«Вода підіймалася, сягнувши стелі». Аварія на АЕС Фукусіма, цунамі та найсильніший землетрус в історії Японії у фактах і спогадах очевидців
Сьогодні виповнюється 12 років відтоді, як в історії Японії з’явилася нова трагічна віха — жителі країни називають її Великим східно-японським землетрусом. Саме він спровокував надзвичайно важку за наслідками аварію на АЕС Фукусіма-1.
Стихійне лихо 11 березня 2011 року принесло Японії потрійну катастрофу: один з найпотужніших землетрусів в історії сейсмології, руйнівне цунамі та найбільшу після Чорнобильської аварію на АЕС.
Через ці лиха загинули майже 20 тис. осіб, ще 470 тис. японців були змушені залишити свої будинки. Навіть через 12 років понад 30 тис. з них вважаються евакуйованими біженцями, не маючи можливості повернутися на попереднє місце помешкання, свідчать свіжі дані Японського агентства реконструкції.
У фактах, цифрах і спогадах очевидців НВ розповідає про березневі дні 2011 року, які зламали тисячі доль і завдали нищівного удару третій економіці планети.
Потужність землетрусу перевищила 1 млн кілотонн у тротиловому еквіваленті
Ще 9 березня 2011 року Японія пережила серію так званих форшоків — землетрусів-провісників, магнітуда яких досягала 6−7.
Основний підземний удар припав на 14:46 п’ятниці, 11 березня (за місцевим часом). Мільйони японців були у своїх робочих офісах, коли в Тихому океані стався найпотужніший з серії підземних поштовхів. Пізніше його магнітуду оцінили в 9−9,1 за шкалою Ріхтера (максимальне значення — 9,5). Мешканці японських міст відчували ці поштовхи протягом 5−6 хвилин.
Їх причиною стало різке зрушення тектонічних плит (Тихоокеанської під Північноамериканську), на межі яких розташована Японія. Відбувся розрив земної кори розміром 500 км на 200 км, що і призвело до величезного викиду енергії.
За оцінками японських вчених з кіотського Інституту запобігання стихійним лихам, це був третій за силою землетрус за всю історію сейсмічних спостережень: після стихійних лих 1960 року в Чилі (магнітуда 9,5) і 1964 року на Алясці (9,2). Його потужність оцінюють в 1 млн кілотонн у тротиловому еквіваленті — атомна бомба, скинута на Хіросіму в 1945 році, мала потужність 15 кілотонн.
Гіпоцентр землетрусу — безпосереднє місце зсуву плит — знаходився на глибині 32 км під рівнем моря на схід від найбільшого японського острова Хонсю. До Токіо від епіцентру поштовхів було 373 км, до великого прибережного міста та однойменного аеропорту Сендай — 129 км, а до найближчої точки на узбережжі Японії — 77 км.
Японське метеорологічне агентство має власну 7-бальну шкалу оцінки землетрусів — відповідно до того, як наслідки поштовхів відчуваються на суші. Стихійне лихо 2011 року досягло максимальних 7 балів за цією шкалою для жителів префектури Міягі; у префектурах Фукусіма, Ібаракі та Тотігі воно відчувалося як удар силою 6−6,5 балів, а для багатьох інших регіонів перевищило 5-бальну оцінку.
Хмарочоси в японських містах розгойдуються в момент найсильніших підземних поштовхів:
Як це було: «Здавалося, поштовхи тривали вічно»
«Близько 15:00 11 березня я працював над рукописом у своєму кабінеті вдома в Йокогамі. Потім віконне скло заскрипіло від раптових струсів, з полиці посипалися книги, а я сам впав зі стільця. Коли я вийшов на вулицю, пішоходи та водії машин були розгублені. По телебаченню повідомляли про сильний землетрус інтенсивністю в 7 балів [за японською шкалою], який стався біля півострова Осика в префектурі Міяги», — написав про той день журналіст та колишній віцепрезидент Банку Японії Фудзівара Саку в колонці для Nippo.
