Коли перелом у ході війни стане очевидним та чому дотримання жорсткої ієрархії військовими РФ програє децентралізації, що притаманна українським захисникам, Радіо НВ дізнавалося у військового експерта Олега Жданова.

— Про ситуацію навколо Києва. Уже почалися обережні публікації про те те, що там росіяни можуть потрапити в оточення, адже українські захисники просунулися. Як ви оцінюєте ситуацію?

— Є позитивні новини і ми очікуємо офіційної інформації Генштабу щодо ситуації навколо міст Ірпінь, Буча, Гостомель, Макарів та Бородянка.

Ми використовуємо цю оперативну паузу, яку взяли російські війська, коли в них закінчився наступальний потенціал, для того, щоб нанести їм максимальне вогневе ураження. Є умови для того, щоб там створити котел для російських військ.

— Американці запевняють, що після восьми уражень техніки окупантів у Чорнобаївці росіяни вивели свої гелікоптери. Чи означає це, що і на південному фронті складається більш сприятлива для українських військ ситуація?

— Звісно. Ми наносимо таке вогневе ураження, яке позбавляє боєздатності російські частини. Вони змушені відводити свої частини для того, щоб поповнити втрати або відновити боєздатність. З [першим] є великі проблеми, тому що на сьогодні ми не спостерігаємо оперативного накопичення резервів РФ. Вони намагаються зібрати особовий склад, але поки у них нічого не виходить.

Читайте також:

«Колективний Кремль» та повний треш. Військовий експерт прогнозує контрнаступ ЗСУ та оточення росіян

Щодо техніки. Є інформація, що особисто [російський диктатор Володимир] Путін наказав генералу, [начальнику російського Генштабу Валерію] Герасимову берегти техніку. [Також глава Кремля говорить], що втрати 30−50 тисяч військовослужбовців — це втрати, які покриються тими преференціями, які Росія очікує отримати в результаті цієї війни.

— Міністерство оборони повідомляє, що понад 15 тисяч росіян вбиті. Зазвичай, співвідношення між вбитими та пораненими — один до трьох. Чи не означає це, що 50 тисяч військових окупанти вже втратили?

— Цілком. Це може означати, що безповоротні втрати (середні і важкі поранені, вбиті) можуть сягати такої чисельності. Але російське керівництво кидає в бій до останнього солдата: поки є особовий склад, вони їх кидають на наші позиції. Це нагадує 1941 рік, коли закидали тілами німецькі кулемети.

— Тоді до якої цифри росіяни зможуть утримувати ті позиції, які вони зараз захопили? З якої чисельності вбитих та поранених може початися перелам на нашу користь?

— Перелам вже почався. Навіть з такою чисельністю — це 40% того угруповування, яке увійшло на територію України. Якщо брати класику, як пише підручник, то за 50% [втрат] противник повністю відмовляється від наступальних дій і рахує, що операція або бій програний. Тому нас залишилося ще трошки [вбити] росіян і можемо потихеньку починати такі дії, як сьогодні проводяться під Києвом.

— Існує думка, що російська армія є занадто вертикально інтегрованою: бійці та командири на місцях нічого не роблять, доки не отримають наказ. Українська армія продемонструвала децентралізацію, а часом це схоже на махновщину, коли звичайні люди відловлюють окупантів, а поруч з ним працюють тероборона, СБУ, ЗСУ чи інші. Тож експерти вважають, що така низова ініціатива є однією з найбільших переваг України. Наскільки це насправді змінює хід бойових дій?

— Це докорінно змінює хід бойових дій. Ми сьогодні опановуємо щось на кшталт моделі оборони Швейцарії. Країна ніколи не воювала і в них ця оборона існує теоретично, а ми вже набуваємо бойовий досвід. Думаю, що у майбутньому це буде основою побудови нашої концепції національної безпеки України. [Модель] показала найбільшу ефективність, тому що коли воює населення, народ, нація, її перемогти неможливо. Коли стріляє по противнику кожний кущ, кожне вікно, то успіху в такій країні противник ніколи мати не буде.

— Чи не наражає це українських оборонців на ризики? Де шукати балансу між злагодженість різних підрозділів з тим, щоб не потрапляти під «дружній» вогонь?

— Для цього існують горизонтальні зв’язки. Взаємодія між підрозділами, самообороною, територіальною обороною і силовими структурами — це головне. Якщо на місці організована взаємодія, тоді потрапити під «дружній» вогонь практично неможливо. А ось зробити перехресний вогонь для противника — цілком можливо.

Я не кажу, що в нас ідеальна ситуація: є помилки, на війні буває все. Але здебільшого у нас зв’язок населення, силових структур і добровольчих формувань налагоджується і існує. Завдяки цьому ми більш-менш успішно ведемо бойові дії на місцях.