«Росія насаджувала нам свої традиції двома шляхами: через московську церкву — як за часів Російської імперії, так і в СРСР, а також через просування певних наративів за допомогою так званих культурологів, яких спеціально запрошували з Росії для русифікації міст та сіл», — розповіла Музиченко в інтерв'ю NV.

Водночас етнологиня зауважила, що, незважаючи на русифікацію, традиції зберігались у селах, а міста ставали все більш русифікованими.

«Найперше, що нам нав’язали у тому, що стосується святкування Великодня, це слово куліч — великодній хліб, политий цукровою поливкою. Всі московські батюшки, освячуючи великодні кошики, використовували саме це слово: „Освяшаются кулічі…“. Сьогодні його й досі можна почути в Україні від людей, які ходили до московської церкви», — заявила Музиченко.

Також вона нагадала, що за радянських часів «народні дружини» у великодню ніч мали стежити за тим, щоб люди не відвідували церкву та не ходили святити паски, а дозволялося це робити лише старшим людям.

«Віднаджували молодь також і від великодніх розваг — гаївок, не дозволялося робити писанки. У передвеликодній тиждень вчителі у школах могли піднімати всіх дітей і змушували показувати руки — у кого на руках була фарба, тих карали», — додала етнологиня.

Крім того, Музиченко зазначила, що радянська влада намагалась придумати свято-замінник Великодня.

«Прибирання та святкове прикрашання як хат, так і цілих міст та сіл, впровадили не лише перед святом 1 травня — Днем трудящих, а і напередодні 22 квітня — Дня народження Владіміра Лєніна. Тоді білили дерева, підводили білим вапном бордюри на вулицях тощо. Ще однією спробою замінити Великдень на інше весняне свято було 8 березня — Міжнародний жіночий день», — навела етнологиня приклади спроб такої заміни.