Зірки з пробігом. Чотири найкрасивіші седани, які можна купити за прийнятні гроші

Чотири найкрасивіші седани з пробігом у межах $10 тис.

Відразу обмовимося, що краса — поняття розтяжне.

На смак і колір всі фломастери різні, а вже седани тим більше. Хтось вважає, що еталон краси — суворі контури німецьких авто, а комусь до вподоби стилістика Jaguar.

Ми спробували вибрати автомобілі максимально різного іміджу та стилю, щоб охопити інтереси якомога більшої кількості людей. І також у рейтинг потрапили лише автомобілі, які можна вважати прийнятними з погляду ресурсу та надійності, нехай і часом із натяжкою та знижкою на фанатизм справжніх цінителів.

Mercedes-Benz CLS

2005−2007 рр.

CLS першого покоління (C219) — один із найкрасивіших автомобілів історії. Саме він ввів моду на купеподібні седани. Або «чотиридверні купе», якщо вам більше подобається такий термін.

Автомобіль не втратив своєї чарівності і сьогодні. І має культовий статус у певних колах. Друге і нинішнє третє покоління Mercedes-Benz CLS також є популярними, але такої репутації не мають.

Колись шалено дорогий перший CLS втрачає в ціні дуже неохоче. Тому за доглянуті екземпляри перших років випуску моделі ( 2005−2006) можуть попросити $9−10 тис. А рестайлінгові машини (після 2008 року) взагалі коштують по $13−15 тис.

За такі гроші цілком можна купити доглянутий Passat року так 2015-го (причому європейця, а не «биток» з Америки). А якщо дуже хочеться саме «чотиридверне купе», то до ваших послуг Passat CC.

Але він не має того шарму, яким може похвалитися CLS. Навіть у зовсім не дешевої «шістки» BMW харизма зовсім інша, більш приземлена та спортивна.

А CLS є таким собі острівцем розкоші, здатним плавно переміщатися навіть по найрозбитіших дорогах завдяки пневмопідвісці і чудово «йти» зі світлофора завдяки потужному 5-літровому бензиновому мотору (зрозуміло, це V8).

Однак, існували і простіші версії CLS з V6 (3,5-літровим бензиновим та 3-літровим дизельним). Також CLS можна знайти без пневми — зі звичайною пружинною підвіскою. Річ у тому, що підвіску легко замінити. І намаявшись з надійною, але дуже недешевою в ремонті пневмопідвіскою, багато власників змінювали її на звичайну. Зрозуміло, отримуючи значно більше «дубовий» автомобіль.

Обидва «молодші» мотори, згадані вище, не є взірцем надійності. Особливо це стосується 3,5-літрового бензинового двигуна, відомого проблемами з натягувачами ГРМ.

До рестайлінгу на Mercedes-Benz CLS першого покоління ставили загалом досить надійну 5-ступінчасту АКПП. Однак пізніше її замінили на нову 7-ступку, яка здатна завдати маси клопоту своєму власнику.

Ходова тут не дуже живуча, але якщо її не «запускати», а вчасно змінювати все, що потрібно, то витрати будуть у межах розумного.

Окремої згадки заслуговує гальмівна система CBS з електричним насосом замість традиційного вакуумного. Сам блок коштує захмарних грошей і є загалом дефіцитною запчастиною, тому слід ретельно перевірити машину перед купівлею.

Купивши доглянутий CLS на пружинній підвісці з V8, ви отримаєте дуже ефектний і динамічний автомобіль, на який досі оглядаються перехожі.

Chrysler 300C

2006−2010 рр.

Надіти капелюх і прикинутися Волтером Вайтом з Пуститися берега не так вже й складно. Особливо якщо ти при цьому їздиш на пафосному американському автомобілі з унікальною зовнішністю. Такому, як Chrysler 300C. Причому йдеться саме про це покоління, оскільки оновлений Chrysler 300, який випускався після 2012 року, зазнав редизайну, і більшість шарму втратив.

До речі, створювали цього американця на базі Mercedes-Benz E-class, а європейську дизельну версію ще й оснащують німецьким мотором. Тож віднести 300С до чистого американського автопрому, звісно, не вийде.

Але найголовніше, пафосний Chrysler 300C сьогодні коштує копійки (принаймні як для свого іміджевого заряду). За доглянуті екземпляри європейського походження можуть просити і $10−12 тис. Але в принципі, можна знайти гарний варіант за $7−8 тис.

Chrysler 300C не належить до категорії безпроблемних довгожителів на кшталт Toyota Camry. Але й крихким коритом цей автомобіль назвати не можна.

