Росія тероризує Слов’янськ та Краматорськ. Вісім років тому обидва міста звільнили після трьох місяців окупації: як це було
Вісім років тому, 5 липня 2014 року, українським військовим вдалося звільнити Слов’янськ та Краматорськ — значні міста Донецької області, які російські окупанти наразі знову прагнуть захопити.
12 квітня 2014 року саме Слов’янськ і Краматорськ стали першими містами, які силоміць захопили російські диверсійні групи після вторгнення Росії на Донбас. Вже 13 квітня у зв’язку із цим тодішній в.о. президента України Олександр Турчинов оголосив про початок антитерористичної операції. Обидва міста були звільнені через три місяці, а через окупацію Донецька Краматорськ став адміністративним центром підконтрольної Україні частини Донецької області.
НВ нагадує головні факти про захоплення цих міст та їх повернення під контроль української влади у 2014 році, а також про нинішню ситуацію у Слов’янську та Краматорську.
Що відбувається у Краматорську та Слов’янську зараз
Після того, як 3 липня Генштаб України заявив про виведення ЗСУ з Лисичанська — останнього великого міста в Луганській області - армія Росії, найімовірніе, зосередить свої зусилля на захопленні Донецької області, значна частина якої залишається під контролем України. Такий прогноз 4 липня дали в Міноборони Британії, публікуючи нове щоденне зведення за підсумками подій останніх днів.
З кінця червня російські війська намагаються відновити наступ на Слов’янському напрямі, проводячи штурмові дії від Ізюма та Лимана та перегруповуючи свої сили. Протягом багатьох тижнів Слов’янськ та Краматорськ залишаються цілями російських обстрілів та ракетних ударів, наприкінці червня ситуація погіршилася.
«Вже весь минулий тиждень [20−26 червня] та на початку цього [27 червня — 3 липня], на жаль, нормою стало те, що місто обстрілюється з РСЗВ [реактивних систем залпового вогню], — розповів в інтерв'ю НВ мер Слов’янська Вадим Лях. — До цього це здебільшого були нічні обстріли і, як правило, жертв вдавалося уникнути. Прилітало в будинки, які були або порожніми, бо звідти поїхали люди. Або якщо це була багатоквартирна забудова, то були лише зовнішні ушкодження. Але в понеділок [27 червня] був обстріл касетними снарядами з РСЗВ близько 8.30 ранку, саме коли люди були на вулиці. Одна людина загинула і четверо отримали тяжкі поранення. Тобто місто вже обстрілюється із РСЗВ, раніше такого не було».
3 липня армія РФ здійснила наймасштабніший обстріл Слов’янська за останній час. Внаслідок російського обстрілу загинуло шестеро людей, серед них дитина, як мінімум 19 було поранено. Постраждали мікрорайони Артема, Залізничний, Північний, Машмет, М’ясокомбінат.
Того ж дня росіяни кілька разів обстріляли Краматорськ із РСЗВ Смерч. Про постраждалих не повідомлялося, проте місту було завдано серйозних руйнувань. Окупанти зруйнували готельний комплекс та частину дороги у житловому районі.
А ракетний удар по залізничному вокзалу Краматорська, який Росія завдала 8 квітня 2022 року, залишається одним із найжостокіших злочинів РФ проти мирних українців. Тоді російська ракета Точка-У влучила в платформу, де чекали на евакуаційний потяг сотні людей. 59 людей загинули, близько 300 отримали поранення.
«Слов'янськ, Краматорськ — це наступна серія російської армії, якщо вони зможуть встановити контроль над Луганською областю, — пояснив 1 липня в інтерв'ю НВ військовий оглядач Денис Попович. — Слов'янськ, Краматорськ — це агломерація, яку росіяни атакуватимуть для того, щоби намагатися вийти на адміністративний кордон Донецької області. Там починають обстріли, до якогось штурму справа поки що не дійде, але обстріли Слов’янська і Краматорська будуть і будуть підсилюватися, це якраз у рамках їх штурмових дій».
Захоплення і звільнення Слов’янська в 2014 році
Захоплення Слов’янська проросійськими терористами почалося близько 9 ранку 12 квітня 2014 року. В цей час у Слов’янський міський відділ МВС приїхали на двох автобусах близько 20 озброєних людей і, використовуючи димові шашки, сльозогінний газ і зробивши кілька пострілів в повітря, захопили будівлю.
При цьому у розпорядженні терористів опинилися близько 20 автоматів і 400 пістолетів Макарова та боєприпаси до них. Захоплену зброю роздали місцевим сепаратистам. Більшість міліціонерів, які перебували у відділі МВС, стали заручниками терористів. Під будівлею бойовики відразу ж побудували барикади з підручних матеріалів. Вони також зняли український прапор і повісили замість нього російський.
На виїзді з міста терористи облаштували блокпост, зміцнивши його барикадами з шин.
