«Прориваються на трьох напрямках». РФ за будь-яку ціну хоче захопити Донеччину, за останні тижні вони прискорилися — інтерв'ю з Сазоновим

— Коли ми говоримо з певними експертами, вони кажуть, що там були наші позиції з 2014 року, які не рухалися. Чи можна зрозуміти, що сталося? Чи йдеться дійсно про масу, яка постійно тисне, і про дію ворожої авіації та їхніх керованих авіабомб?

— Так, насправді, між Торецьком та Горлівкою були позиції, які не змінювалися з 2014 року. Коли кажуть про Шуми, наприклад, там населеного пункту такого вже не було — була сіра зона. Зараз, коли позиції змінюються, це називається плацдарм.

Чому саме там полізли, бо на то є дві причини. Перша: вони просуваються потрошки, як ми кажемо, в напрямку Очеретиного, зараз покровський напрямок, і вперлися в Часів Яр. В Часів Яр вони вперлися дуже міцно, тому що вони намагалися його обійти з двох боків, намагалися брати в лоб, нічого не вийшло.

Зараз вони вперлися в сам канал Сіверський Донець-Донбас, зруйнувавши мікрорайон з назвою Канал, який був по той бік Сіверського каналу, обличчям до Бахмута. І ось вони в «Часіку», на покровському напрямку пробуксовують, дуже важко їм, просуваються потрохи, платячи за кожні 50−100 метрів дуже велику ціну.

А Торецьк між ними. Ми кажемо зараз, що це різні напрямки, але це дуже поруч. Ось стоїть «Констаха» (Костянтинівка — Ред.), це ніби тут центр Всесвіту, 10 кілометрів на схід від «Констахи» Часів Яр, 20 кілометрів на південь, тобто кут 90 градусів, це Торецьк. На захід від Костянтинівки йде траса Костянтинівка-Покровськ, до якої намагається прорватися ворог. Тобто він намагається прорватися вже по трьох напрямках.

Тобто залишати Торецьк так, без штурмів… Це був поруч напрямок, поруч варіант для їхнього просування. Тому вони його використовують. Тим паче вони дуже боялися, що з Торецька [буде наступ ЗСУ], бо це майже Горлівка… Там одразу починається мікрорайон Микитівка, Гольма, Бесарабка. І вони боялися, що ми можемо там посунутися, бути в Горлівці за годину. Тому так, там мало вибухнути, там і спалахнуло. Цього було не уникнути.

— Була ж така інформація, знову ж таки, ми не маємо її прямого підтвердження, що нібито навіть на рівні військово-політичного керівництва (це ще був 2023 рік) був певний наказ, щоб звільнити Горлівку. Тобто ви думаєте, що окупанти розглядають це як реальну загрозу для себе?

— Я, на жаль, про такий наказ не знаю, нам не доводили, в нас не було такої вказівки, але технічно це було б дуже просто. Насправді, зі мною тут є хлопці, вони воювали тут у 2014 році, вони чудово все розуміють. І є хлопці, які стояли саме на Шумах, на териконі - на торецькому, на нью-йоркському, і вони тиснули на Горлівку у той час з нашого боку, з півночі.

Там був один батальйон, він їх стримував, а південніше Горлівки, на Красному Партизані, між Горлівкою та Донецьком, були хлопці з, скажімо так, військової розвідки, спецпідрозділів. І вдвох вони могли взяти Горлівку тоді у 2014-му, звільнити її. Вони кажуть, що це було дуже легко. Але, на жаль, наказу не було.

Був наказ, навпаки, відійти, створити сіру зону, «мінські домовленості». І якщо б вони виконали цей наказ, вони б взагалі ще тоді залишили Торецьк. Але вони відмовились тоді відходити з Торецька, він залишився за нами, і зараз ми за нього б'ємося. Така ось історія, колись будуть писати про це підручники.

— Американський Forbes опублікував інформацію про те, що для того, щоб захопити район Канал, росіяни втратили 99 тисяч, але це пораненими і вбитими.

— Я питав у [речника ОСУВ Хортиця] Назара Волошина, він каже, якщо йдеться про рік, то це одне, а про два роки — інше.

Чому не треба хапатись за голову, коли якесь повідомлення, що зміни на карті, ворог просунувся. По-перше, усвідомте: просунувся трохи десь — це не важливо. Важливо, чи є фронт, чи його немає. Якщо вони навіть трохи просунулися, але прорвали фронт і пішли у цю шпаринку як вода, то це біда. Це катастрофа.

