У неділю, 20 квітня 2025 року, християни відзначатимуть Великдень. Це рухоме свято, яке щороку припадає на іншу дату. Цьогоріч Великдень буде особливим через те, що і католики, і православні святкуватимуть його в одну дату.

Етнологиня, наукова співробітниця Національного центру народної культури Музей Івана Гончара Ярослава Музиченко у інтерв'ю NV пояснює, як святкували Великдень наші предки та як серйозні ритуали протягом сторіч трансформувалися у молодіжні та дитячі розваги.

У святкуванні Великодня помітні деякі язичницькі традиції. Розкажіть, яким був цей день для наших предків у дохристиянський період?

Для наших предків Великдень був святом відродження природи, надій на новий урожай, початку нового господарчого року. Традиційно його відзначали у день весняного рівнодення. Загалом наші предки відзначали чотири основні свята на честь сонця: два сонцестояння — зимове і літнє, та два рівнодення — весняне і осіннє. Усі чотири свята об'єднують спільні елементи на пошану сонця: обрядовий хліб, вогонь, вода, трапеза поминання предків та обрядові пісні.

Писанки і крашанки як традиційний великодній атрибут теж мають язичницьке коріння. Яйця для багатьох народів є тим дивовижним чудесним предметом, який дає початок життя. Для багатьох народів характерними є легенди про світове або космічне яйце, з якого нібито і виник наш світ, а жовток часто асоціюється з сонцем. Тому яйця використовують у весняних ритуалах. Наприклад, Седер — єврейська ритуальна трапеза, якою розпочинається Песах, також неможлива без яєць, які вживають звареними натвердо.

Етнологиня Ярослава Музиченко / Фото: Фото надане героїнею матеріалу

Ритуальне підґрунтя має і гра навбитки — тобто коли на Великдень стукаються крашанками. Вважалося, що у яйці захована дивовижна життєва всеперемагаюча сила, і вона стане благословенням для людини, яка змогла розбити це яйце. В український традиції той, хто розбиває крашанку іншого, забирає її собі.

Чому у католиків і православних Великдень — у різні дні?

Християни традиційно відзначають Великдень у першу неділю після повного місяця, що настає після точки весняного рівнодення. Утім для тих, хто сповідує православ’я, важливо ще й те, щоб Великдень відзначався обов’язково після єврейської пасхи — Песаха. Католики ж цього не дотримуються. Проте зараз тривають дебати щодо того, щоб усі християни прийшли до єдності в цьому питання та у майбутньому могли відзначати це велике свято в один день.

Коли традиційно розпочинається підготовка до Великодня і що до неї входить?

Сьогодні готуватися до свята починають всього за кілька днів — у суботу або в п’ятницю, коли є час спекти паски або зібрати все, що потрібно для святкового столу. Та в давнину підготовка до Великодня починалася ще за 40 днів до самого свята, із початком Великого посту. Постувати починали після Масниці. Кожен тиждень посту мав для наших предків своє значення.

Піст — це не дієта і не просто відмова від м’яса, молока, масла і яєць. Це насамперед випробування для себе — чи можу я від чогось відмовитися на певний час, чи не залежу я від якихось продуктів чи слів, чи не керує мною це бажання.

За тиждень до Великодня традиційно починали білити хати, розмальовували їх візерунками ззовні і зсередини, особливо — піч. Могли робити витинанки з кольорового паперу та вішали на піч і між вікнами.

Українські писанки / Фото: Фото з особистого архіву Ярослави Музиченко

Над вікнами, над іконами, над портретами родичів завжди висіли рушники. Перед Великоднем знімали «постові», дуже прості рушники та натомість вішали інші, розкішні. Хата ставала по-святковому бадьорою. Інколи робили голубів із писанки: чіпляли до неї крильця і хвостик з кольорового паперу, голову і дзьобик з тіста, та вішали голуба перед образами.

Господиня готувалася до випікання пасок. Для святкового кошика також готували покривку — спеціальний вишитий рушничок. Зараз ця традиція повертається — проводиться чимало майстер-класів з виготовлення таких рушників з вибійкою. Ця техніка дозволяє спростити процес, адже вишивка займає значно більше часу.

Найважливішим вважається останній тиждень перед Великоднем. Він називається Страсний. Четвер і п’ятниця на цьому тижні особливо наповнені обрядами. У Страсний четвер йдуть до церкви на вечірню і стоять там до кінця служби із запаленими свічками. Цю «страсну» свічку намагаються донести додому так, щоб вона не загасла. Димом з неї над одвірком наносять знак хреста. У Страсну п’ятницю йдуть до церкви вшанувати Плащаницю — символ полотна, в який загорнули Спасителя перед погребінням. Субота ж цілковито присвячена готуванням страв.

Якою має бути традиційна українська паска?

Колись кожна родина мала свій рецепт пасок. Об'єднувало паски по всій Україні те, що вони прикрашені зверху візерунками з тіста: зокрема подвійними хрестами, решітками, пташками та вінцями. Верхівку паски з візерунками змащують яйцем — так вона виходить рум’яною і блискучою. Саме візерунки з тіста вирізняють нашу українську паску від так званого куліча з білою поливкою з цукру та посипкою з фарбованого пшона — зараз його замінюють на кольорові солодки посипки.

