Право на Батьківщину. Як РФ знищує національну ідентичність кримських татар і українців у Криму
З 2014 року чітко виражена національна ідентичність кримських татар і українців сприймається російським чиновництвом як одна з головних загроз безпеці Росії на півострові. Російська влада цілеспрямовано знищує матеріальну і нематеріальну культурну спадщину, що «не вписується» в сучасну ідеологію Кремля.
Цей матеріал був підготовлений в межах проєкту Кримська редакція — ініціативи українських журналістів з Криму, покликаної знайти інструменти та рішення для деокупації та реінтеграції півострова.
Одного разу кримчанин Володимир Балух отримав ногою в пах. Діло було наприкінці 70‑х. Учень другого класу Вова Балух їздив зі свого села Серебрянка в районний центр — вчитися грі на акордеоні. По дорозі в музичну школу до нього причепилися місцеві — двоє хлопчаків, старших за нього, Володимир уже й не пам’ятає з якого дива. Вова озвався до них українською. У відповідь один із хлопчаків штовхнув його в чутливе місце, а коли Вова впав на землю, йому додали ще кілька ударів ногою.
— Тому я з дитинства сприймав зневагу до української мови як виклик собі, — говорить Володимир Балух.
Пройдуть роки, і за публічну демонстрацію своєї української ідентичності Володимир Балух отримає більше ніж кілька ударів черевиками. У серпні 2017 року суд в окупованому Росією Криму засудить Балуха до трьох років і семи місяців колонії загального режиму. Формально — за патрони, підкинуті й нібито знайдені на горищі будинку його колишньої дружини. Але, по суті, — за те, що ще взимку 2013 року вивісив над своєю оселею прапор України, а пізніше прикріпив на будинок табличку — «Вулиця Героїв Небесної Сотні».
Російський правозахисний центр Меморіал визнав Володимира Балуха політв'язнем. Про його політичне переслідування говорилося в резолюції ООН про права людини в Криму. А у вересні 2019‑го Балух нарешті вийшов на волю завдяки взаємному звільненню Україною та Росією утримуваних осіб. Але в рідну Серебрянку шлях йому поки закритий…
— Батьки переїхали до Криму ще в хрущовську хвилю, коли люди вербувалися освоювати кримські землі, — згадує Балух. — Заселяти Крим людьми радянській владі знадобилося після того, як півострів спорожнів через депортацію кримських татар. Тоді щовечора в селі можна було почути українську пісню, і в побуті багато розмовляли українською…
Однак з роками на зміну українській мові почала приходити російська. Балух пояснює це трьома факторами. Перший — використання російської мови в державних установах Криму, в лікарнях, магазинах. Другий — неможливість побудувати кар'єру, позиціонуючи себе українцем. «Навіть отримати посаду якогось бригадира в селі було неможливо», — стверджує Балух. Ну і третій фактор — телевізор, який залишався головною розвагою для радянських людей, а він бубонів здебільшого російською.
З 2014 року чітко виражена національна ідентичність кримських татар і українців сприймалася російським чиновництвом як одна з головних загроз безпеці Росії на півострові, тому російська влада цілеспрямовано знищує матеріальну і нематеріальну культурну спадщину, яка «не вписується» в сучасну ідеологію Кремля. Один з яскравих прикладів — доля Ханського палацу в Бахчисараї. Цей найважливіший об'єкт матеріальної спадщини кримськотатарської культури сьогодні штучно плюндрується під виглядом реставрації…
Така сама доля чекає і музей-заповідник Херсонес Таврійський, розташований в Севастополі. Він занесений в список світової культурної спадщини ЮНЕСКО, але це не заважає місцевій владі проводити на його території масштабне будівництво і незаконні, ненаукові археологічні розкопки, що спричиняють руйнівний вплив на об'єкт. Такі розкопки здійснюють і в інших куточках півострова. Заразом із Криму незаконно вивозяться всі знахідки і цінності, що становлять українську культурну спадщину: від предметів побуту стародавніх кримських народів до картин Айвазовського.
