Ворог у зоні прямої досяжності. У Харківській області українські добровольці ведуть жорстокі контактні бої — The New York Times
Ізюмський напрямок — один із найбільш гарячих фронтів війни Росії проти України. Крім обмінів артилерійськими ударами, коли позиції противника обстрілюються з великої відстані, тут часто відбуваються стрілецькі бої на коротких дистанціях, йдеться у матеріалі The New York Times.
НВ пропонує переклад репортажу, який вийшов під заголовком В окопах Східної України: бій перетворюється на смертельний танок.
В ід розриву танкового снаряда тиньк на стелі бункера тріснув, і чоловіки у військовій формі швидко підхопилися з місць, одягаючи бронежилети та каски, зводячи автомати. Під крещендо кулеметної черги високий солдат перекинув через плече ПТРК і повільно затягнувся цигаркою.
Росіяни були поруч
Бої на сході України здебільшого ведуться на відстані: українські та російські війська обстрілюють одне одного артилерійськими снарядами, іноді з десятків кілометрів. Але в деяких місцях на зигзагоподібному східному фронті бій перетворюється на жорстокий інтимний танок. Противникам вдається мимохідь бачити один одного, коли вони борються за контроль над висотами та укріпленнями в посічених снарядами містах та селах.
Минулої середи було виконано один із таких танців, коли російський загін чисельністю близько 10 осіб увійшов до села, де окопалися бійці українського батальйону Карпатська Січ. Ймовірно, росіяни зайшли, щоб визначити координати для вогню з танка, який у тому числі випустив снаряд, що змусив українців схопитися та почати діяти. Російських солдатів помітили й відкрили вогонь, відтіснивши їх із села.
«Це була диверсійна група, розвідка, — каже 30-річний боєць із позивним Варшава, важко переводячи подих після короткої перестрілки. — Наші хлопці не дрімали і швидко зреагували, змусивши ворога втекти».
Подібне — щоденна та щогодинна рутина для бійців батальйону Карпатська Січ, добровольчого підрозділу, названого на честь армії незалежної української держави, яка недовго проіснувала у переддень Другої світової війни. Батальйон, надісланий на допомогу 93-й механізованій бригаді ЗСУ, дислокується вздовж лінії сіл та ораних сільгоспугідь у Харківській області, де йому поставлено завдання стримувати російські сили, що наступають із опорних пунктів побіля окупованого міста Ізюм.
Батальйон дозволив репортерам The New York Times відвідати передову позицію за умови, що точне місцезнаходження не буде розкрите. Більшість солдатів погоджувалися ідентифікувати себе лише за позивними.
Вони не чекали, що буде легко
Росія розгорнула величезні сили вздовж цього фронту на сході України, домігшись вагомої переваги в танках, бойових літаках, вертольотах та важкій артилерії.
Бойова техніка рідко простоює. За словами бійців, серйозну загрозу становлять танки, які час від часу наближалися до позицій батальйону на півтора кілометри, сіючи хаос. Цього місяця 13 військовослужбовців батальйону було вбито та понад 60 поранено.
«Це зовсім інша війна, ніж та, що я бачив в Афганістані чи Іраку, — зізнався офіцер, який назвався Михайлом. — Це тяжкі бої. Ніхто не дбає про закони війни. Вони обстрілюють населені пункти, використовують заборонену артилерію».
У багатьох з батальйону є досвід війни проти проросійських сепаратистів на сході України, вони брали участь у найнапруженіших битвах того конфлікту. Але більшість із них уже давно звикла до цивільного життя.
Високий бородань із позивним Русин володіє бізнесом із продажу ванн у гірському районі Закарпаття на заході України. Коли Росія вторглася 24 лютого, він хутко одружився зі своєю дівчиною — сказав, що хоче, аби хтось чекав на нього вдома — і вирушив на війну, сповнений почуття відповідальності.