«Будівля почала трястися — спочатку злегка, а потім різкими, судомними рухами, які, здавалося, тривали вічно. Було чути, як у різних частинах будівлі плакали люди. […] У стінах кабінету утворилися тріщини. Було важко встояти на ногах», — передають слова Кацунобу Сакураї автори збірника спогадів людей, які тоді вижили (Strong in the Rain: Surviving Japan’s Earthquake, Tsunami, and Fukushima Nuclear Disaster, 2012).
Серед наслідків землетрусу — зміщення земної осі та найбільшого з островів Японії
Згодом сейсмологи всього світу визнали землетрус 2011 року одним з тих рідкісних випадків, коли сила підземних процесів провокує геофізичні зміни для всієї планети. Геологи та сейсмологи США, Японії, Італії, Німеччини, а також вчені NASA дійшли кількох вражаючих висновків про наслідки стихійного лиха 2011 року:
- через перерозподіл маси планети (ближче до її центру) землетрус прискорив обертання Землі та скоротив тривалість дня на мільйонні частки секунди;
- вісь обертання Землі внаслідок поштовхів змістилася принаймні на 6,5 дюймів (16,5 см), за оцінками NASA — що відбувається лише після найсильніших землетрусів;
- землетрус змістив частину північно-східного узбережжя острова Хонсю (найбільший в Японському архіпелазі) майже на 2,5 м на схід, тобто ближче до Північної Америки;
- найближчі до епіцентру поштовхів прибережні райони Японії через зсув плит опустилися нижче на 0,6 м — 1 м (йдеться про ділянку протяжністю близько 400 км) — це дозволило цунамі увірватися вглиб суходолу ще швидше і далі.
Підбірка відеозаписів землетрусу та цунамі, відзнятих в Японії 11 березня 2011 року:
Як це було: «Ще ніколи я не бачив такого прояву сили природи»
Американець Метью Кетчум, який мешкає в Японії, до 10-х роковин катастрофи поділився своїми спогадами на сторінках The Japan Times. У 2011 році він жив у місті Міяко (префектура Івате), на яке припав один з найсильніших ударів цунамі. Кетчум визнає, що життя йому врятувало подружжя японців — «пана та пані Кондо», — у яких він винаймав житло. Сам він запанікував ще 9 березня, коли в Японії стався землетрус магнітудою 7 — форшок перед справжньою катастрофою. У той день домовласник запевнив іноземця, що турбуватися поки нема про що, і що він зуміє розпізнати «справжній землетрус».
«Цунамі зовсім не такі привабливі, якими їх полюбляє зображати Голлівуд. Так, бувають гребені, арки та інші „аксесуари“ […], однак все це відбувається далеко в океані. Цунамі, яке мені довелося пережити, наповзає на суходіл, доки раптово не захопить вас. Воно не було темно-синім, усипаним білими пластівцями піни; воно було брудно-чорним від усього, що встигло поглинути та перевернути — дерев, будинків, каменів, бруду. […] Вода вийшла з бухти і розлилася через дамби. Вона захоплювала вулиці, піднімаючись все вище і вище. Хвиля вдарилася об підніжжя нашого пагорба, і, оскільки відступати не було куди, ми […] молилися, щоб вона не піднялася вище. […] Коли пряма загроза минула, до мене повернулися відчуття. Я відчував пронизливий березневий холод, гнильний запах безодні та чув крики про допомогу, які лунали знизу».
«До того я ще ніколи не бачив такого потужного прояву сили з боку природного середовища, що мене оточувало», — резюмував свої враження американець.
Масштаб лиха перевершив можливості японської системи сповіщення про цунамі
Попередження про наближення цунамі жителі прибережних районів країни отримали в перші хвилини після землетрусу. Система сповіщення Японського метеорологічного агентства обіцяла хвилю максимального рівня небезпеки («серйозне цунамі» висотою від 3 м). Однак сила її удару приголомшила навіть країну, яка звикла до подібних катаклізмів. Саме хвилі, спровоковані землетрусом, завдали Японії найбільшої шкоди.
