«Це Маріуполь у масштабі двох областей». Битва на Донбасі не сягнула апогею, Путін спробує задавити Україну — інтерв'ю з Рахманіним
Російський диктатор намагатиметься знекровити, задавити, задушити Україну, впевнений член комітету ВР з питань національної безпеки, оборони та розвідки Сергій Рахманін.
Війна Росії проти України — головні події 3 червня
Народному депутату здається, що очільник Кремля пустився берега та все ще сподівається, що йому вдасться окупувати якщо не всю Україну, то значну її частину, включно з Києвом.
В інтерв'ю Радіо НВ Рахманін розповів, яку тактику обрала Росія на Донбасі, як намагатиметься просуватися далі — до Придністров'я і навіщо Україні переговори з агресором, які завмерли.
— Як змінюється характер війни? Яку тактику обрала Росія та Україна?
— Для росіян досягнення запланованих успіхів на Донбасі є вкрай важливим, тому вони не зупиняються ні перед чим. Вони зосередили на сьогодні на території Донецької та Луганської областей, а також на слобожанському напрямку усе можливе — від озброєння до особового складу. Думаю, що їх там щонайменше 90−92 БТГр.
Тактика їхня змінилася. Вони намагаються максимально використовувати свою перевагу в повітрі і важкому озброєнні. Тобто спочатку дуже серйозно працює авіація, потім — далекобійна артилерія, системи залпового вогню, потім — танки і вже в ці проломи, які з’являються, намагаються заходити мотострілецькі війська. Вони намагаються завдавати максимального вогневого ураження Збройним силам України. Такого щільного вогню, масованого, концентрованого застосування артилерії, авіації в попередніх боях ні на сіверському, ні на південному чи слобожанському напрямку досі не було. Вони намагаються витіснити наших військових з тих позицій, які перед цим повністю руйнують.
Вони не зупиняються перед масовим руйнуванням населених пунктів. Якщо йдеться про околиці, передмістя чи середмістя того чи іншого населеного пункту — їх це не зупиняє: завдають масованих авіаційних, артилерійських ударів, не зупиняючись перед жертвами серед цивільного населення. Власне, нічого нового, але це Маріуполь у масштабі двох областей.
Для українських військ — це серйозний іспит на вміння вести такі жорсткі позиційні, оборонні бої під дуже щільним вогнем, з огляду на те, що перевага у повітрі, на жаль, у росіян дуже суттєва, з одного боку, а з іншого — у них більший боєкомплект.
Наскільки можна судити, певні локальні успіхи, які є у ворога, носять тактичний характер, тобто жодної оперативної чи стратегічної мети вони не досягли. [Окупанти] досі не взяли під контроль Попасну, не суттєво просунулися в напрямку Сєвєродонецька, їм не вдалося взяти під контроль Барвінкове і вони дуже повільно просуваються в напрямку Слов’янсько-Краматорської агломерації. У них є певні успіхи, вони чіпляються за той чи інший населений пункт, але чіпляються через величезні втрати серед особового складу.
— Коли вони перейшли саме до такого ведення дій? Скільки це вже днів триває?
— Десь з середини квітня, напевно. Коли кажуть «почався наступ на Донбасі», то це трохи маніпуляція, тому що наступ на Донбасі почався 24 лютого і не припинявся хоч на день. Вони збиралися підготувати достатньо потужне ударне угруповання на початку квітня. За їхніми планами, мали його сформувати 4−5 квітня, але їм цього не вдалося. Їм знадобилося ще тиждень-два для того, щоб нагнати туди певну кількість озброєння та особового складу. Ба більше, вони відмовилися від попередньої тактики, адже передбачалося, що знекровлені БТГр будуть переміщені вглиб Росії, а натомість підійдуть «свіжі».
Оскільки свіжих у належній кількості і комплектації у них не знайшлося, то вони робили простіше. БТГр, які працювали на Чернігівщині чи Київщині, виводили спочатку в Білорусь, а потім у Бєлгородську область, там їм давали кілька днів на відпочинок, доукомплектовували бійцями, яких висмикували з інших підрозділів або з пунктів постійної дислокації, і знову відправляли в бій, тільки на інший напрямок.
У них забракло часу. І навіть зараз, при тому, що велика кількість БТГр є, вони укомплектовані на 60−65%. Тобто комплектність БТГр є нижчою, ніж на початку війни. Їм вдалося провести приховану мобілізацію, вигризти певні сили, але значно складніше, ніж вони планували. Хоча у них потенціал ще є і кілька десятків БТГр вони здатні сформувати у разі потреби.
Щодо активізації майбутнього наступу. Він планується. Через [раніше] невдалі для них погодні умови думають, що десь 26−27 квітня ґрунт підсохне і вони зможуть просуватися швидше.
— Що вони роблять у Запорізькій, Херсонській, Миколаївській областях? Вони хочуть посунутися по півдню до Придністров'я?