Більш того, Росія маніпулює історичними наративами, присвоюючи собі Херсонес, який називає колискою російського православ’я, бо то місце хрещення київського князя Володимира, який охрестився, коли Москви ще й не існувало. Водночас росіяни піддають рейдерству приміщення української православної церкви, яка сьогодні є однією з опор у збереженні української ідентичності на півострові.
Митрополит Сімферопольський і Кримський Климент, який вже не один рік разом з українською громадою протистоїть колосальному тиску з боку окупаційної влади, заявляє, що мета переслідувань української церкви — повна асиміляція українців, яку можна трактувати як прояв геноциду. «Їм [владі] потрібні контрольовані російськомовні українці, які будуть ходити в російськомовні церкви, отримувати освіту російською мовою і розмовляти виключно російською. І всі ознаки, що підкреслюють українську ідентичність — і наша Православна Церква України, що здійснює всі богослужіння державною українською мовою, і молебні за ЗСУ, за українську державу, за український народ — їх [окупантів] дратують», — констатує митрополит Климент.
Релігійну ідентичність, яка завжди відігравала важливу роль для кримських татар, російська влада намагається використовувати проти них же самих, створюючи штучний образ мусульман-екстремістів і терористів. Саме за цими статтями кримінального кодексу Росією висуваються фальсифіковані звинувачення багатьом політв'язням — кримським татарам. Кримські татари — мусульмани-суніти, і релігія завжди відігравала важливу роль у формуванні їхньої ідентичності. «Королівство кривих дзеркал», яке будує Росія на півострові, суперечить ісламській традиції кримських татар. Ще наприкінці XIX ст. відомий культурний і суспільно-політичний діяч Ісмаїл Гаспринський пропагував ідею модернізації традиційної ісламської культури через синтез мусульманського віровчення і досягнень сучасної науки й техніки. А ненасильницький опір як в радянські роки, так і зараз є фундаментальним елементом боротьби за свою землю.
Зміна ідентичності жителів півострова відбувається також у процесі мілітаризації свідомості школярів. Дітей змушують носити військову форму, в школах викладають «завойовницьку» історію. Крім того, створюється колективний симулякр «кримський народ» — за аналогією з радянським, — який вписують у російську парадигму, заперечуючи національні особливості.
Рорі Фіннін, професор Кембриджського університету, відомий українознавець, який спеціалізується на темі ідентичностей, нагадує, що проєкт «радянської людини» ґрунтувався на передумові, що неросійські національні ідентичності, як писав Сталін, «вичерпали себе до кінця».
— Подібним чином проєкт «кримський народ» фактично закликає людей в окупованому Криму позбутися, наприклад, своєї кримськотатарської або української ідентичності, відмовитися від своєї рідної мови і живої культури. Це деструктивна річ. Єдиний спосіб боротися з нею — це продовжувати розвивати сучасну, різноманітну, енергійну, молоду, відкриту і вільну культуру цих народів, — підкреслює Фіннін.
Сам Рорі досконально вивчив українську мову, а потім узявся за кримськотатарську. Зараз обидві мови практично зникають із публічної сфери використання на півострові. Так, в Криму не залишилося жодної української школи.
Мова — ось про що передусім говорить кримчанка Айше (ім'я змінено на її прохання з міркувань безпеки). Коли йдеться про маркери кримськотатарської ідентичності, то, звичайно, серед них і мова, і культура, і традиції, і кримська земля, на якій вони зародилися. Але кримськотатарська мова сьогодні опинилася перед найбільшою загрозою. Причини для вивчення рідної мови зумовлені патріотичними мотивами, самосвідомістю кримських татар, але не практичною користю.