Згодом з’ясувалося, що сила землетрусу перевищила межу вимірювань усіх сейсмометрів у Японії. Через це системі не вдалося оперативно передати жителям коректну розрахункову висоту хвилі для кожного регіону, а в низці районів частина жителів проігнорували попередження або ж евакуювалися на недостатньо високі ділянки узбережжя та поверхи будівель.
Попри те, що після Великого східно-японського землетрусу Японії довелося істотно допрацьовувати та вдосконалити цю систему, трагедія довела її вкрай важливу роль.
За оцінками японського уряду, 58% жителів прибережних районів у префектурах Івате, Міягі і Фукусіма (постраждали найбільше) дослухалися до сповіщення та одразу ж після землетрусу кинулися до височин. З тих, хто намагався негайно врятуватися у такий спосіб, лише 5% все ж захопила хвиля цунамі. З тих, хто не прислухався до попередження чи через певні обставини намагався врятуватися вже в момент удару цунамі, у воді опинилися 49%.
Момент приходу цунамі в місто Міяко (префектура Івате). Його зняли місцеві жителі, які встигли евакуюватися достатньо високо:
Як це було: «Чорна вода з гуркотом ринула в будівлю через вікна»
Серед тих, хто справно виконував вказівки, однак був змушений боротися за життя — 40-річна держслужбовиця Такако Судзукі, яка в 2011 році розповіла свою історію агентству Reuters. Після землетрусу вона вирушила на третій поверх одного з адмінбудинків міста Рікудзентаката, щоб сховатися там від цунамі — саме сюди закликали евакуюватися гучномовці системи сповіщення. Однак місту, розташованому в префектурі Івате, не поталанило стати однією з головних «жертв» цунамі.
«Будівля погойдувалася, оскільки все ще була заповнена водою, і підземні поштовхи-афтершоки продовжували струшувати її, через що на нас падали уламки. Це було страшно, — розповідала жінка, — Ми гадали, чи настане взагалі ранок, чи прийде колись допомога». Так вони провели добу, поки рятувальний гелікоптер не евакуював з будівлі Судзукі та ще 11 людей, які вижили разом з нею. Один з них, літній чоловік, помер тієї ж ночі.
На той момент в 23-тисячному місті Рікудзентаката було понад 1 тис. загиблих і 2 тис. зниклих безвісти.
Цунамі знадобилося пів години, щоб досягти перших постраждалих районів
Через 25−35 хвилин після піку підземних поштовхів цунамі досягло найближчих ділянок узбережжя Японії та продовжило поширюватися на північ і південь. Трохи більше ніж через годину після землетрусу був затоплений аеропорт в місті Сендай. Хвиля перевертала житлові будинки, трощила мости, дороги та залізниці, жбурляла кораблі, за лічені хвилини перетворювала на купи уламків цілі міста й селища.
Висота цунамі в прибережних містах сходу Японії склала в середньому від 3 до 7 м, що дало змогу хвилям легко подолати більшість захисних дамб і споруд, змиваючи все на шляху. Більш того, в окремих районах префектури Івате було зафіксовано історичні значення висоти хвилі:
- у затоці біля міста Офунато — 40,1 м (рибальске спорядження знайшли на високій скелі над затокою);
- у місті Таро хвиля заввишки 37,9 м обрушилася на схил гори за 200 м від берегової лінії;
- у районі міста Міяко водяний вал врізався у прибережний схил на висоті 38,9 метра.
Як це було: «Рівень води підвищувався, доки не досяг стелі»
Японець Рьо Канойя, якому 11 березня 2011 було трохи за 20 років, жив тоді в селищі Наміє в префектурі Фукусіма. Він ледь вижив у цунамі, втратив близьких родичів, а також був змушений залишити рідні місця через ядерну катастрофу на АЕС Фукусіма-1. У 2016 році його історію опублікував National Geographic — на той момент Рьо Канойя виповнилося 26 років, він жив у префектурі Ібаракі.
