти пішки, спати повноцінно, пізнавати нове жадібно;
• підбадьорювати себе дрібничками;
• полювати за позитивними емоціями;
• піклуватися про тіло.

А зовсім не «гарувати зранку до ночі, бо я обнулилася».

Соціальні зв’язки

Вони просто мають бути. Крапка.

Читайте також:

Барбара Жаклін Саакян

Як самотність впливає на здоров’я

Вітання з сусідами зранку, поверхневе обговорення погоди з жінкою в супермаркеті, лаконічне спілкування з деякими батьками — все це не просто спосіб практикувати іноземну мову, а й інвестиція у ваш емоційний стан.

Повірте, ніхто не очікує від вас знання мови на рівні native. Усі знають, що ви з України. Відкрийтеся та спілкуйтеся не тільки з українцями.

«Хто я тут?»

Помітила, що у моїх героїнь «щасливих історій» дуже чітке і чесне уявлення про себе в тій ситуації, в тій країні, в тих обставинах, де вони знаходяться. В цих визначеннях сконцентроване бачення без зайвого «біженського приниження» і без ілюзій про себе «з минулого життя», якого вже немає.

Тож: «Хто я в цьому місці в цей час?»

Ось декілька прикладів таких самоідентифікацій:

Читайте також:

Роберт Таіббі

Тест на три секунди. Що вам точно потрібно змінити у своєму житті

• «Я передусім мама, і так чи інакше все моє життя тут обертається навколо дітей чи пов’язаних з ними справ»;
• «Я українка, я беру активну участь в житті місцевої громади, я і німецьку вивчила переважно для того, аби допомагати українцям в різних державних інстанціях»;
• «Я тут тимчасово, продовжую працювати на українську компанію віддалено і планую повернутися одразу після війни».

Оскільки відповідаючи на запитання «Хто я?» ми відновлюємо самоідентифікацію, базуючись на наших цінностях і цілях, ця відповідь водночас стає і вказівним знаком для наших планів, і якорем, який міцно тримає нас в стабільному стані.

І, на закуску, порада вже від мене особисто. Незалежно від того, в якій ви країні, з роботою чи без, в стосунках чи без, з друзями чи без — у будь-якому випадку не забувайте жити своє життя. І радіти йому.

Дивитися на небо, прислухатися до звуків міста і природи, смакувати їжу, бачити людей, гратися з дітьми, зупинятися і мріяти. Сьогодні, зараз, цієї секунди життя триває.

Текст опубліковано з дозволу авторки

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV

Більше блогів тут