«Ми розуміємо, що це не війна між Україною та Росією. Це війна чистоти та світла, що існують на цій землі, та темряви. Або ми зупинимо орду і світ стане кращим, або світ наповниться анархією, яка є скрізь, де війна», — сказав він.
Бійці батальйону тимчасово живуть у підземному лабіринті під будинком, пробитим артилерійськими снарядами. Автомати та ящики з боєприпасами, які стоять по кутах, вкриті пилом від тиньку, що сиплеться щоразу, коли поблизу розривається снаряд.
Крім людей, у бункері живе цілий звіринець — тварини теж шукають порятунку від бомб. Тут кілька собак і чорна коза, що обожнює влаштовувати безлад на кухні. Один із псів, Шеврон, велика німецька вівчарка, спав перед штабелем протитанкових установок Javelin американського виробництва, вже розпакованих та готових до застосування.
Весь регіон охоплено війною. Низьколітаючі ударні вертольоти Мі-8 ділять небо з винищувачами, що проносяться над селами, час від часу спричиняючи пожежі на полях, коли скидають теплові пастки, щоб відвернути ракети з тепловим наведенням.
Збірна солянка
Оператор дрону Олександр Коваленко — один із небагатьох, хто не має автомата. Його завдання у тому, щоб допомагати побратимам наводити артилерію на російські позиції. Він немов художник, який час від часу робить і зберігає фотографії, якщо баланс світла і тіні в кадрі йому до вподоби.
Олександр показує вид згори на навколишні сільгоспугіддя. Вони потопають у весняній рослинності, але при цьому, неначе Місяць, поцятковані плямами — слідами артилерійських ударів. Поки оператор оглядає місцевість, лісопосадка, де розташовані російські війська, раптово спалахує вогненною кулею, що розвіюється грибоподібною хмарою.
Батальйон — це збірна солянка, там бійці з усієї України та інших країн. Матей Прокес, худорлявий 18-річний юнак із Чехії, у якого збоку на касці надряпано «Народжений вбивати росіян», дещо сором’язливо зізнається, що ще жодного разу не стріляв. 41-річний Ельман Іманов з Азербайджану вирішив воювати проти Росії, побачивши звірства проти мирного населення в Україні.
«Я власноруч витягнув чотиримісячну дитину з квартири в дев’ятиповерхівці, — розповідає він, виблискуючи золотими зубами в різкому світлі флуоресцентної лампи. — Ніколи не зможу цього забути і ніколи не зможу пробачити. Дитина нічого не бачила у своєму житті. Чим вона завинила?»
Тут і 47-річний боєць із позивним Прапор, з екзотичною біографією навіть за мірками цього батальйону. Уродженець Сибіру, Прапор зробив кар'єру в російській армії до відставки на початку 2000-х. Він не каже, де воював. До українських військ приєднався, коли росіяни розпочали обстріл Києва.
«Що я можу сказати, вони (російські військові — ред.) добре навчені. Але те, що вони почали вбивати мирних жителів, мародерствувати — це непристойно», — коментує він.
Командир батальйону Олег Куцин стверджує, що таке розмаїття є частиною духу підрозділу. За його словами, коли у 1930-х роках було засновано Карпатську Січ, вона вітала всіх, хто був готовий боротися та вмирати під синьо-золотим прапором незалежної України.
У батальйоні раді практично всім бійцям та будь-якій техніці. На додаток до Джавелінів війська, що борються в цьому районі, нещодавно отримали ще один подарунок, який допоможе їм на полі бою: гаубиці M777 американського виробництва, далекобійна артилерійська зброя, яку українці намагаються якнайшвидше пустити в хід.
«Ми хотіли відродити традиції українських військ, — каже Куцин, стоячи у штабі свого підрозділу, де стіл застелено мапами, а телевізор із плоским екраном транслює живі кадри із задимленого поля бою. — Вони приходять, ми даємо їм зброю і показуємо, в якому боці ворог».