Пізніше в той самий день терористи захопили будівлю СБУ у Слов’янську.
Мер Слов’янська Неля Штепа підтримала терористів.
В середині дня бойовики стали випускати захоплених в заручники міліціонерів.
До ранку 13 квітня загарбники вже контролювали всі в'їзди та виїзди з міста.
У цей день РНБО ухвалила рішення почати антитерористичну операцію і спецпідрозділ Альфа здійснив спробу штурму міста, який був відбитий. В цьому бою загинув український офіцер Геннадій Біліченко, ще кілька співробітників СБУ були поранені.
Вже 13 квітня террористи змусили Нелю Штепу відмовитися від мерських повноважень, і її місце зайняв самопроголошений комендант В’ячеслав Пономарьов.
16 квітня СБУ заявила, що на їхніх співробітників під Слов’янськом 13 квітня напала розвідувально-диверсійна група у складі більше 30 осіб під командуванням Ігоря Стрєлкова (справжнє ім'я Ігор Гіркін — ред.).
З 13 квітня перестрілки між терористами і українськими силовиками відбувалися постійно.
17 квітня 10 бойовиків захопили телевежу на горі Карачун і відключили мовлення українського ТБ, увімкнувши показ російських каналів. 18 квітня українські спецслужби знову заблокували мовлення кремлівської пропаганди, потім бойовики знову взяли вежу.
18 квітня у місті заборонили партії Батьківщина, УДАР та Свобода та почалися гоніння україномовних. Терористи створили «гарячу лінію» для доносів.
20 квітня Пономарьов відмовився вести переговори з владою країни.
У той самий день під містом знайшли два тіла з розпоротими животами. Ними виявився опозиційний горлівський депутат Володимир Рибак і 19-річний студент Юрій Поправко. Рибак раніше активно виступив проти «ДНР» і терористичної окупації.
Також 20 квітня у місті ввели комендантську годину — з опівночі до шостої години ранку.
В’ячеслав Пономарьов звинувачує Правий сектор у вбивстві Володимира Рибака
Магазини в місті працювали, в них були основні продукти харчування, але аптеки закрилися. Банки не працювали, зняти гроші з карток часто було неможливо.
Центральним штабом терористів стала захоплена будівля СБУ на вулиці Карла Маркса. Вулицю перекрили, біля будівлі встановили кулемет Максим та дві машини БМД, відібрані у неготових ще до серйозного протистояння українських солдатів під Краматорськом.
У підвалах будівлі СБУ терористи тримали захоплених у місті людей — затримували всіх, хто здавався їм підозрілим.
В ході протистояння МВС України запропонувало окупантам здати зброю і звільнити заручників — співробітників ОБСЄ, журналістів та активістів — вийти з адмінбудівель і припинити перестрілки в обмін на амністію, але терористи відмовилися.
Бойовики часто атакували ЗСУ з житлових районів — по місту їздила т.зв. Нона. Вона зупинялася біля житлових будинків, випускала артилерійський вогонь в бік армії України, після чого їхала, тоді як вогонь у відповідь міг влучити у житловий будинок. Втім, бойовики і самі не гребували обстрілами житлових районів — російські ЗМІ радісно підхоплювали ці повідомлення під соусом «карателі хунти обстрілюють мирне спляче місто».
9 травня 2014 року в ході святкування Дня Перемоги на організованому бойовиками мітингу виступила Неля Штепа. Вона закликала всіх прийти на псевдореферендум 11 травня про «незалежність ДНР».
До середини червня Слов’янськ наблизився до гуманітарної катастрофи: в місті не було світла, припинилася подача води, транспортного сполучення з іншими населеними пунктами не було, АЗС були зруйновані, а мобільний зв’язок працювала з перебоями
5 липня українській армії нарешті вдалося звільнити Слов’янськ.
Терористи з колоною бронетехніки прорвалася з оточеного Слов’янська в сусідній Краматорськ, звідки пізніше втекли в Горлівку і Донецьк. За повідомленням Начальника Генерального штабу України Віктора Муженка, в ході прориву були підбиті один танк, дві БМП і дві БМД терористів, які прикривали відхід.
«Я йшов у першій штурмовій групі, яка заходила в місто з боку Славкурорту. Я знімав на відео все, що відбувалося. Рухалися ми на бронетранспортерах, через шість або сім рядів барикад, де стояли навіть муляжі знарядь. У місті було відносно спокійно, тому що перед наступом наші провели артпідготовку по місцях зосередження бойовиків. Більшість з них зрозуміли, що починається штурм і спробували сховатися. В наш бік прозвучали лише кілька пострілів. Штурмові групи спочатку рухалися по одній дорозі, а потім розійшлися по кварталах і вирушили в центр до будівлі міської адміністрації Слов’янська», — розповів виданню Апостроф учасник визволення міста, полковник Влад Волошин.
