У 1839 році в газеті La Presse вийшла колонка, у якій автор Шарль де Лоне іронічно описав лихоманкові розваги людей у скрутні часи та пояснив, чому вони це роблять. За чоловічим псевдо ховалася відома письменниця Дельфіна де Жирарден — подруга Оноре де Бальзака і Віктора Гюго.

Фото Андре Адольф-Ежена Дісдері Еміля де Жирарден, 1862 рік / Фото: The J. Paul Getty Museum

«Вони танцюють, вони скачуть, вони вальсують, так, як би вони билися, якби була війна, як би вони любили, якби в серцях людей іще була поезія», — були такі рядки у цій колонці.

На той час Дельфіні, дружині відомого журналіста Еміля де Жирардена, було 35 років, а її романами Маркіз Понтанж, Казки старої дівчини до небожів, Тростина Мсьє де Бальзака зачитувалася вся Франція. Вона близько товаришувала з найвидатнішими людьми свого часу, і письменники Олександр Дюма-старший і Жорж Санд, а також композитор і піаніст Ференц Ліст були постійними гостями в її літературно-мистецькому салоні.

На той час Дельфіна де Жирарден устигла довести, що має письменницький талант. Попри те, свої щотижневі колонки в газеті La Presse, якою володів її чоловік, вона вимушено підписувала чоловічим іменем. Літераторка чудово усвідомлювала, що суспільні стереотипи грають проти неї — навряд чи хтось дослухається до думок жінки, а в гіршому випадку ще й засміють і скажуть, що її місце — на кухні.