«Лава обвинувачених поповниться». Що означають ордери на арешт Шойгу та Герасимова і чому МКС діє «блискавично» — інтерв'ю
Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко в інтерв'ю Radio NV — нові ордери на арешт Міжнародного кримінального суду (МКС) — щодо колишнього міністра оборони РФ Сергія Шойгу та начальника Генштабу РФ Валерія Герасимова.
— Як ви оцінюєте ці ордери на арешт? Наскільки безпрецедентними є саме такі дії з боку Міжнародного кримінального суду?
— Дуже гарний день правових рішень. На додаток до рішення Європейського суду з прав людини, 24 червня і МКС ухвалив своє рішення про видачу двох ордерів на арешт — для Сергія Шойгу та Валерія Герасимова, якими він доповнив лаву підозрюваних, навіть обвинувачених у вчиненні двох типів злочинів — не лише воєнних злочинів, а і злочинів проти людяності. Тут фігурує і сьома стаття Римського статуту, і восьма. Цих двох осіб (я би сказав, маркованих, знакових) не вистачало в ряду тих, хто обвинувачувався у вчиненні злочинних дій у ході агресії Росії в Україні.
Як на мене, по-перше, це ще і не закінчення цього процесу. Ми ще не маємо інформації про цілу низку справ, які продовжує розслідувати МКС і прокурор МКС безпосередньо. Але доєднання двох осіб до цієї справи, яку було оголошено воєнним злочином… Нагадаю, в березні цього року були ухвалені два ордери на арешт [адмірала Віктора] Соколова й [генерала Сергія] Кобилаша, які були підпорядковані і Герасимову, і Шойгу. Тепер ланцюжок команд простягнувся вище. Ці дві особи отримали ордери на арешт зі звинуваченням у вчиненні воєнних злочинів і злочинів проти людяності через здійснення командування, віддання злочинних наказів на знищення об'єктів цивільної інфраструктури, зокрема енергетичної.
Ми маємо на сьогодні належну кваліфікацію і ще й розширений темпоральний коридор, бо йдеться про вчинені злочини від жовтня до 9 березня 2023 року.
— Ордери МКС на арешт діють у тих країнах, де був ратифікований Римський статут. Якщо вони потрапляють на територію цієї країни, то існує висока ймовірність, що їх просто там заарештують. Але Україна не ратифікувала Римський статут. Велика дискусія щодо цього. Що відбувається?
— Дуже слушне запитання. Можу сказати, що знову піднімається питання ратифікації Україною Римського статуту. На рівні Офісу президента обговорюється це питання щодо того, що все-таки політичне рішення має бути ухвалене. Бо воно зараз вийшло виключно в політичну площину.
І парадокс у тому, що на території України Римський статут має напівсилу, бо держава-підписант має зобов’язання ухилятися від негативних дій, аби не порушити виконання норм Римського статуту, але не має позитивних зобов’язань, позитивних дій. Це стандарти міжнародного права щодо договірних документів. Україна не має зобов’язання арештовувати і припроводжати [злочинців] до того ж МКС, якщо на території України опиниться хтось із тих, щодо кого виданий цей ордер на арешт МКС. Такого зобов’язання немає, доки Україна не ратифікує Римський статут. Це один із пунктів.
Але йдеться про глибшу участь — і в роботі МКС, і в органах управління, і у процедурах вибору суддів, формуванні політики МКС. Це прерогатива тих держав, які є членами Римського статуту і зобов’язані його виконувати.
Я думаю, що десь на кінець року буде ратифікований Римський статут, бо позитивний процес, як на мене, вже розпочався.
— Повертаючись до ордерів на арешт, які були видані МКС, чи можемо ми говорити про те, що щодо російської агресії на території України МКС діє достатньо швидко? Як ви оцінюєте швидкість прийняття рішень, розслідувань, які проводяться?