За словами японця, на момент землетрусу він був на роботі. «Поки ми приходили до тями після найпотужніших поштовхів, з’явилося попередження про цунамі. Офіційні інстанції прогнозували хвилю триметрової висоти. Моя компанія наказала співробітникам, які жили в прибережних районах, повернутися додому, щоб допомогти евакуюватися літнім людям», — розповідав Рьо Канойя
Він поквапився до власного будинку, розташованого за кілометр від узбережжя, де залишалися його батько і дві бабусі (мати і сестра були на роботі). «Я запропонував, щоб ми евакуювалися, але батько сказав, що все буде добре, оскільки прогнозований час [приходу цунамі] вже минув», — згадує японець. Разом з бабусями він залишився дивитися новини на першому поверсі, коли раптово зник електричний струм, і батько прокричав їм з другого поверху: «Підійматеся нагору негайно!»
«Рівень води підвищувався, поки не досяг стелі. […] [До неї] залишався якийсь сантиметровий простір», — згадує Канойя. А незабаром не залишилося і цього прошарку повітря: юнак почав задихатися, ковтаючи морську воду. Він пам’ятає, що навіть думав видихнути залишок повітря в легенях, щоб померти швидше. За кілька секунд по тому японець почув, як тріщить і руйнується будинок. Потім потужним потоком його викинуло назовні — «у „суп“ з морської води, машин, будинків і всього, що несло цунамі», описує хлопець.
Він втримався на плаву завдяки уламкам меблів, проте усвідомив нову небезпеку: відступаючи, хвиля цунамі тягла його до океану. Йому пощастило вхопитися за ще одну купу уламків, які застрягли у величезному дереві, і дочекатися, поки хвиля піде. «Опустившись на землю, я подивився на своє зруйноване місто. […]. Березень у Фукусімі холодний, особливо біля узбережжя. Я був мокрий і змерз, на мені не було взуття. Мене могла наздогнати наступна хвиля цунамі. Але я не міг поворухнутися, бо було дуже холодно, — розповідав Канойя, який все ж змусив себе піднятися і йти шукати порятунку. — Я йшов, попри біль у тілі та ногах, продовжуючи кричати: „Є хто живий?!“. Але бачив тільки трупи».
Пізніше в евакуаційному центрі Рьо Канойя зустрів своїх матір, батька і сестру, проте обох бабусь вони так і не знайшли — як втратили і можливість жити в Наміє. «Якби не ядерний реактор [аварія на АЕС Фукусіма-1], ми могли б залишитися та шукати їх, а можливо, навіть врятувати», — переконаний Рьо Канойя.
Фукусіма не Чорнобиль, але наслідки трагічні — посол України в Японії
Аварія на АЕС Фукусіма-1 — єдина ядерна катастрофа, яку прирівняли до Чорнобильської
Техногенна катастрофа на АЕС Фукусіма-1, спровокована цунамі, у кілька разів помножила для Японії тяжкість удару стихії. Ця атомна електростанція, розташована в місті Окума (префектура Фукусіма) входила до 25 найпотужніших АЕС світу. Вона працювала від початку 1970-х і була першою АЕС, побудованою Токійською енергетичною компанією (TEPCO). Пізніше парламентська спецкомісія дійшла висновку, що TEPCO була не готова до стихійного лиха такого масштабу.
Землетрус 11 березня призвів до аварійного відключення всіх потужностей станції, однак справжню біду принесли хвилі цунамі, що досягали тут висоти 14−15 м. Легко подолавши захисну дамбу в Окумі, морська вода залила станцію та знеструмила її, вивівши з ладу аварійні генератори, а з ними — і критично важливу систему охолодження АЕС. У трьох з шести реакторів станції почало плавитися ядерне паливо, що призвело до ланцюга аварій 12−15 березня (зокрема вибухів і часткового обвалення трьох енергоблоків) та масштабного радіоактивного забруднення.
Після того, як стан реакторів АЕС вдалося стабілізувати, їх почали готувати до виведення з експлуатації. У ліквідації аварії до жовтня 2012 року взяли участь 25 тис. осіб (у середньому вони отримали дози опромінення в 12 мЗв, що в 2,5 вище за допустиме опромінення персоналу в нормальних умовах). У грудні 2013 року АЕС була офіційно закрита.
