Токсичні замахи. Сім найгучніших політичних отруєнь у новітній історії
Отруєння Олексія Навального нагадало світу про інших подібні випадки останніх десятиліть, коли об'єктами замахів ставали колишні розвідники або опозиційні фігури.
НВ розповідає про найрезонансніші історії отруєнь, які мали політичне підґрунтя.
Сергій Скрипаль, екс-полковник ГРУ, і його дочка Юлія, 2018 рік
У 2018 році отруєння колишнього російського розвідника Сергія Скрипаля та його доньки в британському Солсбері призвело до найсерйознішого дипломатичного скандалу у відносинах Росії та Великої Британії за останні роки.
Скрипаль — колишній полковник Головного розвідувального управління Генштабу (ГРУ) — в 2006 році був засуджений в Росії за шпигунство на користь британської розвідки, йому дали 13 років позбавлення волі.
У 2010 році в рамках масштабного обміну шпигунами між США та Росією він отримав притулок у Великій Британії.
4 березня 2018 року Скрипаля та його доньку Юлію знайшли в непритомному стані на лавці біля торгового центру в британському місті Солсбері. Як з’ясувалося невдовзі, Скрипаль був отруєний сильнодіючою нервово-паралітичною речовиною військового призначення Новачок.
Отруту в парфумерному флаконі завезли на територію Британії офіцери ГРУ Анатолій Чепіга (під псевдонімом Руслан Боширов) та Олександр Мішкін (Олександр Петров). Найімовірніше, що речовиною змастили ручку вхідних дверей в будинку Скрипаля — отруївся також поліцейський, який першим прибув до їхнього дому після замаху.
Флакон росіяни викинули, через що постраждало ще двоє випадкових людей, які його підібрали: Новачком отруїлися британці Чарлі Роулі та Дон Стерджесс (жінка загинула, оскільки розпорошила «парфум» собі на зап’ястя).
Російський хімік Віл Мірзаянов — один з розробників отрути, який мешкає у США — заявив, що тільки Москва могла стояти за організацією такого замаху на Скрипаля та його дочку. Обом вдалося вижити, проте після отруєння на публіці вони не з’являлися. У червні 2020 року британські ЗМІ повідомили про переїзд Скрипаль до Нової Зеландії.
Велика Британія звинуватила Москву в застосуванні хімічної зброї на території королівства та вислала понад два десятки російських дипломатів. РФ відповіла дзеркально. Позицію Лондона підтримали США, НАТО, Німеччина, Франція, Євросоюз. Кремль досі відкидає причетність російських спецслужб до отруєння.
Олександр Литвиненко, екс-підполковник ФСБ, 2006 рік
Колишній офіцер радянської та російської розвідок, Олександр Литвиненко помер у Лондоні в листопаді 2006 року внаслідок отруєння полонієм-210. Литвиненку стало зле незабаром після вечері з Андрієм Луговим, екс-співробітником Головного управління охорони РФ.
Саме Лугового визнано найімовірнішим виконавцем злочину в звіті, оприлюдненому британськими слідчими органами за підсумками розслідування гучної справи. У звіті йдеться, що вбивство, «ймовірно, схвалили» особисто голова ФСБ Микола Патрушев і президент Росії Володимир Путін.
З кінця 90-х років Литвиненко критикував політику російської влади й особисто Путіна. Пізніше написав книги ФСБ підриває Росію і Лубянське злочинне угруповання, в яких звинуватив російські спецслужби в організації низки терактів у Росії, включно з вибухами житлових будинків. У 2000 році емігрував до Великої Британії, після того як у Росії на нього було завели кілька кримінальних справ.
Роман Цепов, керівник охоронної служби перших осіб Росії, 2004 рік
У 90-х роках Романа Цепова називали «сірим кардиналом Петербурга». Випускник Вищого політичного училища МВС СРСР, незабаром після розвалу Союзу він створив у російській Північної столиці охоронну фірму Балтік-Ескорт. У наступне десятиліття її послугами активно користувалися і кримінальні авторитети Петербурга, і перші особи міста, включно з сім'єю мера Анатолія Собчака і віце-мера Путіна. Після приходу Путіна на пост президента Цепов залишився в колі найбільш наближених до нього осіб.
Романа Цепова називали «охоронним олігархом» і «сірим кардиналом Петербурга»
«Охоронному олігархові», як його називала преса, приписували тісні зв’язки із заступником адміністрації Путіна Ігорем Сєчіним і головою МВС Рашидом Нургалієвим. А напередодні своєї смерті Цепов брав участь у врегулюванні конфлікту влади з ЮКОСом.