Базовий двигун об'ємом 2,7 л (зрозуміло, це вже 6 циліндрів) мав потужність 193 к.с., що для такого 5-метрового і 2-тонного бегемота як Chrysler 300C, відверто обмаль. Розгін до «сотні» за 11 з лишком секунд не вражає. Та й витрата тут у змішаному циклі рідко опускається нижче 12−13 л, а у міських заторах запросто перевалює за 15−16 л на 100 км. Зате у 2,7-літрового двигуна надійний ланцюговий привід ГРМ і досить незначний список характерних «болячок».

3,5-літровий V6, який також часто зустрічається на Chrysler 300C, має ремінний привід ГРМ і низка «особливостей», які сильно не подобаються майстрам профільних СТО. При пробігах за 200 тис. км (а зараз вже складно знайти екземпляри з меншими показниками) на цих моторах починають підклинювати клапана, а часом руйнує рокер. Є можливість потрапити на капітальний ремонт двигуна.

Класичний американський мотор V8 об'ємом 5,7 л на Chrysler 300C у нас зустрічається дуже рідко, та й попросять за таку машину «трошки» інших грошей. Хоча саме цей мотор здатний перетворити «бегемотика» в справжній масл-кар. Щоправда, про витрату палива тут краще навіть не питати. Краще одразу пошукати наречену серед дочок власників мереж АЗС.

3-літровий турбодизель німецької розробки є мабуть оптимальним варіантом для Chrysler 300C. При великих пробігах знадобиться чищення впускного колектора, заміна турбіни та чищення паливної системи. Часом тут розтягується і потребує заміни " Вічний" ланцюг ГРМ.

Але цей двигун дозволяє задовольнятися 8−9 л на 100 км пробігу, і при цьому забезпечує Chrysler 300C досить пристойну динаміку.

На окрему розмову заслуговує АКПП. 2,7- і 3,5-літрові бензинові мотори йшли в парі з архаїчним, але дуже живучим 4-ступінчастим " автоматом" розробки Chrysler. Майстри кажуть, що трапляються машини з пробігами далеко за 300 тис км, де коробка ще не потребує ремонту.

Дизельні версії оснащувалися 5-ступінчастою АКПП від Mercedes, яка навіть у спокійних водіїв рідко ходить понад 250 тис. км без ремонту.

Chrysler 300C також буває повнопривідним — з використанням 4Matic від Mercedes, боятися таких варіантів не варто, система цілком надійна та довговічна.

Багатоважільна підвіска Chrysler 300C вражає м’якістю, забезпечуючи автомобіль вражаючою плавністю ходу. У ремонті вона не дуже клопітна, підтримувати підвіску в робочому стані можна з прийнятними витратами. Найчастіше уваги вимагають розхідники на кшталт втулок стабілізатора. Ходова частково сумісна з ходовою старого-доброго Mercedes E-Class W210, що значно полегшує підбір та купівлю запчастин.

Після 150−200 тис км зазвичай «приїжджає» на ремонт рульова рейка. Її нескладно відреставрувати на будь-якому більш-менш пристойному сервісі.

Словом, ефектний Chrysler 300C на ремонтах розорить не більше ніж інші авто цього класу в такому ж віці. Проте стільки пафосу за такі гроші ви просто не знайдете.

Alfa Romeo 159

2010−2011 рр.

Цей унікальний автомобіль просто не має конкурентів. Його дизайн досі анітрохи не застарів. На машину все ще озираються на вулицях. І при цьому ціни вже опустилися до майже символічних, звичайно, з урахуванням того іміджевого заряду, який несе 159 «альфа».

Сьогодні Alfa Romeo 159 останніх років випуску цієї моделі (2010−2012 рр.) можна купити за $7−8 тис. Це будуть прості версії з дизелем та «механікою». За окремі екземпляри з маленькими пробігами та топові версії з 3,2-літровим бензиновим мотором або 2,4-літровим турбодизелем можуть просити й $10−11 тис.

«Альфа» ніколи не була взірцем надійності, особливо в плані електрики. Та й найпоширеніші в Україні версії з 1,8- та 2,2-літровими бензиновими двигунами та «роботом» були відверто невдалими.

Однак, дизельні версії Alfa Romeo 159, які у нас офіційно не продавали, в Європі мають репутацію надійних і довговічних. Так, це не «японець», ходова вимагає уваги кожні 40−50 тис км пробігу, електрику краще обслуговувати в офіційному сервісі, а дизелі потребують регулярного чищення колектора та заміни (а краще — видалення) вихрових заслінок.

Але загалом дизельні Alfa Romeo 159 спокійно ходять по 300 тис. км без серйозних ремонтів. А ще вони напрочуд економічні (авто з механікою легко укладаються в 5−6 л на 100 км у місті).

Знайшовши доглянутий екземпляр Alfa Romeo 159 останніх років, ви можете отримати красивий і ефектний седан з відносно прийнятними витратами на утримання.

Jaguar XF

2008−2012 рр.