Терористи «ДНР» тікають зі Слов’янська
Вхід до міськвиконкому охороняли четверо чи п’ятеро місцевих міліціонерів, які відразу ж здалися українським військовим.
Після звільнення у Слов’янськ терміново завезли гуманітарну допомогу, а потім почали відновлювати місто після численних руйнувань.
84 дні боїв за свободу: як Слов'янськ став вільним
Захоплення і звільнення Краматорська в 2014 році
Як і захоплення Слов’янська, захоплення Краматорська розпочаловся 12 квітня 2014 року. В цей день близько тисячі сепаратистів прийшли на мітинг біля міськвиконкому, вимагаючи від мера Геннадія Костюкова визнати «ДНР».
Мера вони не дочекалися, але замість цього зайшли в будівлю міськвиконкому, зняли прапор України і вивісили замість нього прапор «ДНР».
Через деякий час терористи почали штурм міського відділу міліції. Міліціонерів про штурм заздалегідь попередили, і вони встигли підготуватися.
Перед штурмом до терористів вийшов керівник місцевої міліції Віталій Колупай, він спробував почати з ними переговори, але бойовики почали стріляти в повітря, а потім у вікна будівлі.
Захоплення міського відділу міліції у Краматорську, 12 квітня 2014 року
Терористам вдалося захопити міськвідділ міліції через кілька годин. Вони зажадали, щоб міліціонери здали зброю, але силою їх не утримували.
У міськвідділі міліції бойовики облаштували свій штаб. Частина місцевих жителів, які прийшли під будівлю, висловили обурення їхніми діями і скандували «Україна!».
До 13 квітня 2014 року терористи захопили також будівлю міської ради Краматорська, облаштувавши навпроти неї барикади.
Крім того, бойовики облаштували блокпост біля місцевого аеропорту.
Через два дні у Краматорськ приїхала група з 28 озброєних бойовиків зі Слов’янська. В результаті бойовикам вдалося взяти місто під контроль і захопити в міському відділі міліції 500 одиниць вогнепальної зброї, хоча у Краматорському відділі міліції працювало 380 людей.
15 квітня терористи пішли з міськвідділу міліції і почали штурм Краматорського аеродрому, що належить Збройним силам України. Аеродром був стратегічно значущим, оскільки мав злітно-посадкову смугу, яка підходить для прийому транспортних літаків, і прикривав підходи до Слов’янська та Краматорська.
На території аеропорту була військова частина і підрозділ армійської авіації, у якого були на озброєнні вертольоти Мі-24П та Мі-8.
15 квітня близько 15:30 терористи обстріляли літак, який намагався приземлитися в аеропорту. Літак перервав посадку і покинув небезпечну зону, після чого українські силовики звільнили аеропорт, захопивши в полон кількох бойовиків.
У ніч на 16 квітня кілька сотень людей оточили аеропорт. Вони розпивали алкогольні напої, а в натовпі українські силовики помітили шістьох людей з автоматами і ще одну зі снайперською гвинтівкою.
В цей самий день у Краматорську невідомі в цивільному одязі, які не були місцевими жителями, блокували українських десантників і намагалися вмовити їх перейти на бік терористів.
З блокади вдалося вирватися трьом БМП, після того як в одній з них український військовий зірвав чеку з гранати і наказав людям, які блокували їх, розійтися.
БМП, які вирвалися, добиралися до Дружківки зі стріляниною, їх переслідувало близько 30 озброєних терористів на автобусі.
Ще 16 одиниць броньованої техніки і 50 військових терористи випустили з оточення, змусивши роззброїтися. Кілька одиниць бронетехніки захопили російські диверсанти.
17 квітня у Краматорську відбувся мітинг на підтримку єдності України. У ньому взяли участь близько півтори тисячі людей. На мітинг прийшли і кілька сотень сепаратистів, але сутичкам запобігла поліція.
Проукраїнський мітинг у Краматорську 17 квітня 2014 року
28 квітня 2014 року, на території Краматорського аеропорту підірвався на міні і загинув український десантник, ще один військовий був поранений.
У травні і червні в ході антитерористичної операції українські військові намагалися звільнити Червоний Лиман, Слов’янськ та Краматорськ.
Як і у Слов’янську, у Краматорську терористи вели вогонь по українських військових з житлових кварталів.
18 травня 2014 року під час операції проти терористів, які збиралися обстріляти військовий аеродром у Краматорську, затримали російських пропагандистів з телеканалу LifeNews і видання Известия. Пропагандисти перебували разом з бойовиками і знімали їхні дії.
У терористів вилучили переносний зенітний комплекс іноземного виробництва, який ті не могли захопити в українських військових, оскільки на озброєнні ЗСУ таких комплексів не було.
5 липня терористи зазнали поразки в боях за Слов’янськ і Краматорськ, після чого Краматорськ був зайнятий українськими військовими.
Українські військові заходять у Краматорськ, 5 липня 2014 року
Українські військові у Краматорську, 8 липня 2014 року