Це буває, коли хтось залишив позиції, комусь стало дуже важко, хтось побіг з позиції. Таке бувало. І коли ворог прорвав фронт, це біда, бо він заходить у фланг інших підрозділів, заходить в тил і йде туди, де його не чекали, де вважали, що фронт є.

Коли він трохи нас посунув десь, навіть на більшу відстань, але фронт не прорвав і знов впирається в нашу оборону, це не кримінал. Будуть ресурси — відіб'ємо.

Так саме як з Калиновим, біля якого постійні битви і біля якого були дуже важкі бої, це під Часовим Яром. Там як було? Вони якийсь час, десь місяць тому, витіснили нас з Калинового. Ми відійшли звідти, вони зайняли наші позиції, повісили свій прапор і хтось радісно волав, що взяли Калинове. Наші посипали голову попелом, казали: «Що, хлопці, не втримали, все, завтра „Часік“ здасться, післязавтра — Костянтинівка і Краматорськ, все, побігли».

Що відбулося? Вони зайняли наші позиції. Наші мінометники з трьох мінометів ці позиції накрили так, що мало нікому не здалося. Підключилася арта 41-ї бригади, теж відпрацювали по цих позиціях так, що потім туди зайшли наші штурмовики і зачистили позиції взагалі. Потім зайшла піхота, знову їх зайняла. Все. Село знову наше. І добу люди дарма поливали голову водою, посипали попелом і казали, що пропало все. Ні, так не буває. Так, відступили-наступили, були б ресурси.

Звісно, це не є секретом, я не відкрию військову таємницю, що людей постійно не вистачає. Всі кажуть, не вистачає зброї… Так, зброї не вистачає, так, не вистачає снарядів, так, недостатньо навіть мін. Багато чого не вистачає. Авіації не вистачає. Але дрон, міна, снаряд, ракета, куля, вони не вбивають. Нічого вони самі не зроблять. Вбивають люди. Потрібні люди. Людей не вистачає, це правда.

Не вистачає людей мотивованих. Не вистачає людей, будемо казати, молодих. Бо мені 48 років і я різну функцію можу виконувати, але як штурмовик я вже не впораюся. Хлопці мого покоління можуть бути непоганими піхотинцями, коли в тебе є гранати, БК, запас патронів, все розпихано по траншеях, по бліндажу, ти можеш тримати оборону, підзаряджатися постійно. А штурмовик він має звільняти — якусь зеленку, якийсь об'єкт, якусь промку, якусь втрачену позицію відбити назад. Тому що штурмовик тягне на себе все, що є.

Не виходить гарного штурмовика з людини в 45−50−55 років. Фізично.

— Наші військові, які знаходяться безпосередньо на лінії фронту, на нулі, зазвичай кажуть, що немає чого протиставити саме КАБам, ФАБам, авіації, цим авіабомбам, які скидають росіяни. Ми можемо дійсно говорити про те, що росіяни, якщо і просуваються, то дуже повільно, але вони потроху знищують якийсь населений пункт, і коли там вже нічого не залишається, далі вони заходять. І таким чином, звичайно, відбувається просування. Наскільки це відповідає дійсності станом на зараз?

— Саме так все відбувається, саме так ми бачили по мікрорайону Канал, який зокрема тримала і наша 41-ша бригада. Саме так відбувається з Нью-Йорком, з Торецьком, який тримає знову наша 41-ша бригада, з 95-та і з 108-ма.

Хлопці тримають все, що можна. Хлопці не відходять, ніхто не ниє, не пише якихось скарг, не каже, що важко. Всі розуміють, що є те, що є, тримаємося тим, чим можемо триматися. Але ворог скидає КАБи, закидує ракетами, закидує снарядами. І що? Перетворює на купу цегли, на купу щебеню те, за що ми трималися. Там навіть місячним пейзажем не назвеш, бо місячний пейзаж набагато краще виглядає, ніж мікрорайон Канал. Ми кажемо, що таке було і з Авдіївкою, і з Мар’янкою, і з Соледаром, і з Бахмутом, на жаль.

Стирають, там немає за що зачепитися хлопцям. Там ні підвалів, нічого. Це коли термобаром (термобаричною зброєю — Ред.) б’ють теж, випалюють все.

А КАБ — це насправді така погана річ, бо вона повністю зносить п’ятиповерхівку. Це не снаряд, ти не заховаєшся. І збити КАБ неможливо ніяк. Один-єдиний спосіб захиститись від КАБу — це збити літак, який з ним стартує, а найкраще, за що я завжди кажу, бити по авіабазах, по аеродромах ворога, зносити літаки, які там стоять. Це дуже тоді гарна мішень. Саме так можна захистити і Київщину, і Харківщину.