Кримськотатарська мова занесена ЮНЕСКО в перелік мов, що зникають. Тому кримські татари вбачають її збереження одним із нагальних завдань. Лише 3 % всіх школярів у Криму сьогодні навчаються кримськотатарською мовою. Аби запобігти її зникненню, батьки вдаються до приватних ініціатив для вивчення мови, а також говорять із дітьми рідною мовою вдома.
Дочка Айше — учениця четвертого класу з кримськотатарською мовою навчання. З роками матері все складніше допомагати дівчинці з домашніми завданнями: з’являються терміни, переклад яких з кримськотатарської Айше, яка всі шкільні предмети вивчала російською, просто не знає. Але через шість років усе зміниться. Коли дочка Айше піде в десятий клас, вчитися їй доведеться російською — такими є особливості російського законодавства. І вже не матері, а дочці доведеться звертатися до словника за перекладом на російську термінів, які до цього вона знала тільки кримськотатарською. Саме складнощами, з якими зіткнеться дитина, деякі батьки з-поміж кримських татар і пояснюють Айше своє небажання віддавати школярів в кримськотатарські класи.
— В Росії не приймаються закони про функціонування кримськотатарської державної мови. Через це у нас немає можливості повноцінно використовувати рідну мову в Криму. Адже одна справа — виступати в суді рідною мовою, й інша — якщо судочинство здійснюватиметься повністю кримськотатарською. І це стосується всього, — каже Айше.
Хтось може сказати, що її дитині ще пощастило. Нерідко кримські татари стикаються з небажанням шкільної адміністрації взагалі організовувати кримськотатарські класи.
— Це все обмежується штатним розкладом, бюджетом школи. Адміністрація повинна знайти викладача, придбати підручники кримськотатарською, методичні рекомендації тощо. Клас має наочно демонструвати, що це національний клас. Це все потребує затрат. А ми знаємо, що адміністрації шкіл навпаки намагаються ці витрати зменшити, — пояснює це сама Айше. Проте визнає: іноді свою роль відіграє і людський фактор, коли нелюбов керівництва навчальних закладів до кримських татар стає головною перешкодою для створення національних класів.
Вона згадує про випадки, коли нерідко кримським татарам, які під час вступу дитини до школи повинні написати заяву про вибір мови навчання, дають вже заповнений документ. І рідною мовою в ньому вказано російську.
Життя в стані перманентної небезпеки на півострові породжує важливість підкреслення своєї національності за допомогою політичних і культурних символів — таких як демонстрація прапора, виконання гімну, народних пісень і танців, святкування важливих історичних дат і річниць. Ідентичності кримських татар і українців усе більше стають річчю в собі, а тримаються вони на ентузіазмі активних представників цих народів.
Рорі Фіннін додає, що, на переконання російських чиновників, інші національні ідентичності, «близькі» географічно або через історичні стосунки, які не тяжіють до російського проєкту ідентичності, підривають сприйняття «величі Росії». Очевидно, що це лякає Путіна і його систему, і цей страх є однією з причин репресій проти кримських татар і українців на півострові.
На підтвердження цих слів Айше згадує про знайомих кримських татар із Краснодарського краю сусідньої Росії.
— У них залишилися тільки кримськотатарські імена, а спілкуватися рідною мовою вони вже не можуть, — каже вона. — Я боюся, як би і нас одного разу не спіткала подібна доля. Аби не сталося так, що залишаться лише наші біографічні дані про те, що ми кримські татари, і на цьому все.
Але Айше вірить, що її майбутні внуки продовжать спілкуватися кримськотатарською мовою, як це прийнято в її родині, — в усякому разі, вона докладе до цього максимум зусиль.
Цих же зусиль у своїх стратегіях має докласти і українська держава, адже культура і освіта формують світоглядну основу і відповідають на питання «Хто я?» для поколінь кримчан, які народилися і формуються під час тимчасової окупації, і їх ми не маємо права втратити.
Проєкт Кримська редакція реалізується за фінансової підтримки Посольства США в Україні.
