Російська історія жахів — частина I. Маркіз де Кюстін 1839 року помітив особливості Росії, які успадкував путінський режим

25 квітня, 22:13
Ексклюзив НВ
Імператор Микола І та його генерали. Малюнок Гюстава Доре (Фото:Gustave Doré et Noël Eugène Sotain, Histoire de la sainte Russie, Paris, J. Bry aîné, 1854)

Імператор Микола І та його генерали. Малюнок Гюстава Доре (Фото:Gustave Doré et Noël Eugène Sotain, Histoire de la sainte Russie, Paris, J. Bry aîné, 1854)

Автор: Олег Шама

«Серед цих людей, позбавлених радості дозвілля і свободи, бачиш тільки тіла без душі і здригаєшся від думки, що на таку велику кількість рук і ніг є тільки одна голова». Астольф де Кюстін. Росія 1839 року. Лист ІХ.

Маркіз де Кюстін прибув до Росії у червні 1839-го з необхідними у той час рекомендаціями, завдяки яким його прийняв навіть імператор Микола І. Французький гість був уже досить відомим в Європі автором, а в Петербурзі його бачили ще й як палкого монархіста. Бо дід і батько Кюстіна загинули на гільйотині за відданість королю.

Відео дня

1843-го чотири томи Кюстінових вражень про Росію вийшли друком у Франції. Перше видання, доволі дороге — 30 франків, розкупили за два місяці. А протягом кількох наступних років книгу переклали основними європейськими мовами. Вона стала бестселером — наклад Росії 1839 року за життя автора склав 200 тис. екземплярів.

В Росії твір Кюстіна був миттєво ж заборонений. На нього люто образився Микола І. Однак провідні інтелектуали імперії книгу прочитали, і ті з них, кого цар цінував найбільше, відгукнулися про враження француза схвально.

«Прочитав цілу книжку Кюстіна. Багато є жахливої правди про Росію… За зображення дій деспотизму, для нас часто непомітних, я ладен вклонитися йому в ноги», — потайки у щоденнику записав історик Михайло Погодін, з яким Микола І часто обговорював своє бачення російської минувшини.

Через 10 років після виходу книги Кюстіна почалася Кримська війна. Вона спалахнула як конфлікт Росії з Туреччиною, але на бік останньої став увесь колективний Захід разом із Францією. А 1854 року молодий Гюстав Доре зобразив історію Росії у 500 гравюрах. Сучасну художникові Росію він подав згідно із враженнями Кюстіна. Звісно, це — карикатури, яким притаманна гротескність. Однак вони тільки підкреслюють «жахливу правду» країни, яка зараз намагається захопити Україну.

"Як урядовці царя Миколи своїми порадами підштовхнули його до вкрай небезпечних кроків". Підпис під гравюрою Гюстава Доре натякає на рішення царя почати Кримську війну / Фото: Gustave Doré et Noël Eugène Sotain, Histoire pittoresque, dramatique et caricaturale de la sainte Russie, Paris, J. Bry aîné, 1854

Про вдавану цивілізацію

Росіяни мають тільки назви речей замість самих речей. Вони багаті лише на вивіски: згідно з оголошеннями, у них є цивілізація, суспільство, література, театр, мистецтво, наука, але вони не мають лікаря. Глибокі знання невідомі цьому суспільству. Вам погано, у вас застуда? Доведеться лікуватися самостійно або викликати лікаря-іноземця.

Крім царського лікаря, який росіянин і вчений, мені сказали, єдині лікарі, які не вб’ють вас, — це здебільшого німці, прив’язані до багатіїв. […] Але найвправніший з них дуже поступається нашому пересічному лікарю.

Я би прочитав з великою цікавістю спогади придворного лікаря в Росії, але я не виконуватиму його приписів. Ці люди створені радше для того, щоб писати літописи, ніж лікувати хворих. Отже, все, що ви мусите зробити, коли занедужаєте серед цього так званого цивілізованого народу, то це змиритися, що ви серед дикунів і віддати себе на розсуд природи. (Лист V).

Підпис до гравюри Доре 1854 року:
Підпис до гравюри Доре 1854 року: "Цей жирний стовп вищий навіть за вершини Уральських гір. Незважаючи на свій досвід у питаннях жиру, вони марно намагаються дістатися до світла. На безрозсудних москалів безперервно падають потоки жиру". / Фото: Gustave Doré et Noël Eugène Sotain, Histoire pittoresque, dramatique et caricaturale de la sainte Russie, Paris, J. Bry aîné, 1854

Я це казав, і повторюю ще раз: росіяни надто мало піклуються про те, щоб бути цивілізованими, і більше про те, аби змусити нас повірити, що вони такими є. Поки ця хвороба суспільного марнославства гризе їхні серця та спотворює їхній розум, у них буде кілька вельмож, які зможуть вдавати елегантність для себе і для нас, але залишаться варварами в душі. Та, на жаль, ці дикуни мають вогнепальну зброю. (Лист XVII).

Завдяки індустріальному прогресу ми у Франції більше не знаємо, що таке свічка [в Європі вже було гасове освітлення]; мені здається, що в Росії ще є справжні воскові свічки.

Вечірній стіл [на царському пройому] був сліпучим; у цьому застіллі мені все здавалося колосальним, всього неможливо порахувати, і я не знав, чим більше захоплюватися, ефектом цілого чи розміром і кількістю предметів в межах одного погляду. За цим столом, який облаштували в одній кімнаті, одночасно сиділа тисяча людей. (Лист ХІ).

Про патріотизм та віру

Російські вельможі не дуже зносять незручності свого ладу, коли він давить на них. «Росія — країна зайвих формальностей», — бурчать вони між собою, але французькою, через страх, що підлеглі підслухають їх.

Любов до своєї батьківщини є для них лише засобом підлестити господареві; щойно вони усвідомлюють, що пан не чує їх, починають говорити про все з небезпечною відвертістю, бо кожен, хто це чує, стає спільником. (Лист ІІ).

Замальовка на кордоні. Гравюра Гюстава Доре (Фото: Gustave Doré et Noël Eugène Sotain, Histoire pittoresque, dramatique et caricaturale de la sainte Russie, Paris, J. Bry aîné, 1854)
Замальовка на кордоні. Гравюра Гюстава Доре / Фото: Gustave Doré et Noël Eugène Sotain, Histoire pittoresque, dramatique et caricaturale de la sainte Russie, Paris, J. Bry aîné, 1854

В одній з кімнат будиночку Петра І, яку цар мав за теслярню, облаштовано каплицю. Росіяни охоче перетворюють правителів на святих. Вони отримують задоволення, надаючи жахливим рисам своїх володарів благодатної сили покровителів, і намагаються захистити вірою жахи своєї історії. Ще один російський герой — Олександр Невський, взірець корисливості, який не був мучеником ні доброчестя, ні щедрості. Національна церква канонізувала цього князя, виверткість якого перевищувала героїзм. (Лист IV).

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X