Зрештою катастрофа на АЕС Фукусіма-1 отримала максимальний 7-й рівень за Міжнародною шкалою ядерних подій МАГАТЕ — досі так оцінювали лише аварію на Чорнобильській АЕС.
Безпосередніми жертвами удару цунамі 11 березня стали два працівники станції, однак аварія на АЕС змінила життя сотень тисяч японців. Територія в радіусі 20 км навколо станції перетворилася на «мертву зону», виселитися звідти були змушені понад 150 тис. осіб. Під час евакуації 2,2 тис. тяжких пацієнтів з місцевих лікарень через недостатній догляд загинули як мінімум 50 осіб. Довгострокові наслідки для здоров’я населення та зростання ризику онкологічних захворювань ще належить оцінити (МАГАТЕ вважає, що вони нижчі, ніж у випадку аварії на ЧАЕС).
Впоратися з радіоактивним забрудненням Японія намагається досі. Станом на березень 2020 року площа закритої зони, повернення людей до якої визнано проблемним, становила 337 км кв. Крім того, на території станції через підтікання ґрунтових вод накопичується забруднена радіоактивна вода. Її вдається очищати від усіх радіонуклідів, крім тритію, тому тимчасовим заходом стало зберігання цієї води (понад 1,1 млн кубометрів у 2019 році) на території самої АЕС. Однак до літа 2022 запас простору для зберігання такої води буде вичерпано. В Японії розглядають два варіанти її утилізації: поступове скидання в океан або випаровування в атмосферу. Розрахункові ризики додаткового опромінення місцевих жителів при цьому визнані прийнятними.
Як це було: «Я відразу зрозумів, що це початок чогось насправді жахливого»
У 2012 році журналісти Люсі Бірмінгем та Девід Макнілл випустили книгу, у якій зібрали історії японців, що пережили лихо 2011 року (Strong in the Rain: Surviving Japan’s Earthquake, Tsunami, and Fukushima Nuclear Disaster). Серед їхніх співрозмовників був і Кай Ватанабе, 27-річний працівник АЕС Фукусіма-1 на момент аварії. Його батьки заробляли недостатньо, щоб забезпечити синові університетську освіту, а дідусь понад 20 років працював на цій же АЕС і зберіг міцне здоров’я — тому Кай без будь-яких сумнівів влаштувався на станцію підсобним робітником-техніком. В коло його обов’язків входила перевірка низки технічних параметрів на станції.
У першій половині дня 11 березня він провів всі необхідні перевірки на трьох реакторах і саме збирався завершити робочий день, коли стався землетрус. Кай Ватанабе відчув, «як будівля почала розгойдуватися, почув скрип старих труб та скрегіт металу об метал». За кілька днів до цього в Японії вже була серія підземних поштовхів, і його колеги напівжартома припускали, що за ними станеться серйозніший удар. «Однак то був не жарт. Коли трясти почало сильніше, він застиг як укопаний. Це був найсильніший землетрус, який він будь-коли відчував, а опинився він всередині однієї з найстаріших атомних станцій Японії», — описують автори книги відчуття робітника.
«Я відразу зрозумів, що це початок чогось насправді жахливого, — згадував Кай Ватанабе. — Тоді я думав про те, виживу чи помру». Як і інші жителі Окуми, у перші години після землетрусу він сховався від цунамі, проте згодом став одним з ліквідаторів аварії та разом з іншими працівниками станції у вкрай небезпечних умовах намагався повернути під контроль реактори АЕС. Роботу на станції в ті дні Ватанабе назвав «полем битви».
Катастрофа забрала майже 20 тисяч життів
Офіційна статистика свідчить про те, що в 20 префектурах Японії стихійне лихо забрало життя 15,9 тис. осіб. Ще 6,1 тис. були поранені, а 2,5 тис. — зникли безвісти. Згодом ще близько 3 тис. смертей визнали пов’язаними з наслідками землетрусу. Таким чином, загальна кількість жертв катастрофи з урахуванням цих втрачених життів досягла 19,5 тис. осіб.
