Рівно дев’ять років тому. Останній репортаж з Донецька в 2014 році, напередодні війни з Росією — архів NV
Рівно сім років тому, 7 квітня 2014 року, російські маріонетки проголосили в Донецьку так звану «Донецьку народну республіку». Серед головних учасників незаконних зборів був і нинішній ватажок «ДНР» Денис Пушилін.
Через шість днів, 13 квітня, тодішній в.о. президента Олександр Турчинов оголосив про початок антитерористичної операції на сході України (АТО), яка згодом отримала назву операції Об'єднаних сил. А гібридна агресія Росії на Донбасі і в Криму навесні 2014 року стала першим актом у повномасштабній війні Кремля проти України.
Кореспондент журналу NV Олександр Пасховер навесні 2014 року побував у тоді ще не повністю окупованому Донецьку, де Росія підігрівала сепаратистські настрої.
Публікуємо його репортаж з архіву NV.
С епаратистські настрої на сході України мають різне забарвлення: «білі», «сині», «червоні». «Білі» — це пасивна і бідна більшість населення Донбасу. На мітинги вони виходять рідко, обурюються тихо, а свого земляка Віктора Януковича засуджують не за величезну резиденцію і золотий батон у кабінеті, а за те, що втік.
«Тут це [розкіш, якою оточив себе Янукович] нікого не цікавить, — каже корінний донеччанин Роман Світан, підполковник запасу Збройних сил України. — Якби не знайшли золотий батон, то сказали б: ненормальний якийсь».
«Сині» — люди з високим рівнем доходу, якого вони досягли, як кажуть в Донецьку, внаслідок близькості до «ментівсько-прокурорської тусовки». Вони хочуть, щоб життя змінилося на краще, а порядки залишалися колишніми.
Найзухваліші і найвідчайдушніші — сепаратисти «червоні». Вони марять колишньою величчю СРСР, мріють його відродити і готові до гарячої стадії конфлікту. Саме вони поспішають відірвати Донбас від України. Один з їхніх проєктів — «Донецька Народна Республіка (ДНР)». 11 травня [2014 року] вони інсценували всенародний референдум, який показав практично північнокорейський результат: 89,7% жителів Донбасу нібито хочуть, щоб їхній край здобув державну незалежність.
Світ в цілому поставився до цієї статистики більш ніж прохолодно. Більшість лідерів розвинених країн назвали його просто нелегітимним. Посол США в Україні Джеффрі Пайєтт [у 2014 році] в бесіді з НВ пояснив, чому так званий референдум викликає таку реакцію: «У сюжеті CNN, який я дивився сьогодні вранці, показували, як люди заповнювали відразу кілька бюлетенів для голосування. Іноземні журналісти, що перебували в Донецьку і Луганську, дали зрозуміти, що багато хто з тих, хто прийшов на референдум, толком не знали, за що вони голосують». Так чи інакше, сепаратисти усіх кольорів продовжують експлуатувати результат свого екзотичного референдуму.
Всім цим триколором керують ростовські «біженці» — Янукович і його оточення. Так стверджують у Службі безпеки (СБУ) і Раді національної безпеки і оборони (РНБО). Через свої канали на місцях «ростовці» фінансують саботаж силовиків і тримають у тонусі всю бюрократію краю. Останні, побоюючись можливості реваншу, не поспішають служити новій владі. Весь цей сценарій зрежисований Кремлем задовго до того, як розгорнулася драма на Майдані Незалежності.
«У СРСР був хороший досвід в Нікарагуа, Анголі, Мозамбіку. Те, що відбувається зараз на Донбасі — дуже складна військово-політична операція, істотно модернізована Росією, — пояснює Євген Марчук, в минулому перший заступник голови КДБ УРСР і ексголова СБУ. — Школа і структура [проведення таких операцій] залишилися в Росії. Команда Януковича також добротно попрацювала [над реалізацією плану]».
Москва не випадково зробила ставку на розхитування саме Донецька, а не, наприклад, Харкова чи Сум: тільки еліта Донбасу все ще жадає ренесансу Януковича як єдиного гаранта свого безбідного існування. В результаті на неспокійному південному сході України тільки Донбас з усіх умовно проросійських регіонів країни глибоко занурився в гарячу стадію конфлікту.
