«Фронт прогинається». Під Торецьком доводиться «гасити пожежу», повторюється ситуація з Харківщиною — інтерв'ю NV з Євгеном Диким

Знову ж таки, ви абсолютно правильно акцентували, що по всьому фронту дуже нелегко. І якщо говорити про те, що ми переживаємо за наших захисників та захисниць, то переживати за них треба абсолютно однаково. Але коли ми говоримо не про те, де важко, а про те, де реально найбільша загроза, то це наразі саме торецький напрямок. Тому що це загроза і самому Торецьку, і Часовому Яру насамперед, який тримається вже місяцями, і головне, який відіграє дуже ключову роль взагалі в обороні Донбасу.

Ми з вами не раз навіть згадували, що фактично в Часовому Ярі вирішується доля цілої великої агломерації з чотирьох великих міст — Костянтинівка, Дружківка, Слов’янськ, Краматорськ. Не дай Боже нам доведеться відійти з «Часіка» (Часів Яр — Ред.), то з пануючих висот довкола нього далі ці чотири міста просто розстрілюються, і як мінімум тоді станемо перед потребою евакуювати кілька десятків тисяч цивільного населення, а як максимум — можемо взагалі ці міста за якийсь час втратити. Зрозуміло, що вони не впадуть за один день, там нічого такого не буде. Кожне з цих міст придатне для доволі тривалої оборони, але війна пройде по цих містах.

— Насправді це взагалі може розтягнутися на роки для Росії, ось ця майбутня облога, якщо вона буде, цих міст.

— Чи є в них ресурс на роки, це абсолютно окрема тема. Ви знаєте мою думку, що насправді в них немає ресурсу на роки такої війни, хоч вони старанно зараз намагаються саме це імітувати.

— Я веду до того, що там не станеться такий прорив, який може складатися в голові когось, що це швидко може бути. Але і ці варіанти не виключені, всі варіанти можливі.

— Малоймовірні, скажімо так, якісь прориви. Але питання в іншому, що все одно війна пройде по цих чотирьох містах, які поки що залишаються все ж таки прифронтовими, а стануть фронтовими, якщо впаде Часів Яр. І в Часовом Яру лобові штурми росіян відбивають вже не перший місяць, і достатньо успішно. І те, що сталося минулого тижня — відхід з мікрорайону Канал — абсолютно нічого поганого у цьому немає, нормальна штатна ситуація.

На жаль, мікрорайон Канал просто вже не придатний далі до оборони, його просто знесли, одна суцільна руїна. А натомість за цей час було побудовано нову лінію оборони. Там є Канал (з великої літери, назва мікрорайону), а є канал з малої, тобто водна перешкода. І за цю водну перешкоду відійшли, по ній побудували нову оборону, це абсолютно правильні, нормальні речі. І ті ж навіть російські воєнкори, яких я регулярно моніторю, вони зціпивши зуби сичать про те, що абсолютно не уявляють, як їм форсувати цей канал. По цьому каналу тепер можна оборону тримати ще кілька місяців. Лобові удари Часів Яр поки витримує дуже міцно і надійно.

А от прорив під Торецьком створює загрозу, що його обійдуть з півдня. Прорив під Торецьком створює загрозу, що Часів Яр як мінімум доведеться обороняти не з одного боку, як зараз, а з двох-трьох. А в гіршому разі це буде загроза оточення і, відповідно, необхідність передислокації, тобто відходу, чого, звичайно, вкрай небажано допустити.

Ви почали, підводку з того, що зараз явно гасять пожежу, тобто явно туди кидаються наявні резерви, є сподівання, що вдасться зупинити це просування росіян на торецькому напрямку. Але його доводиться зупиняти в такому пожежному порядку. Знову повторилася історія, яка була на Харківщині, коли, в результаті все не так погано закінчилось насправді. В результаті це все закінчилось дуже великими втратами у росіян, десь 8:1 по відношенню до нас, і закінчилось тим, що на Харківщині ми взагалі зараз у контрнаступі. Ми зараз їх назад вибиваємо, вони пробують закріпитися в тій смузі, яку зайняли за перші п’ять днів.

Але, так, в перші ж п’ять днів вони заскочили зненацька, хоч ГУР попереджало [про наступ]. А далі довелось гасити пожежу. Так, погасили дуже вдало, більше нам на користь, ніж росіянам. Але саме гасили пожежу. Повторилась під Торецьком та ж історія. Я дуже сподіваюся, що пожежу погасять, наступ зупинять. Але це вже доводиться виправляти чиїсь помилки.