11 вересня 2004 року Цепову стало погано, до вечора він був госпіталізований. Через два тижні, що супроводжувалися вираженими симптомами променевої хвороби, він помер від ураження спинного мозку. Експерти дійшли висновку, що причиною смерті Цепова стала смертельна доза препарату для лікування лейкемії. Після його смерті було порушено кримінальну справу за статтею «умисне вбивство».
Іван Ківеліді, російський банкір, 1995 рік
Засновник і голова Росбізнесбанку, Іван Ківеліді вважався одним з найбагатших людей Росії. У 1993 році Ківеліді заснував Круглий стіл бізнесу Росії — громадське об'єднання підприємців, яке домагалося декриміналізації бізнесу, розвитку його в цивілізованій формі, а також прозорих принципів приватизації.
Засновник і голова Росбізнесбанку Іван Ківеліді вважався одним з найбагатших людей Росії
У серпні 1995-го року Ківеліді отруїли сильнодіючою нервово-паралітичною отрутою. Речовину нанесли на телефонну трубку в робочому кабінеті бізнесмена. Ківеліді впав у кому і помер через три дні після госпіталізації. Через короткий термін після контакту з токсином померли також його секретар і фахівець Центру судової експертизи, який проводив розтин тіла банкіра.
Після багатьох років слідства винним у вбивстві визнали члена ради директорів Росбізнесбанку Володимира Хуцішвілі. Ківеліді отруїли фосфорорганічною речовиною, подібниою до отрути Новачок, якою був отруєний і Скрипаль. Слідство дійшло висновку, що його синтезував співробітник філії НДІ органічної хімії і технології в Шиханах — саме тут випробовували і Новачок, за свідченням одного з розробників отрути Віла Мірзаянова.
Вольфганг Вельш, німецький політичний активіст, 1981 рік
У 20 років студент з НДР Вольфганг Вельш спробував втекти до ФРН. На кордоні його заарештували і засудили до 10 років ув’язнення. Однак Вельшу пощастило: після семи років у в’язниці його, разом з 40 іншими політв'язнями, звільнили за запитом влади Західної Німеччини.
Опинившись у ФРН, Вельш створив таємну організацію, яка допомагала східним німцям нелегально втекти на Захід за допомогою підроблених документів. Крім того, вже у ФРН Вельш захистив докторську дисертацію про Штазі — Міністерство державної безпеки НДР.
За своє життя Вельш пережив три невдалих замахи на своє життя. Останній з них стався у 1981 році, коли під час поїздки в Ізраїль активіста спробували отруїти талієм, доданим в їжу. Вельш був на межі смерті, проте вижив: вже в Німеччині лікарям вдалося розпізнати отруту.
У 1994 році німецький суд підтвердив, що рішення отруїти Вельща прийняло керівництво Штазі, і виніс вирок виконавцеві злочину — агенту спецслужби Петеру Хааку, який зізнався в злочині і отримав шість років в’язниці.
Георгій Марков, болгарський журналіст і дисидент, 1978 рік
Болгарський письменник, драматург і режисер Георгій Марков втік до Великої Британії в кінці 60-х років. У Лондоні він влаштувався працювати в болгарську службу радіостанції BBC, де в своїх програмах критикував владу рідної країни та її тодішнього керівника Тодора Живкова.
У вересні 1978 року, вийшовши з роботи, Марков йшов до свого автомобіля через натовп людей, спіткнувся об чиюсь парасольку і раптом відчув укол. Про цей епізод він встиг розповісти друзям. Вже на наступний день журналіст потрапив до лікарні - його стала мучити нудота, різко піднялася температура. Лікарі не змогли зрозуміти причину такого стану Маркова і через чотири дні він помер. Лише при розтині в нозі журналіста знайшли капсулу з рицином — небезпечним токсином рослинного походження.
Вбивство викликало величезний резонанс у Великій Британії, а підозра впала насамперед на болгарську службу безпеки. Вже після падіння комуністичного режиму в Болгарії екс-генерал КДБ Олег Калугін побічно визнав причетність радянських і болгарських спецслужб до вбивства.
Микола Хохлов, радянський розвідник-утікач, 1957-й рік
Колишній капітан радянської розвідки, Микола Хохлов емігрував у США в середині 50-х років, після того як публічно викрив методи дії радянських спецслужб на Заході. Зокрема, він повідомив про доручене йому вбивство емігранта Георгія Околовича, одного з лідерів Народно-трудового союзу солідаристів, який жив у ФРН.
У 1957-му році Хохлову вдалося вижити після спроби отруєння радіоактивним талієм. Він провів два тижні в німецькій лікарні з тяжкими симптомами радіоактивного опромінення.
