Еротичні викрутаси
32-річний Берк, Діджитал-маркетолог, що живе на два міста — Стамбул і Бостон, збирається до Львова з друзями в серпні і вже зараз підшукує на цей час тамтешніх подружок. Відповідно до заданих параметрів і з урахуванням геолокації Берк уважно вивчає пропозиції в Тіндері, популярному додатку для романтичних знайомств. Він був у Львові вже тричі і добре знає, чим там зайнятися, окрім, як розглядати старі храми.
Сервіси знайомств, подібні Тіндеру, а також соціальні мережі — основний спосіб пошуку подруги на вікенд для гостей Львова. Знайшовши підходящу пару, більшість гостей не ускладнюють собі життя легендами про мету поїздки, а відразу заявляють: шукають секс. Одразу домовляються про ціну, не соромлячись торгуватися.
"Ти не коштуєш $200, тільки $40", — згадує львів'янка Мирослава слова турецького залицяльника, з яким листувалася у Тіндері. Така поведінка секс-туристів пояснюється не стільки їх скупістю, скільки знанням місцевого ринку, де $1 тис.— максимальна такса за годину роботи дівчини за викликом. Як правило, такі гроші беруть шикарні красуні з ескорт-агентств. Середня ж вартість години кохання — $40. Дещо дешевше, ніж у Німеччині та Нідерландах ($50), істотно дешевше, ніж в Італії та Великій Британії — від $100, і на порядок нижче, ніж у США, — від $400.
"У нічних клубах дівчата [стриптизерки] завжди вибирають не наших, а іноземців, тому що українець дасть їй 50 грн [чайових], а іноземець — 500 грн", — зі знанням справи пояснює Тарас Ільчишин, заступник начальника львівського управління боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми.
За його словами, у Львові серед працівниць секс-індустрії майже немає місцевих дівчат, переважно тут працюють мешканки Харківської, Київської, Запорізької областей та Києва. Тоді як львів'янки вирушають працювати на ниву інтим-послуг в інші міста.
До того ж рідко хто із заїжджих нічних метеликів затримується у Львові довше, ніж на місяць: приїхали, попрацювали і поїхали. У поліції називають це постійною ротацією кадрів, якій сприяє так зване сарафанне радіо. "Приїжджає одна дівчинка, бачить, що заробіток є, — передзвонює подрузі", — описує схему Ільчишин.
Найчастіше бордельний бізнес ховається за вивісками салонів еротичного масажу та нічних клубів. Львів'янин Олег Радик показує НВ одне з таких місць на вулиці Братів Рогатинців. Це чоловічий клуб із промовистою назвою Red Horse, сайт якого обіцяє "доведення до релаксації методом стимуляції ерогенних зон, ніжними дотиками, доглянутими тілами".
Вікна клубу, що розташувався на першому поверсі старовинного житлового будинку, затемнені. Прайс включає кілька видів еротичного масажу та БДСМ-практик, а фотографії масажисток представлені в напівоголеному вигляді із зазначенням їхнього зросту, ваги, кольору волосся та розміру грудей. Є можливість викликати масажистку додому. Така послуга обійдеться мінімум у 2,4 тис. грн за дві години.
Подібних закладів у Львові — десятки, і їх діяльність, як запевняє Ільчишин, перебуває під контролем поліції, яка регулярно засилає туди своїх агентів. Ті, за словами поліцейського, найчастіше не знаходять у діях масажисток нічого кримінального. "Ти приходиш [у салон], дівчина роздягається догола, робить масаж, але притягнути до адміністративної відповідальності за це не можна, це — еротика, — зі знанням справи пояснює Ільчишин.— А що, турист не може приїхати подивитися на голу жінку? Йому ж цікаво".
Бармен Андрій, який працює в одному з нічних клубів Львова, розповідає, що в його закладі клієнт зазвичай замовляє приватний танець, а потім, якщо дівчина сподобалася, пара може за окрему плату продовжити знайомство вже в апартаментах. Багато львівських готелів вижили в кризу тільки завдяки секс-туристам, тому якщо і не заохочують, то не заважають роботі дівчат за викликом.
"Дівчина може прийти [до клієнта] в будь-який готель, — стверджує Ільчишин.— Адміністрація тільки перевіряє наявність документів, щоб уникнути крадіжок".
Всі повії Львова у поліції на олівці, однак та не надто переймається їх діяльністю. Торік було складено 40 протоколів за проституцію, цьогоріч за перші чотири місяці року — 25.
Ільчишин визнає: ці протоколи — засіб малоефективний. "У нас є такі, які притягувалися протягом року кілька разів, але вони все одно продовжують цим займатися: мовляв, я нічого іншого не вмію", — додає він.