Зліпачі і всілякі недоброзичливці любили говорити, що Jaguar XF — це лише перелицьований Ford Mondeo, та ще й надійністю Range Rover.

Насправді ж у «яга» з Ford не так багато спільного, та й за надійністю XF виявився не таким поганим, як інші британські авто.

Також Jaguar XF залишається одним із найелегантніших седанів в історії.

Машина гарна, з якого боку не глянь і не схожа на інші седани. Дизайн як екстер'єру, так і інтер'єру віддає шляхетністю. Навіть у базовій версії оснащення тішить, включно з якісною шкірою та приємними дерев’яними вставками у салоні.

У Jaguar XF відмінна керованість і непогана динаміка, навіть із найскромнішими двигунами. І при цьому підвіску не назвеш жорсткою — Jaguar XF залишається зручним навіть не досить поганих дорогах.

Розплатою за це є дорожнеча ремонту ходової частини. Тут багатоважіль і спереду, і ззаду. Багато елементів зустрічаються тільки в оригіналі і коштують недешево. Передня підвіска не виходжує більше 60−80 тис. км. без перебирання. Задня, на щастя, здатна пройти 100−150 тис. км.

До АКПП на Jaguar XF претензій небагато. До рестайлінгу тут ставився 6-ступінчастий «автомат» фірми ZF, після — 8-ступінчастий того ж виробника.

За умови своєчасної заміни олії та щадної експлуатації обидві коробки спокійно ходять по 200−250 тис. км.

Вибираючи цей елегантний седан, найважче визначитися з двигуном.

Jaguar XF випускався з безліччю варіантів двигунів. І майже всі вони трапляються серед пропозицій Jaguar XF на вторинному ринку в Україні.

На жаль, це «майже» передбачає, що немає шансів знайти Jaguar XF з найнадійнішим (а заодно і найноровішим) бензиновим мотором об'ємом 4,2 л. Цей мотор можна дорікнути хіба що в кінській витраті палива (15−20 л на 100 км). А з погляду ресурсу він близький до найкращих японських варіантів. Зустрічаються машини з пробігом під півмільйона кілометрів, у яких немає навіть натяку на наближення «капіталки» мотора.

Про інші версії Jaguar XF такого не скажеш.

У нас часто зустрічається Jaguar XF із 2,7-літровим турбодизелем французького походження. Мотор відомий своїм проблемним фільтром сажі (його бажано просто превентивно видалити, не чекаючи проблем), а також вадами в конструкції мастильного насоса. Але найбільше клопоту завдає передчасне зношування вкладишів. 150−200 тис. км пробігу для цього двигуна вже вважатимуться критичним віком.

У рестайлінгових Jaguar XF на місце цього «невдахи» прийшов 3-літровий знову ж таки французький турбодизель, в якому багато проблем було вирішено. Але проблеми з мастильним насосом залишилися, та й загалом мотор не віднесеш до довгожителів. Взяти Jaguar XF з ним на пробігу 50−70 тис. км ще може бути непоганою ідеєю. А от якщо машина пройшла вже 200 тис. км, то ризик поломок стає дуже значним.

Зустрічається на Jaguar XF і 2,2-літровий турбодизель теж розроблений французькою PSA). Він добре знайомий, наприклад, власникам Land Rover Freelander 2. Мотор — не зразок надійності, але все ж таки буде простіше і дешевше в ремонті.

Бензиновий 3-літровий двигун на Jaguar XF зарекомендував себе непогано. І за відгуками майстрів є, мабуть, найкращим варіантом. Але такі машини у нас трапляються нечасто.

Після рестайлінгу на Jaguar XF почали ставити 2-літровий турбомотор виробництва Ford — той із горезвісної лінійки Ecoboost. З ним часто стикаються ті, хто приганяє з Америки Ford Fusion, повіривши перекупникам, що «атмосферник» 2,5 л — старий, «жере і не їде» тощо.

2-літровий Ecoboost везе цілком пристойно і дозволяє укладатися в 10−12 л витрати в змішаному циклі. Але кількість проблем, які виникають у цих моторах вже на пробігах 80−120 тис. км, здатна жахнути навіть самого психічно стійкого автовласника. Виходить з ладу турбіна, тріскається впускний колектор, ламається муфта газорозподілу, масложер виявляється непереможним, а найголовніше — на стінках циліндрів незворотно утворюється нагар. Продовжити життя мотору можна за допомогою регулярних «крапельниць» сумішами, що чистять, прочищенням форсунок і колекторів. Але загалом, це мало на що впливає, від такого двигуна краще триматися подалі.

Словом, елегантний Jaguar XF краще доглянути 2,2-літровим дизелем або 3-літровим бензиновим мотором. Доглянутий екземпляр, звичайно, не буде геть копійчаним в утриманні. Але як для автомобіля з такою харизмою, витрати на нього лежатимуть у розумних межах.