— Минулого тижня видання Forbes написало свої підрахунки щодо того, що, мовляв, для захоплення мікрорайону Канал у Часовому Ярі росіяни втратили 99 тисяч своїх військовослужбовців. Щоправда, наш речник ОСУВ Хортиця Назар Волошин спростував цю інформацію. Він сказав, що варто розширити цю цифру на весь східний напрямок, а не на сам Часів Яр. Але, тим не менше, ці цифри видаються, з одного боку, феноменальними, а з іншого боку, я весь час ставлю собі це запитання до спікерів ефіру, чи не є логічною помилкою говорити, що феноменальні втрати — те, що для росіян не є феноменальним, а цілком прийнятним і доступним?

— Воно і для них є феноменальним. До речі, я абсолютно згоден із речником Хортиці. На жаль, це було би занадто для нас класно, якби за один мікрорайон Канал вони поклали 100 тисяч. Так не буває, все ж таки, на жаль. По-перше, сотня тисяч — не треба думати, що це вбитими. Сотня тисяч — це вбитими та пораненими. З них убитими будуть тисяч 20−25. І це дійсно по всьому донецькому напрямку, а не по Часовому Яру. Але все одно це абсолютно феноменальні втрати.

Є вже витоки від наших союзників, витоки з Міністерства оборони США. Отже, вони по різних своїх методах, по різних джерелах намагаються оцінити загальні втрати росіян. І мінімальна цифра, на яку вони виходять, — це пів мільйона за цю війну, максимально — понад 700 тисяч. Це так само разом поранені та вбиті.

І вони абсолютно правильно наводять статистику, що це не просто більше, ніж в будь-якій війні після Другої світової втрачали Радянський Союз або Росія. Це більше, ніж в усіх війнах після Другої світової втратили Радянський Союз та Росія. Ще раз, складаємо всі війни після 1945 року, але до 2022 року. І за ці 2,5 роки вони втратили більше, ніж за ті три покоління, виходить. Це і для них фантастичні втрати насправді, і воно їм ще аукнеться. Ми ще побачимо дуже віддалені наслідки цієї війни.

— А як воно їм може аукнутися?

— Але на короткій часовій перспективі їхній режим, який пішов ва-банк… Їхній режим реально вважає, що це для них екзистенційна війна, що якщо вони її програють, їх не буде. Нам би хотілося, звісно, вірити, що якщо Росія програє цю війну, то вона зникне. На жаль, це далеко не факт. Ймовірно, Росія залишиться і після програної цієї війни. А от нинішній кремлівський режим дійсно програну війну не переживе, тут можна з ними погодитись. Для них це питання виживання. Тому вони зараз узагалі не думають про те, що буде завтра, що буде післязавтра. Вони зараз кидають усі можливі ресурси — і людські, і матеріальні - для того, щоби зараз не програти цю війну.

Потім, якщо їм удасться не програти цю війну, вони будуть розбиратися з тими величезними проблемами, перед якими стане Росія. Їм зараз не до того. Вони зараз реально використовують все до останнього солдата, до останнього танка. Всі можливості. І ці можливості дуже не нескінченні.

Але в чому їхній розрахунок? На жаль, цей розрахунок може спрацювати. Вони створюють ілюзію цієї нескінченності, що вони можуть по одному каналу протискати Україну аж до західного кордону, аж до Львова впродовж багатьох років. Ви самі, пане Василю, абсолютно правильно сказали, що тільки на облогу чотирьох великих міст Донбасу, про які ви говорили, можуть піти роки. Роки-не роки, але навіть ці чотири міста — це як мінімум дуже довгі місяці [наступу]. Вся попередня історія цієї війни це чітко показує. Скільки вони брали Бахмут? Дев’ять місяців, якщо не помиляюсь, чи десять. Скільки вони брали Авдіївку? Авдіївку набагато менше за Бахмут, чотири місяці.

Так, вони намагаються створити всіляку ілюзію, що здатні війну такої інтенсивності продовжувати роками. І головне для них, аби ця ілюзія поселилась і в наших головах, але насамперед в головах наших союзників. І весь їхній розрахунок зараз на те, що в це повірять.

Бо якщо прийняти цю картину, що вони можуть спокійно собі дозволити роками просуватися, то тоді дійсно, від лому немає прийому. Тоді найрозумніше — пробувати якось з ними домовлятися, бо все одно, хай через п’ять років вони ж переможуть. І на це вони сподіваються. Вони сподіваються на те, що наші західні союзники морально зламаються швидше, ніж у них реально закінчиться ресурс. У них реально ресурсу по деяких параметрах на рік, по деяких може на півтора. А при тому, що війна вже 2,5 роки триває, але в них є сподівання, що в межах цього року вже зламається Захід і буде абсолютно інша з ними розмова.