Московський тягар
-Я не можу зараз спілкуватися, — відповідає на дзвінок Нового Времени підполковник запасу Світан, борець з місцевим сепаратизмом, і тут же звертається з неделікатним проханням: — Ви можете відправити хоча б одну машину з автоматами Калашникова?
— Ні, не можемо.
— Я, чесно кажучи, краще б поспілкувався з людьми, які підігнали мені одну вантажівку, — продовжує Світан.
— Навіщо вам вантажівка з автоматами? — запитує НВ у нього.
— Тому що вона є у протилежної сторони, — відповідає Світан і просить не називати його нинішню посаду, пов’язану з антитерористичною діяльністю.
Протилежна сторона — це бійці так званої самооборони, які вже понад місяць утримують в Донецьку будівлі облради, РВВС, СБУ та інші, а також фактично контролюють деякі міста регіону. Самі себе вони називають «силами ДНР».
Бойовики озброєні як трофейними «стволами», здобутими в Україні, так і завезеною з Росії зброєю: від легкої стрілецької до важкої — протитанкових комплексів, мінометів.
Разом з величезною кількістю засобів озброєння на Донбас перекинуті російські диверсійні групи, і вже давно — ще з тих часів, коли в Києві тільки починалися хвилювання.
На умовах анонімності один з керівників будівельної компанії, чиї бригади працюють в районі захоплених представниками «ДНР» Слов’янська і Краматорська, розповів НВ, що за родом діяльності йому доводиться постійно домовлятися з бойовиками на блокпостах, щоб провозити будматеріали, робітників, техніку. За час роботи налагодилися відносини. «Вони не приховували, звідки приїхали, — розповідає бізнесмен. — Один — з Пітера, основна маса — Краснодарський край. Вони стояли з „мухами“ [гранатомет], з сотими „калашами“ [російські автомати АК-100]. Нам вони розповідали, що в Україні перебувають з 4 листопада. Кажуть: ми не з ГРУ [Головне розвідувальне управління Росії], ми просто найманці, це наша робота».
Військовий експерт і координатор групи Інформаційний спротив Дмитро Тимчук стверджує, що з середини березня сепаратистськими групами керують штатні співробітники ГРУ, але самі на території України бувають рідко. До кінця квітня підтримувати зв’язок з бойовиками їм стало складніше: під час проведення антитерористичної операції (АТО) українські спецслужби глушили радіо і мобільний зв’язок.
Розжаривши Україну добіла і зберігши за собою статус регіонального опудала, Москва втягує в протистояння місцеві сили, якими «управляє» Ростов-на-Дону. Це місто стало штаб-квартирою для Януковича і його найближчого оточення, оголошених у розшук українським МВС. Звідти ж заворушення й фінансуються, стверджує секретар РНБО [в 2014 році] Андрій Парубій. «Ці люди витрачають вкрадені у нас гроші на фінансування терористів, — говорить він НВ. — Це було б неможливо, якби вони не мали підтримки вищого керівництва Росії».
Під час травневих свят СБУ перехопила черговий рублевий транш у 32 млн грн, який севастопольський філіал московського Головного управління благоустрою армії відправив на рахунок однієї сумнівної компанії в Донецьку. Це була плата за непроведені будівельні роботи. Українські спецслужби підозрюють, що гроші призначалися для оплати ескалації хаосу на Донбасі.
«Раніше взагалі не було ніяких проблем, — каже Тимчук. — Товариші [бойовики ДНР] отримали смс, що передоплата пройшла, і побігли на штурм. Після того як СБУ стала перекривати банківські канали, постало питання про те, що потрібен кеш».
Віктор Чумак, голова парламентського комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, розповідає НВ, що так званий кеш — готівкові гроші — відкладався під потреби Януковича давно. Москва, та й сам експрезидент ретельно готувалися до хвилювань, які прогнозувалися на період президентської кампанії 2015 року. Однак країна вибухнула раніше.
Чумак стверджує, що виявлено щонайменше 12 конвертаційних центрів, які працювали під «дахом» Міністерства доходів і зборів. «Всі ці гроші, а також кошти, які Янукович вивіз, йдуть на фінансування екстремізму, — каже народний депутат. — І цих грошей досить багато».
Російська журналістка і правозахисниця Юлія Латиніна на початку травня [2014 року] відвідала Донецьк. За результатами поїздки вона написала статтю, в якій розкрила роль Януковича в розхитуванні Донбасу.
