«Просити китайських комуністів про припинення вогню — це лише обманювати себе. Це бажання ніколи не здійсниться», — заявив у жовтні 1958 року Чан Кайші, очільник Китайської республіки. Тобто тієї острівної частини з центром на Тайвані (Формозі), яка від неї залишилася на осінь 1949-го.

Ішов третій місяць так званої Другої Тайванської кризи. Червоний Китай регулярно по непарним числам бомбардував найближчі до материка острови Мацзу і Цзиньмень — першу лінію оборони Америки в Азії, як називав їх генерал Чан. Тут була зосереджена третина його війська, готового прийняти удар десанту, який міг висадитися щомиті.

Читайте також:

«З огляду на божевілля». Як у Тайваню відібрали членство в ООН, а його місце зайняв комуністичний Китай

Тодішній американський президент Дуайт Ейзенхауер вдруге заявив, що готовий застосувати ядерну зброю проти невгамовних комуністів — скинути невеликі атомні бомби на військові об'єкти Китайської народної республіки (КНР) у разі комуністичного вторгнення на територію Тайваню. Усі збройні сили США у регіоні були приведені у бойову готовність. А це щонайменше: 7-й флот ВМС, 327-а авіаційна дивізія, а надто Матадори — перші крилаті дозвукові ракети, здатні нести ядерні заряди. Останні надійшли до Тайваню після того, як у січні 1958-го материковий Китай обстріляв острів Кемой.

Обстріли як профілактика

Однак китайський лідер Мао Цзедун не збирався захоплювати острови. Під його орудою в країні починався Великий стрибок — програма, яка мала подвоїти промислове та сільськогосподарське виробництво протягом одного року. Обстрілюючи тайванські позиції, вожді компартії таким чином посилювали в країні атмосферу військового табору, а це нібито підтримувало ентузіазм населення. Працювала логіка сучасного російського керівництва: активувати мілітарний запал народу, аби він відволікся від власних злиднів.