— Їхні плани коригувалися впродовж війни. Перший план, який передбачав, що за три доби вони візьмуть Київ, а за кілька тижнів — значну частину української території, не спрацював. [Росіяни] з’ясували, що у них немає потуги, наснаги, спроможності одночасно вести наступальні дії на кількох напрямках, тому вони вирішили діяти послідовно. Зараз для них найперше, найголовніше завдання — це Донбас.
Вони хочуть вийти на адміністративні кордони Донецької, Луганської областей. Планували зробити це до 9 травня для того, щоб на весь світ проголосити перемогу, але зараз вони дещо скорегували плани. Якщо у них не вийде це зробити, а у них не виходить, вони хочуть протягом травня, до кінця місяця це завдання виконати. Сподіваюся, що ЗСУ їм цього не дадуть зробити.
Після цього вони планують активізуватися на півдні — вийти на кордон Херсонської області, проголосити так звану «ХНР». У них це поки не дуже виходить, тому що місцеве населення ставиться до цієї ідеї більш агресивно і менш лояльно, ніж вони сподівалися. Навіть губернатора собі знайшли — наскільки мені відомо, це [Олексій] Журавко — колишній депутат двох чи трьох скликань від Партії регіонів.
Потім вони збираються рухатися на південь у напрямку Запоріжжя, Одеси, Миколаєва. Вони справді хочуть пробити коридор до Придністров'я, але це наступне завдання, яке, вони вважають, що зроблять, коли виконають поставлені завдання на Донбасі.
Але зараз вони теж планують декілька наступів на південному напрямку, зокрема в напрямку Запоріжжя та Кривого Рогу. Це так звані тактичні наступи — хочуть відволікти увагу ЗСУ для того, щоб унеможливити перекидання резервів на слобожанський напрямок і в зону проведення Операції об'єднаних сил, щоб не дати ЗСУ завдати контрудару.
Їхні плани поки що ламаються об спротив Збройних сил і всього українського народу.
— Президент України Володимир Зеленський сказав, що якщо буде проголошено «ХНР», то жодних переговорів бути не може. А що зараз на переговорах? Згідно з тією інформацією, якою я володію, їх по суті немає.
— Інформації насправді обмаль. З тої, якою я володію: ці перемовини трохи нагадують переговори зразка Мінського процесу — вони відбуваються, але там нічого не відбувається.
Як на мене, це класична хрестоматійна дипломатична історія. Дипломати вважають, що якщо є перемовний майданчик, треба його підживлювати, вдихати в нього життя, навіть якщо немає про що домовлятися. Чому? Тому що, коли з’явиться необхідність і можливість про щось домовлятися, щоб не було потреби створювати переговорний майданчик. Це по-перше.
По-друге. Все одно ці перемовини потрібні для того, щоб хоча б пробувати домовлятися про гуманітарні коридори і про обмін полоненими. На превеликий жаль, без згоди агресора ці процеси не відбуваються.
Третій момент. Всім зрозуміло, що говорити з позиції сили про можливі домовленості можна буде тільки після того, як за два-чотири тижні буде зрозуміло, хто отримує чи не отримує перевагу під час цієї битви на Донбасі, яка ще не сягнула свого апогею, хоча бої там достатньо важкі, кровопролитні. Хто отримає психологічну і воєнну перевагу, той зможе спробувати нав’язувати свої умови на перемовинах.
Путін сьогодні не має таких шансів і тому він сподівається, що за кілька тижнів ситуація зміниться і він зможе нав’язати ті умови, які зараз Україна ігнорує.
Ситуація і ускладнюється, і спрощується водночас, тому що Путін на жодні поступки поки що йти не збирається. Або він пустився берега, або насправді втратив зв’язок з реальністю, або увірував у свою всемогутність.
В інтерв'ю BBC один з неназваних джерел в британських військових колах сказав: «Захід так важко реагує на дії Росії не тому, що він такий інертний чи боягуз. Він не може зрозуміти, що в голові у Путіна. На превеликий жаль, Путін грає у покер набагато ліпше, ніж ми». Вони сприймають це як покер. Мені здається, що Путін вже пустився берега, для нього це питання особистої ваги, особистого авторитету.
Зараз вирішується доля його репутації. Йому потрібно цю війну виграти будь-якою ціною, в будь-який спосіб. Зрозуміло, що перемогою буде те, що він назве перемогою. Але якщо на сьогодні єдиний населений пункт, який росіяни змогли окупувати, — це Херсон, вони навіть Маріуполь досі не взяли повністю під контроль, то перемогою назвати це дуже важко.
Тому поки що він не збирається йти на поступки, йому потрібні успіхи. Але він все ще сподівається, що йому вдасться окупувати якщо не всю Україну, то значну частину, включно з Києвом. Але діятиме він дещо інакше — працюватиме на наше виснаження. Він вважає, що ресурс держави РФ — ще десь на рік. Натомість він вважає, що наш ресурс — місяць-два. [Путін] зараз предметно б'є по інфраструктурі для того, щоб максимально нас знекровити і спробувати нас задавити, задушити. Це буде війна на виснаження.