«Він — менеджер спільного підприємства. Зброя — російська, а „бабки“ — Януковича. У донецькій адміністрації запевняють, що гроші Янукович передає через ФСБ [Федеральна служба безпеки Росії], і половина з них зникає по дорозі, тож для ФСБ це ще й комерційно вигідно — точнісінько, як [це було реалізовано] в Осетії».
Світан наводить приклад того, на що йшли перші транші. При захопленні будівлі Донецької облради за добу перебування всередині приміщення бійцеві платили від 200 до 500 грн. Причому розрахунок проводився о 4 ранку. Так людей стимулювали сидіти всю ніч. Куди більші суми йшли і йдуть на підкуп влади. «Мені була не зовсім зрозуміла заява в.о. президента України на початку травня [2014 року] про те, що відбувається саботаж на місцях. Це було ясно ще в березні, — каже Тимчук. — Представникам силових структур з великими чинами пропонувалися серйозні гроші».
Чому Донбас
В ідповідаючи у квітні [2014-го] на запитання Київського міжнародного інституту соціології «Ви підтримуєте чи не підтримуєте думку, що вашій області слід відокремитися від України і приєднатися до Росії?», Донецька і Луганська області показали найвищий результат дезертирства — «за» виявилися 27,5% і 30,3% опитаних відповідно. А, наприклад, у так званому «російськомовному поясі» — Харківській та Одеській областях — цей показник дорівнював лише 16,1% і 7,2%, у Херсонській — і зовсім 3,2%.
Причина такої низької лояльності донеччан до України криється в особливостях місцевих ділових і політичних еліт. Донбас — унікальний, найбільш густонаселений регіон країни. За рівнем доходів на душу населення і середньомісячної зарплати він поступається тільки столиці, і лише в Києві більший обсяг торгових площ. Майже 73% прибутку Донбасу дає Донецьк, тут же відбувається майже половина всього товарообігу краю.
Енріке Менендес, власник донецького рекламного агентства AdFactory, підтверджує: незалежно від того, хто в Києві при владі, Донецьк завжди при грошах.
Це не означає, що регіон не знає горя. Тут один з найвищих у країні рівнів безробіття, кричуща соціальна нерівність, рекордні борги із зарплати бюджетникам — понад 100 млн грн.
Найбільша проблема Донбасу — його тотальна залежність від російського ринку збуту. За перші два місяці 2014 року, тобто ще до початку АТО, поставки в Росію скоротилися вдвічі у порівнянні з тим же періодом 2013-го. Це катастрофа, що загрожує новою хвилею звільнень. Провину за цей економічний провал в Донецьку покладають на владу [Турчинова].
Донбас нарікає: Київ нас не чує. Але на запитання, що саме повинна почути столиця, слідує традиційна відповідь: верховній владі не потрібно міняти усталені в шахтарському краї порядки. Тобто з корупцією, звичайно, треба боротися. З монополією олігархії теж пора закінчувати. Зарплату бажано вищу, податки — нижчі. Модернізація виробництва, інвестиційний клімат, свобода слова, вибору, підприємництва — хоч греблю гати. Але за однієї умови: нічого не змінювати. Все має залишатися, як за бабусі. Міцна рука. Вертикаль влади. Бюрократія правлячого класу.
У Донецьку надзвичайно розвинені культи особистості і готівки. «Ми, нечисленний середній клас, жартуємо, що все населення міста ділиться на дві частини, — каже Менендес. — Ті, хто працює на [мільярдера] Ріната Ахметова, і всі інші».
Другою культовою фігурою в Донецьку є колишній місцевий губернатор, потім прем'єр-міністр, а вже потім і президент України — Янукович. Він і є уособленням американської мрії по-донецьки: був ніким, став усім. Справжній господарник. Гарний керівник. Зумів стати мостом дружби, що з'єднав стару і молоду гвардії в Партії регіонів, а також всі її олігархічні полюси.
Кадри з Межигір'я і життя Януковича на широку ногу за рахунок платників податків не бентежать шахтарський край. Звичайна тут реакція: чого ж ви хотіли, він же президент. Куди сильніше Донбас розлютило, що в резиденцію глави держави пустили народ, а також виставили на загальний огляд особисте життя президента з усіма його інтимними подробицями.