— У термінах МКС, я би сказав, що він діє не просто швидко, а блискавично реактивно швидко. Тому що попередня робота міжнародних інстанцій, які передували створенню МКС, — це, нагадаю, і суд по колишній республіці Югославії, і суд у Руанді, — свідчила про те, що все ж між вчиненням злочину, процедурою розслідування та ухваленням рішень навіть щодо видачі ордеру на арешт минав досить тривалий проміжок часу. Це були кілька років у кращому випадку.
Ми бачимо, що за результатами подій, які відбулися минулого, позаминулого року, ми вже маємо чотири ордери на арешт щодо військових командувачів РФ. Я би сказав, це дуже швидкий та ефективний результат для МКС.
Я думаю, ми побачимо, що ця лава обвинувачених у вчиненні воєнних злочинів буде поповнюватися найближчим часом іншими прізвищами. І категорія злочинів так само буде розширеною на кінець цього року і початок наступного, 2025 року.
Це питання щодо створення документальної бази з підтвердженням. Якщо ми подивимося навіть на це рішення про ухвалення ордеру на арешт, то побачимо, що в останніх абзацах зазначено: матеріали цієї справи, подання, містять частину під грифом «секретно». Бо там є свідки та жертви, які будуть свідчити безпосередньо у процесі, коли там з’являться обвинувачувані, коли процес перейде до зали суду. Для того, аби не розкривати всю інформацію, не піддавати загрозі безпеку жертв і свідків, вони поки що будуть знаходитися під забезпеченням безпеки з боку МКС. Зібрана доказова база, яка є достатньою для того, аби продовжувати цей процес.
Нагадаю, Росія так само, ми бачимо це майже щодня, продовжує обстріли, зокрема цілячись в об'єкти енергетичної інфраструктури. Нічого не змінилося. Натомість уже є нові командувачі. Замість того ж Шойгу — [Андрій] Бєлоусов, який так само буде підозрюваним. Думаю, він просто автоматично має отримати такий же ордер на арешт, бо продовжує вчиняти аналогічні злочини. Це вже є майже запрограмованою діяльністю для МКС.
Це навіть не дзвіночок, а потужний сигнал, що міжнародне переслідування буде застосоване до всіх, хто вчиняє ці злочини, причому без огляду на те, які позиції вони займають — чи найвищі в ієрархії, чи трошки нижчі. Але це саме ті особи, від яких залежить прийняття рішення і віддання наказів на здійснення цих воєнних злочинів.
— Якщо подивитися на історію, на ті трибунали, які проходили після Другої світової війни, то там був розподіл на підозрюваних у воєнних злочинах класу А і класу Б. Чи Міжнародний кримінальний суд буде займатися всіма іншими росіянами, які натискають кнопки, які скидають авіабомби, які приймають рішення на середньому рівні. Як з цим бути?
— Насправді, думаю, не варто очікувати на те, що [буде] велика кількість переслідуваних з боку Міжнародного кримінального суду, який уповноважений реалізувати індивідуальну кримінальну відповідальність щодо конкретних осіб.
Ми матимемо (і це важливо) так звану «велику рибу», щодо якої будуть ухвалюватися рішення. І на підставі цих рішень вже можна буде мультиплікувати і далі розвивати цей ланцюжок команд щодо тих, хто брав участь і, відповідно, яку роль виконував у виконанні цих команд.
Коли йдеться про безпосередніх виконавців — тих, хто летить в літаку, натискає на кнопки, хто безпосередньо управляє якимись авіаракетами, снарядами чи здійснює інші види воєнних злочинів, обстрілюючи об'єкти цивільної інфраструктури, вчиняючи інші види воєнних злочинів, — вони так само є комбатантами і вони можуть бути покарані, якщо буде доведено їхню участь у вчиненні конкретного злочину.
Пам’ятаємо справи відкриті 2022 року, коли ті ж самі так звані харківські артилеристи або той же чернігівський вертольотчик, який був збитий, були засуджені за вчинення воєнних злочинів. Це були перші справи, які були розглянуті за статтею 438 Кримінального кодексу України — порушення законів та звичаїв ведення війни.
