Кращий за бутерброд. Яка історія легендарного данського смореброда, та як його правильно їсти за етикетом
Просте, смачне та естетичне рішення будь-якого обіду чи перекусу — смореброди. Але це не просто бутерброд, а ціле мистецтво.
Smørrebrød — це загальна назва для відкритих бутербродів, які дуже популярні у Скандинавії. Про це свідчить шведська приказка «прослизнути на бутерброд з креветками» (спрямована на тих, кому не потрібно багато працювати для досягнення успіху), яка говорить про одну з популярних начинок смореброда. Але жодна країна не робить цю страву так, як Данія. Назва smørrebrød перекладається як «здобний хліб», що вказує на типову основу бутерброда — маленький шматочок данського житнього хліба, намазаний вершковим маслом.
Однак, окрім цих двох основних інгредієнтів, сморреброд — це чисте полотно. Існує незліченна кількість комбінацій начинок, серед яких яловичина, риба, сир та яйця є особливо поширеними. Презентація настільки ж важлива, як і самі інгредієнти, тому смореброди традиційно збираються з великою увагою до естетики.
Але, як і в багатьох історіях інших страв, створення цього бутерброда було таким: використали все під рукою та залишки їжі. Усе геніальне ж просто, чи не так?
У 1800-х роках дружини скандинавських фермерів готували своїм чоловікам полуденок, накладаючи на скибку хліба залишки вечері з попереднього вечора. Як і багато інших смачних страв, смореброд виник як спосіб використання залишків їжі. Це було натхненно середньовічною практикою їсти їжу з траншерів (trenchers — це колись товстий шматок хліба, який використовувався як примітивна форма тарілки для їжі та для нарізання м’яса, походить від «trancher» — різати, вирізати). Тим паче, що в такого посуду є перевага — їстівність. Спочатку з'їдали всю начинку, а потім хліб, щоб він ввібрав у себе смаки начинки.
Історія наприкінці 19 століття більш прозаїчна: люди працювали на індустрідальних фабриках, тож могли спокійно брати собою на ланч цей ідеальний бутерброд. Згодом смореброд став комерційним продуктом і отримав надзвичайну поширеність навіть у закладах харчування. До прикладу, ресторан Оскара Давідсена, який відкрився в Копенгагені в 1888 році. Власники ресторану Оскар і Петра Девідсени подавали понад 170 видів смореброду, в результаті чого меню сягало до 4 футів (121 см) завдовжки.
На цьому історія не завершилася, а навіть навпаки. Тут з’явився чудовий маркетинговий кейс із розвитку власного бізнесу навколо одного національного продукту. Правнучка Давідсенів, Іда, продовжила їхню справу у 1970-х роках. Вона присвятила себе поширенню євангелії смореброду по всьому світу, відвідувала американські ресторани, щоб продемонструвати страву, і навіть готувала смореброд для подачі пасажирам комерційних рейсів. Сьогодні ресторан Іди Девідсен у Копенгагені продовжує сімейну спадщину, пропонуючи в меню понад 250 видів смореброду.