Крім того, Донбас тепер сердиться, що їхній лідер втік до Росії і звідти не показується. У цій народній образі є логіка. Якщо Янукович — легітимний президент, чому ж він так довго мовчить? Вчора обіцяв почути кожного, сьогодні не чути його самого. Адже в його країні — війна. Однак навіть при цьому земляки не засуджують свого лідера.
«За Януковича було не так вже й погано. Він не кращий і не гірший, ніж будь-який інший президент, який був до нього, а на Майдані зробили з нього таке пугало», — обурюється Олександр, студент Донецького національного університету. Він — представник «ДНР», в місцевому штабі відповідає за зв’язок з пресою. При цьому 20-річний донеччанин попросив не публікувати його прізвище — боїться. А ось чого саме, не пояснив.
Після втечі Януковича регіон запанікував: підприємці та чиновники злякалися, що скоро прийде нова влада і все забере.
На «страшилках» про нову владу спекулюють і свої, і чужі. Російська телепропаганда надзвичайно дієва. Енріке Менендес розповідає, що його дядько, один з лідерів проросійського руху в Артемівську, два місяці ревно виходив на чергування — чекав «автобуси з бандерівцями».
«Він боявся, що їх приїде карати Правий сектор. Це раціональний страх? — запитує Менендес і сам же відповідає: — Звичайно, ірраціональний. Всі прекрасно розуміють: Правий сектор — це як гурт Ласковий май, у якому було дев’ять складів, але ніхто його ніколи не бачив».
Страшний свербіж
І з шести співрозмовників НВ п’ятеро попросили не називати у ЗМІ їхніх імен і посад, і у кожного є свої причини боятися публічності. По-перше, в регіоні неспокійні часи. Битва в Маріуполі, битви в Слов’янську і Краматорську, напади на автосалони в Горлівці і Донецьку. Банки тимчасово закривають свої філії — так вже з частиною своїх відділень вчинили Ощадбанк, УкрСиббанк, UniCredit Bank, Райффайзен Банк Аваль.
По-друге, правоохоронці бояться невизначеності. Президент Міжнародної асоціації офіцерів спецпідрозділів боротьби з організованою злочинністю ЦЕНТР Олександр Давиденко розповідає, що, починаючи з 1990-х, практично у всієї правоохоронної верхівки є свій бізнес або той, який вони прикривають. «Уявіть: міліціонери від постового і вище раптово позбудуться анклаву, який вони грабували 23 роки», — пояснює він.
Менендес розвиває тему, розповідаючи, що на міліцейську верхівку у Януковича є серйозні компромати, оскільки на Донбасі криміналітет і правоохоронці інтегровані так тісно, як у жодній іншій області. «Я спілкувався з багатьма людьми, які вийшли з тих [кримінальних] кіл, — відверто каже рекламіст. — Всі говорять, мовляв, заспокойся — рекет залишився у 1999 році. Зараз немає криміналітету, все контролюють силовики».
Зрозуміло, йдеться не про всі правоохоронців, але про значну їх частину, яка зараз провалилася в лихоліття. Стара влада ще не зовсім пішла, нова — не зовсім прийшла. Олігархи метушаться між двох столиць. Відступати нікуди, позаду Москва, а наступати страшно — попереду Київ. Домовлятися з місцевими кланами складно, головний парламентер — Янукович — у зоні недосяжності.
У розпал кризи мовчить і Ахметов. Від його кількох чергових фраз на кшталт «я за мир у всьому світі» ніхто не здригнувся і не розплакався. Від мультимільярдера земляки очікують більш чіткого порядку денного. На прохання НВ прояснити свою позицію донецький бізнесмен передав через свого прессекретаря великий привіт, послався на зайнятість і безліч переговорів — судячи з останніх результатів, не цілком вдалих.
«Після втечі Януковича жодна влада не змогла впоратися з цією ментівсько-прокурорською тусовкою, — запевняє Менендес. — А він звідти, з Ростова, може. „Сім'я“ посилає сигнали силовій вертикалі: хлопці, ми ненадовго поїхали».
Свідки "ДНР": Діана Берг, Олександр Пасховер і Олексій Рябчин
Вперше цей матеріал був опублікований у № 1 журналу NV від 16 травня 2014 року