Єдина проблема, що фактично всіх засуджених за ці воєнні злочини російських злочинців було передано на російську територію, тому що це було питання порятунку українських військовополонених. Життя і здоров’я українських військовополонених вартує більше, ніж навіть доведення справедливого вироку до виконання і перебування під вартою впродовж тривалого терміну.
Тому тут є окрема тема, яким чином забезпечити виконання вироків і притягнення до відповідальності, передовсім, безпосередніх виконавців, виконавців нижчого рівня, які мають бути так само ідентифікованими, чим займається безпосередньо Служба безпеки України, Офіс генерального прокурора, де є Департамент розслідування воєнних злочинів, і, відповідно, наша судова система, яка працює над притягненням до відповідальності такої категорії воєнних злочинців.
На 99% це прерогатива роботи національної правоохоронної і судової систем. Відповідно, для цього потрібні ресурси. На цьому теж треба наголошувати, що Україна повинна мати змогу належним чином розслідувати і притягати до відповідальності цих воєнних злочинців.
До речі, як зазначив Юрій Бєлоусов, який очолює цей так званий Департамент війни в Офісі генерального прокурора, підготовка оцього ордеру на арешт і рішення щодо ордеру на арешт здійснювалися спільно з українською правоохоронною системою, зокрема з Офісом генерального прокурора, Службою безпеки України. Тобто матеріали готувалися спільно. І це дуже гарна ознака. Це означає, що Україна працює, по-перше, за стандартами Міжнародного кримінального суду, розуміючи, які вимоги до доведення фактів вчинених злочинів, і, відповідно, переносячи оці стандарти на національний ґрунт, допомагаючи національній судовій системі ці стандарти імплементувати вже в процес правосуддя на національному рівні.
— Росіяни сподіваються на те, що змусять Україну капітулювати, і, звичайно, є логіка, що переможців не судять. Чи я правильно розумію, що оці ордери на арешт Міжнародного кримінального суду безстрокові?
— По-перше, може бути і через п’ять, і через 10 років виконаний цей ордер на арешт. Практика показує, що декого ловлять впродовж майже 20 років. Пам’ятаємо історію з Руандою, коли продюсера Радіо тисячі пагорбів ловили в різних державах. І коли спіймали, то виявилося, що це вже дідусь, який страждає на психічні захворювання, хворобу Альцгеймера, і він вже навіть неосудний був.
Але все одно правосуддя наздоганяє. І ми говоримо про те, що оці ордери на арешт, які видані сьогодні, будуть працювати навіть як якась пересторога для нових воєнних злочинців, які будуть вчиняти ці злочини, тому що вони продовжують їх вчиняти в Україні, сподіваючись, що вони досягнуть своєї мети.
Хоч сьогодні ми бачимо, що війна йде не три дні, як було заявлено Російською Федерацією на початку цього широкомасштабного вторгнення. Вони сподівалися вже за тиждень якийсь парад організувати в Києві. Відповідно, це не просто помилка, це, як на мене, виклик був цивілізованому світу. І зараз Росія воює на території України з Україною і з цивілізованим світом.
Тобто це війна, будемо говорити, не цивілізації з цивілізацією, але це така метафора, яким чином буде забезпечено правосуддя в разі, якщо будуть різні варіанти завершення цієї війни. Тому що Росія сподівається на виграш. Хоча ми бачимо, що так само міжнародна спільнота заявляє про те, що не можна допустити виграшу Росії, тому що це буде програш демократії, програш цивілізованого світу. І, відповідно, ресурси мають бути докладені інші для того, щоб забезпечити перемогу України в цій війні, притягнути до відповідальності і покарати винуватців цієї агресії.
Це найбільша війна на Європейському континенті після Другої світової війни, за останні 75 років. Відповідно, ми сподіваємося, що це буде, як і в повоєнний після Другої світової війни час, суд над переможними, тому що Росія має бути переможеною.
[Історик] Тімоті Снайдер зазначав, що єдина і обов’язкова умова для здійснення правосуддя — на національному, і особливо на міжнародному рівні, — є беззаперечна перемога над Росією. Тобто Росія має стояти на колінах і виконувати ці рішення.