Зверніть увагу, що паралельно відбуваються два процеси. Вони продовжують наступати абсолютно жахливою ціною, всюди, де тільки можуть. Де можуть, там просуваються. І зараз основний акцент в них на Донбасі, бо там їм це найкраще вдається. Створюється ця ілюзія непереможності і нескінченності ресурсу. А паралельно вже по всіх можливих каналах йдуть сигнали, що насправді вони готові заморозити [війну] по нинішній лінії.

Спершу згадаємо цю знамениту промову-ультиматум про чотири області, «виведіть війська з Запоріжжя, виведіть війська з Херсона». Я вважаю, що за пів року до того ніхто про це не говорив. За пів року до того вони говорили про Одесу, Львів, Дніпро, як «оккупірованниє русскіє города», які підлягають деокупації. А тут раптом до чотирьох областей звелись амбіції.

— І заради справедливості треба сказати, що ці тези про чотири області лунали перед самітом миру, який відбувався в середині червня. І це звучало як останній ультиматум. А зараз такі переговорні позиції навіть менше ніж за місяць послабилися. Щось відбувається.

— Ні, а далі прилетів [прем'єр Угорщини Віктор] Орбан, який уже абсолютно прямим текстом озвучив позицію, що навіть не треба говорити ні про які чотири області, а давайте заморожуємо по нинішній лінії, просто припиніть стріляти. І слава Богу, він отримав дуже адекватну відповідь від нашого керівництва.

Річ у тім, що це бажання росіян просто припинити стріляти, заморозивши конфлікт по нинішній лінії, це дуже показово. Вони так не поводяться, коли впевнені у своїй силі. Вони так поводяться, коли розуміють свою слабкість. Розуміють, що вони зараз ще просуваються, але ресурс вичерпується. Це, до речі, видно навіть по людях, хоча з усіх видів ресурсу з людьми в них найкраще.

Вже на Харківщині наступали абсолютно зелені новобранці, прямо з навчалки. І це було однією з причин, чому їхній харківський наступ провалився. Наприклад, по Вовчанську в мене точно є ця інформація, що йшли прямо з навчалки, включно з сержантами і лейтенантами; теж свіжого набору, свіжі мобіки. І, відповідно, для більшості з них перший бій став і останнім.

Так, у них фізично людей ще вистачає, але якість уже дуже падає. Які би ти не ставив зарплати на контракти, ти не набереш досвідчених сержантів, досвідчених офіцерів, бо їх просто немає де взяти. Ти будеш просто далі брати більш зелених, менш підготовлених, і просто засипати ними фронт. Але з людьми в них найкраще.

Техніки, наприклад, на харківському напрямку цього разу йшло в 10 разів менше, ніж йшло на цьому ж напрямку 2022 року. І це ж не тому, що вони саме на цей напрямок її пошкодували. Це тому, що вона просто закінчується. І залізо в них закінчується набагато швидше, ніж м’ясо.

— Президент Володимир Зеленський минулого тижня озвучив інформацію про 14 бригад резерву, які не отримали західного озброєння. І це дещо демотиваційно, я так бачу, вплинуло на наших бійців на фронті, які кажуть, для чого формувати нові бригади, замість того, щоби доукомплектовувати ті, що вже існують, і ті, що проявили свою боєздатність. У вас є відповідь на це питання?

— Перша відповідь полягає в тому, що не треба слухати те, що не нам адресовано. Виступ президента був чітко адресований на західну аудиторію. І президент, на мою думку, в цьому разі дуже якісно робив свою роботу. Переконував західних союзників, які вважають, що в них є більше зброї, дати її швидше. Ясно, що при цьому не думали, як це буде сприйматися у нас.

Коли ми говоримо про проблеми формування нових бригад, комплектації нинішніх, то нам тут, в Україні, набагато важливіше говорити, що у нас тут з людьми, що в нас з мобілізаційним процесом. Тому що це те, що залежить від нас, і це те, що, насправді, є набагато більш критичною проблемою. Але говорити про це західній аудиторії сенсу немає, це наше внутрішнє питання. А з союзників треба залізо. І президент знаходить аргументи, як з них це залізо попросити.

Тут узагалі не треба слухати меседжі не для себе. Але, якщо когось теоретично це цікавить, то є один нюанс. Латати ті бригади, які вже тримають фронт і несуть втрати, необхідно. Але вони від цього все одно залишаться тримати фронт. А якщо в якийсь момент ми хочемо переходити все ж від оборони до контрнаступу, то єдиний спосіб це зробити, — це в якийсь момент кинути на фронт великий кулак зі свіжих бригад, спеціально сформованих для цього наступу. Не вийде втомленим бригадам, які довго тримають оборону, раптом піднятися з окопа і перейти в наступ. Вони мають своє витримати, а далі з-за їхніх спини мають заїхати свіжі сили і вдарити.