Більшість загиблих в березні 2011 року потонули (понад 90%). Дві третини смертей (понад 65%) припали на літніх японців у віці старше від 60 років. Люди старшого віку також складали основну масу тих, хто пропав безвісти.
Як це було: «Батьки були дуже старі та слабкі, щоб іти»
Прибережне містечко Шінтона в префектурі Міягі опинилося серед найближчих до епіцентру землетрусу. Його мешканка Харумі Ватанабе в 2011 році розповіла The Guardian, як втратила у катастрофі матір і батька.
Відразу після землетрусу вона закрила свій магазин, сіла за кермо та чимдуж рушила додому, щоб встигнути евакуювати батьків до приходу цунамі. «Але часу врятувати їх не вистачило. Вони були занадто старі та слабкі, щоб іти, тому мені не вдалося вчасно посадити їх у машину», — розповідала жінка через два дні після трагедії.
Коли хвиля обрушилася на їхній будинок (приблизно через пів години після поштовхів), родина була у вітальні, і Харумі Ватанабе вхопила батьків за руки. Однак через потужність потоку її сил не вистачило: обидва пішли під воду, а наостанок кричали: «Я не можу дихати». Жінці залишалося лише боротися за своє життя. «Я стояла на меблях, але вода доходила мені до шиї. Під стелею була лише вузька смуга повітря. Я думала, що загину», — згадує Ватанабе, яка дивом опинилася серед вцілілих мешканців міста.
За масштабом економічних втрат землетрус називають найбільшим стихійним лихом в історії
Навесні 2011 року Всесвітній банк оцінював економічні втрати Японії від землетрусу та цунамі в $235 млрд, японський уряд озвучував цифру до $300 млрд. Це в кілька разів вище, аніж збитки від землетрусу 1995 в японському Кобе (близько $100 млрд). За оцінками інституту Брукінгса (США), землетрус 2011 року став найдорожчою для економіки природною катастрофою в історії.
За даними агентства Associated Press, за минулі роки на відновлення постраждалих від стихійного лиха міст Японія вже витратила понад $280 млрд.
Стихійне лихо призвело до зниження реального зростання ВВП Японії — третьої економіки світу після США і Китаю — на 0,47% у перший рік після катастрофи (таку оцінку опублікували в одному з досліджень наприкінці 2020 року, незадовго до 10-ї річниці трагедії).
«За 65 років після закінчення Другої світової війни це найважча і найскладніша криза для Японії», — визнав у зверненні до нації японський прем'єр Наото Кан через лічені дні після катастрофи.
Зруйновані міста 10 років по тому: «Я не думаю, що до цих місць повернеться багато людей»
Витрачені на відновлення міст величезні суми не завжди означають відродження життя в них. У спеціальному репортажі до 10-х роковин катастрофи в Японії американська Wall Street Journal розповідає про місто Рікудзентаката (префектура Івате). У 2011 році тут загинули 7% населення — понад 1,7 тис. осіб.
Зараз капітальну реконструкцію міста майже завершено. На узбережжі звели 12-метрову бетонну стіну, нова семиповерхова будівля міської адміністрації готова до відкриття, центральну частину розташованого в низині міста підняли на 6 метрів — завдяки складним інженерним роботам.
Однак в Рікудзентакаті зіткнулися з проблемою, типовою для більшості найбільш постраждалих районів Японії, на відновлення яких пішло надто багато часу. Чимало вцілілих людей переселилися до інших місць, і понад половина відновлених площ міста тепер порожні, пише WSJ.
Видання наводить історію 75-річної місцевої жительки Моміко Кінно. Її будинок був знищений цунамі, проте жінка спромоглася врятувати свою літню матір, власноруч виштовхавши її в інвалідному візку на безпечне місце. Після евакуації Моміко Кінно провела вісім років у тимчасових притулках, доки не переїхала до нового двоповерхового будинку в центрі відбудованого заново міста Рікудзентаката. Однак жити їй доводиться серед порожніх сусідніх будівель та незліченних вивісок «продається». Син і дочка жінки переїхали працювати до інших міст.
«Я не думаю, що до цих місць повернеться багато людей», — вважає вона.
