«Нарцисів побільшало», — скажете ви. Можливо, і так. Немає сумніву, що побільшало людей, які знайомі з цим визначенням, тому можуть дати коректне ім'я самозакоханій людині, яка стверджується коштом інших.

Не можна недооцінювати й той факт, що сучасна культура нескінченного самозамилування у соцмережах, фіксація та демонстрація кожної миті власного життя, декларативні маніфестації власних намірів і мрій, усе це тотальне «я-мене-моє» не просто сприяє розвитку нарцисичних нахилів із дитинства, а й ніби прославляє їх, наполягає на їх першочерговості.

Сьогодні хочу поговорити про те, як і чому люди стають нарцисами — саме стають, не народжуються.

У дослідженнях профільних спеціалістів можна зустріти фактор спадковості як причину розвитку нарцисичного розладу, але зазвичай поруч із подібними висновками є примітка, що спадковість у таких випадках є лише однією з причин виникнення нарцисизму.

Спадковість є лише однією з причин

Нарцисичний розлад особистості — це поведінка, в основі якої полягає надмірне відчуття власної значущості, унікальності, таланту тощо. Люди з таким розладом потребують постійного і масового підтвердження власної «крутості».

Вони живуть щасливо, розвиваються і процвітають лише за умови, що оточення захоплюється їхньою персоною.

Іншою рисою нарцисів — яка за масштабом вираженості дорівнює потребі в захопленні — є абсолютна байдужість до проблем, почуттів, думок інших людей. Так звана «емпатична сліпота». Інші люди цікаві нарцису виключно як джерело підтвердження його надземного статусу. Все.

Звісно, якщо людина має абсолютну переконаність у власній унікальності та потребу чи звичку постійно чути підтвердження цієї унікальності, то хтось людину привчив до такого світосприйняття ще з малого віку.

Хто? Батьки.

Нарцисичні розлади — це зазвичай «плоди» виховання у родинах із певною культурою поведінки. Наведу кілька прикладів таких родин.

Тип перший. Родина «Успішних успіхів»

У цій родині дитину вихваляють, та й узагалі помічають, тільки коли вона досягла чогось феноменального. У цій родині культивують успіх — усі наче змагаються за показником крутості одне з одним.

За таких умов дитина зростає з переконанням, що вона цікава, потрібна, помітна тільки тоді, коли вона «бест оф зе бест». Вона «існує», відчуває свою цінність, привертає увагу близьких тільки коли блищить яскравіше за всіх. І вона стає залежною саме від цього маркеру.

Тип другий. Дитина на троні

У цій родині дитину хвалять за все підряд і в максимально екзальтованій манері. Ці діти ідеальні за будь-яких умов — усі їх малюнки та поробки геніальні, будь-яка оцінка вчителя або підтверджує геніальність, або не здатна і частково її відобразити. А ще ці діти не чують слів «ні» і «не можна».

Читайте також:

Ерін Леонард

«Вкраплення любові». Як нарциси маніпулюють у стосунках

У результаті маємо людину, яка звикає бути ледь не богом, — і саме такого ставлення до себе очікує від усіх навколо та вважає нормою.

Ще один наслідок такої поведінки: нарциси майже ніколи не потрапляють на прийом до терапевтів — адже вони практично не можуть визнати та й просто припустити, що з ними щось не так, у них є слабкості, вони можуть схибити.

Тип третій. Під крилом нарциса

Дуже часто, якщо один із батьків — яскраво виражений нарцис, дитина зростає у світлі його «величі», утім, саму дитину наче не помічають. І в момент сепарації, дорослішання, набуття самостійності, людина починає компенсувати цей брак уваги — і сама реалізує успадковану нарцисичну поведінку. Такі-от «приховані» нарциси не почуваються дуже комфортно, коли стають об'єктом масової уваги, але вони з радістю «відриваються» на своєму найближчому оточенні, від якого вимагають постійного схвалення, обожнювання та безперервної уваги.

А далі — найцікавіше.

Що робити, якщо ви в самому собі помічаєте нарцисичні риси?

І не хочете перетворюватися на монстра.

По-перше, мої вам вітання! Визнання проблеми — це майже запорука її вирішення. По-друге, читайте далі. Існує декілька думок.

Психотерапія

Найефективніший і найкоректніший спосіб розібратися з проблемою — не просто констатувати її, а й практично міняти себе та своє життя. Нічого ефективнішого поки що не вигадали.

Про що ви?

Якщо спробувати не зважати на бажання подобатися, то що ви за людина? Коли вам буває сумно? Як ви почуваєтеся «без глядачів»? Що вас надихає (окрім обожнювання та підлабузництва)?

Культивуємо емпатію

Спробуйте частіше ставити себе на місце інших людей — навіть якщо це, скажімо, герої фільму або книги.

Що вони зараз відчувають? Чому поводяться саме так? Що б ви відчували на їхньому місці? Яких учинків ви б очікували від оточення?

Розвиваємо вміння сприймати критику

Навчіться бачити в критиці ще один шлях свого розвитку — проявляйте цікавість і не беріться відразу записувати її автора в список ворогів.

Пріоретизуємо стосунки

Запорука справжніх, найцінніших стосунків — взаємна повага, відкритість, підтримка. Слово «взаємна» — ключове. Проаналізуйте, яка ваша поведінка може перешкоджати побудові таких стосунків, й інвестуйте зусилля в те, аби цю поведінку скорегувати.

Текст опубліковано з дозволу авторки

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV

Більше блогів тут