Цей крок відкриває шлях до підписання Томосу про надання автокефалії Українській православній церкві, що може статися в ході засідання Синоду Константинопольського патріархату в жовтні.

Завершення собору про надання українській Православної церкви автокефалії. Коли Україні чекати Томосу

На даний час існують 14 визнаних Константинопольським патріархатом автокефальних церков. І якщо частина з них (Константинопольська, Олександрійська, Антіохійська, Єрусалимська та інші церкви) були визнані самостійними ще на початку поширення християнства, то багатьом церквам знадобилися десятиліття і навіть століття, аби досягти автокефалії або закріпити її статус у ХХ столітті.

НВ нагадує про те, як прийшли до проголошення автокефалії церкви Східної та Південної Європи.

Православна церква Чеських земель і Словаччини

Православна церква на території Великоморавського князівства, яке включало в себе територію сучасних Чехії та Словаччини, була заснована в 863 році християнськими проповідниками Кирилом і Мефодієм.

Найбільш складний період її історії припав на Другу світову війну - у 1942 році Чеська православна церква була заборонена нацистами. Так церкву було покарано за приховування виконавців замаху на обергруппенфюрера СС Рейнхарда Гейдріха - фактичного керівника протектора Богемії і Моравії, який загинув у результаті операції чеського уряду у вигнанні та британських спецслужб. Майно церкви конфіскували, храми закрили, духовенство піддали арештам та ув'язненням.

Після закінчення війни Чехословацька православна церква перейшла під юрисдикцію Московського патріархату. Домогтися самостійності їй вдалося в 1951 році - після того, як тодішній московський Патріарх Алексій I та архієрейський собор РПЦ дали згоду на автокефалію, про що спільно попросили ієрархи православної церкви Чехословаччини. Акт про дарування автокефалії був підписаний 23 листопада 1951 року.

Однак Константинопольський патріархат довгий час не визнавав цей акт, вважаючи, що з часів Кирила та Мефодія Чеська церква перебувала в юрисдикції Константинополя, але не Москви, а значить остання не мала права приймати подібне рішення. Лише в 1998 році патріарх Варфоломій від імені Константинополя офіційно закріпив за колишньою Чехословацькою церквою автокефальний статус.

Польська православна церква

Християнство прийшло на територію нинішньої Польщі в 966 році.

Після проголошення незалежності країни в 1918 році польське православне духовенство вирішило досягти для своєї церкви автокефалії від Московського патріархату.

У 1922 році ідею автокефалії розглянули та схвалили на Соборі польських єпископів, які звернулися за допомогою і підтримкою до Константинопольського патріархату.

Під тиском радянських спецслужб 22 червня 1948 року Польська церква виступила із "покаянним листом" та "відреклася" від автокефалії

У листопаді 1924 року Константинопольський патріарх Григорій VII підписав Томос про визнання православної церкви в Польщі автокефальною. При цьому Константинополь обґрунтував своє рішення тим, що розглянув польську церкву як колишню частину незалежної Київської митрополії. Автокефалію визнали всі канонічні церкви.

Однак після того, як у результаті Другої світової війни більшу частину території Польщі зайняли радянські війська і був встановлений комуністичний режим, проти ієрархів церкви почалися репресії.

Під тиском радянських спецслужб 22 червня 1948 року Польська церква виступила із "покаянним листом" і "відреклася" від автокефалії, затвердженої в 1924 році. Замість цього "благословення" та автокефалія були прийняті вже від Московського патріархату. У результаті всю другу половину ХХ століття Польська православна церква перебувала під контролем і впливом РПЦ, аж до падіння комуністичної влади в країні. У той же час Константинополь вважає діючою автокефалію польської церкви, проголошену ним у 1924 році.

Болгарська православна церква

На території сучасної Болгарії християнство почало поширюватися вже в I столітті. ВІдтоді Болгарській православній церкві довелося пережити кілька періодів визнання та скасування своєї автокефалії.

Вперше болгарське православ'я отримало автономний статус у підпорядкуванні Константинопольського патріархату ще у 870 році, проте шлях до сучасної автокефалії був відкритий лише в 1872 році. Тоді султан Османської імперії, під владою якої перебувала Болгарія, погодився на відновлення автокефальної православної церкви країни у формі Болгарського екзархату.

Константинополь відреагував на спробу проголошення автокефалії різко: ієрархів болгарського православ'я піддали анафемі та відлучили від церкви

Її керівник, екзарх Анфим, після кількох безуспішних спроб узгодити автокефалію з Константинополем, у травні того ж таки 1872 року особисто проголосив Болгарську церкву автокефальною. Константинопольський патріархат відреагував на це вкрай різко: ієрархи болгарського православ'я були піддані анафемі і відлучені від церкви, а сама вона проголошена "схизматичною" (розкольницькою).

Болгарське питання вирішилося остаточно лише наприкінці Другої світової війни. 22 лютого 1945 року, у результаті переговорів Константинополя та представників Болгарської церкви, Константинопольський патріархат видав томос, який визнавав закінчення чвар поміж церквами та автокефалію болгарської церкви. А у 1953 році вона стала Патріархатом.

Албанська православна церква

Перші християнські громади на території Албанії відомі з III століття, а перша єпископська кафедра була заснована в X столітті.

У 1912 році Албанія проголосила незалежність від Османської імперії, що посприяло і церковному курсу на самостійність. У 1922 році в Албанії пройшов Церковно-народний собор, який проголосив автокефалію Албанської православної церкви. Це рішення швидко підтримав уряд країни, проте його відкинув Константинопольський патріархат, погодившись спочатку лише на визнання церкви автономної (в 1926 році).

Однак ієрархи Албанської православної церкви, як і раніше, прагнули до досягнення повної самостійності - на це пішло ще десять років. У 1929 році церковна влада Албанії самостійно звела в чин ще кількох єпископів, щоб утворити Священний Синод Албанської православної церкви - він знову проголосив її автокефалію. Константинополь офіційно визнав її лише в 1937 році, видавши спеціальний томоc.

Україна на порозі об'єднання церков. Що про це відомо

Сербська православна церква

Поширення християнства серед сербських племен почалося незабаром після їхнього розселення на Балканах, а хрещення почалося орієнтовно в VII столітті.

Протягом століть сербському православ'ю доводилося як мінімум тричі знову відстоювати своє право на автокефалію. Історія її нинішнього самостійного статусу пов'язана із проголошенням незалежності Князівства Сербія в 1878 році (від Османської імперії).

Уже в 1879 році країна отримала автокефалію, визнану Константинопольським Патріархатом. У дипломатичних переговорах із Константинополем брало участь МЗС Сербії.

Через кілька десятиліть, після утворення в 1918-му Королівства сербів, хорватів і словенців (майбутня Югославія), роком пізніше відбулося об'єднання православних церков держави в єдину Сербську Церкву, що значно розширило межі її юрисдикції. А в 1920 році відбулося урочисте проголошення об'єднання і відновлення Сербської Патріархії.

У 1967 р. в окрему автокефалію відокремилася Македонія, проте її статус досі не визнаний Константинополем.