Наразі він повернувся до своєї професії. В інтерв'ю Radio NV суддя розповів про протистояння з Росією, судову реформу, чому досі є судді, яких не змінила навіть війна, і що з ними робити.

— Почну все ж з війни. Я в багатьох людей запитую, що потрібно нам усім зробити, наскільки сконцентруватись, щоби країна з об'єктивно меншими ресурсами, ніж країна-окупант, із меншою кількістю людей усе ж перемогла агресора. Ви були на війні, ви воювали, бачили реальну війну. Які у вас міркування щодо цього?

— Мені здається, нам треба розумніше використовувати ці ресурси. Тому що маленька радянська армія ніколи не переможе велику радянську армію. І якщо ми будемо тягатися, в кого більше ресурсів, звичайно, нам буде значно складніше.

Наша ставка має бути на технологічність, ініціативність, на злагодження. Нам треба воювати розумніше, треба воювати краще. Бо у нас зовсім інша концепція.

— Ви починали з тероборони. Я так розумію, що вже тоді робили ставку на технологічність. Розкажіть якийсь бойовий епізод — те, що, можливо, ви і дітям своїм розповідатимете.

— Якщо починати з територіальної оборони, що можна і дітям розповісти, — це так звана історія про ключі, яку мені побратими ще довго згадували. Коли русня стояла навколо Києва, ми навчилися літати на дронах і запропонували 72-ій бригаді свої послуги, що ми будемо виконувати якісь задачі. Очікували, що вони візьмуть нас у штаб, однак тоді в них заповненість штату була, як вони самі говорили, на 160% - просто вільного місця не було. Тим не менше ми все одно допомагали чим могли.

Іван Міщенко у перші місяці російського вторгнення / Фото: 93-тя ОМБр Холодний Яр / Facebook

І от ми якось політали, вже повертаємося до Києва. І є все ж на війні якісь прикмети. Тут нам телефонують і кажуть: «А можете повернутися, ще буквально п’ять-десять хвилин політати, ще маленький шматочок нам треба подивитися». Ми розвертаємося і одразу таке відчуття «окей, треба подивитися».

Читайте також:

«Початок змін у владі». Бойові генерали залишають військо, призначення Залужного сплутало карти політикам — інтерв'ю з Клочком

Повертаємося. Літаємо, і по будинку, поруч із яким ми знаходилися (здається, це було в районі Мощуна, чи сам Мощун), починає працювати танк. Будинок, у якому ми знаходимося, починає горіти, причому горіти так, що на вулицю ми вийти не можемо. ми спускаємося в підвал, там знаходимо якусь маленьку баню чи сауну, яку господар встиг зробити, і там таке невеличке слухове вікно, через яке ми у броніках, у всьому примудрилися пролізти. Мабуть, у нормальній ситуації це неможливо, однак тоді все вийшло добре.

Біжимо, все навколо палає. Вони продовжують, здається, і мінометка підключилася. Ми біжимо до машини, добігаємо, хлопці кажуть: «Давай швидко, погнали!» Я у кишеню — ключів немає. Кажу: «Мені здається, я загубив ключі».

— Яка реакція в хлопців була?

— Вони кажуть: «Ти що, жартуєш?» На жаль, ні, нам доведеться повернутись і їх пошукати. І ми дійсно повертаємось, шукаємо їх і, слава Богу, знаходимо. Повертаємося назад і все закінчується добре.

Моя помилка була, тому що я ще не перемкнувся з цивільного життя. Бо в цивільному житті взяв ключі, поклав у кишеню і пішов собі, яка різниця?.. Після цього я завжди клав ключі таким чином, аби вони ніколи в жодній ситуації не могли випасти, бо це може погано закінчитись.

— Ваші побратими вас запідозрили, що, можливо, ви жартуєте, а я подумав, у такій ситуації жартувати — це міцне почуття гумору треба мати.

— Спочатку, мені здається, вони подумали, що я жартую. Але швидко з’ясувалося, що я не жартую.

Іван Міщенко / Фото: pravo.ua

— Зараз ви знову у статусі судді Верховного Суду. Що ви відчули, в яку систему ви повернулися? Я чому запитую: ви сказали, що ми маємо бути значно ефективнішими за наших ворогів, тобто не маємо права собі дозволити неефективні державні інституції. І, на жаль, у нас справді багато нарікань на суддівську владу. Коли ви знову одягнули суддівську мантію, що ви відчули? Ситуація змінилася? Учасники цієї системи зрозуміли, що країна у війні, і жити так, як ми жили до війни, вже неможливо?