Обов’язково має бути у святковому кошику і сирна паска. В Україні вони є двох видів: холодні, під пресом, та запечені.

Великодній кошик: крашанки та паска, прикрашена візерунками з тіста / Фото: Фото з особистого архіву Ярослави Музиченко

Крім пасок, на святковому столі традиційно мала бути свинина. У давнину запікали ціле порося та клали йому до рота хрінину. Кабан, вепр вважався сонячним звіром, тому його готували і з'їдали всією родиною на пошану Сонцю. Також готують вудженину, шинку, печуть пиріжки з маком і сиром. Крашанки фарбують лушпинням з цибулі, що дає їм темний червонястий колір — він символізує кров, рід, радість і саме життя.

У великодньому кошику мають бути мак і хрін — це обереги. Те, що має дуже сильний запах, і те, що має дрібне насіння. Освячений мак потім використовують для захисту від зла. Оберегом вважали і запечену грудку солі. Це дохристиянські звичаї, які трансформувалися з часом. Християнство лише їх переосмислює: зараз можна почути, що це, мовляв, тому, що «апостоли — сіль землі».

Чого можна і чого не можна робити на Великдень?

Вважалося, що напередодні обов’язково треба придбати на ярмарку новий, красивий, святковий посуд, і використати на Великдень. Дітям годилося дарувати обновки: новенькі сорочки, штанці або сукні. Дружина і чоловік теж могли дарувати щось одне одному. Зазвичай українці допомагали сиротам, вдовам, старшим людям — їх частували паскою та усіма великодніми смаколиками.

Цей передсвятковий і святковий час приділяли спілкуванню з родиною, з друзями, приготуванню смачних страв. Але так, щоб усе було в міру і не було перевтоми від самого процесу підготування.

Як розважалися на Великдень наші предки?

Те, що для наших прадавніх предків було серйозними ритуалами та обрядами, з часом трансформувалося у молодіжні й дитячі ігри. Так, на Великдень традиційно влаштовували весняні ритуальні танки, хороводи зі співами. У них грали саме навесні, вірили, що таким чином можна збільшити силу сонця, збіжжя, яке саме починає проростати. До того ж, подібні забави для молоді були також і можливістю знайти собі пару.

Деякі ігри були відображенням різних етапів зростання рослин. Наприклад, гра Мак. У центрі кола стоїть «чижик», якого обирають лічилкою. Учасники гри питають: «Ти бачив, як сіють мак?» Гравець, що у центрі, показує: мовляв, отак сіють мак, й усі за ним повторюють. Так само далі він показує, як цей мак проростає, росте, дозріває, потім маківку зрізають і їдять зернята. На кожен цей етап є свої рухи у грі. Подібний принцип мала гра Грушечка: в центрі ставили дівчину, яка показувала, як росте, цвіте і дозріває грушка, як її злегенька трусять, щоб зібрати врожай.

Паска, прикрашена збитим яєчним білком, та посипана кольоровою посипкою / Фото: @olegbilykpro via unsplash

Що ж до танців, тут можна виокремити, наприклад, кривий танець. Вервечкою стають дівчата, тримаючись за руки. Попереду стоїть найбільш творча, активна учасниця — вона веде всіх зигзагами, спіралями, ніби закручує. Руками можуть утворювати «ворота», через які всі проходять в процесі цієї гри. Ці хвилі й спіралі, так само як і візерунки, які малюють на писанках, символізують безкінечність, вічне життя, яке не минає. Воно тільки може завмерти на зиму, і знову йде вгору навесні.

Ще одна відома стародавня весняна гра має назву Просо. Хлопці й дівчата стають у дві лави — шеренги. Одна лава наступає, тоді відступає. Потім інша наступає і відступає. Між ними відбувається співаний діалог. Перші співають. Вони сперечаються про просо, яке витоптали коні, і за яке тепер потрібно заплатити власникам поля. Насправді ж ідеться про дівчину. За витоптане поле «плем’я» вимагатимуть собі у них дівчину, і потім забирають її собі.

Михайло Грушевський вбачав у цій грі відгомін традиції як умикання дівчат, коли хлопці з одного селища, одного племені, йшли на плем’я сусіднє. Там сперечалися, може, билися із чоловіками з того племені, й врешті забирали — тобто умикали — у них дівчат. Потім інше плем’я могло, в свою чергу, іти й забирати дівчат у сусіднього. Ця традиція була дуже помічною, адже дозволяла привести у невелике замкнуте плем’я свіжі гени.

Яким є вплив Росії на святкування Великодня в Україні зараз у культурно-історичному плані?

Росія насаджувала нам свої традиції двома шляхами: через московську церкву — як за часів Російської імперії, так і в СРСР, а також через просування певних наративів за допомогою так званих культурологів, яких спеціально запрошували з Росії для русифікації міст та сіл. Люди, які жили у селах, спостерігали за цим та вважали, що якщо так робиться «у городі», значить, і їм так потрібно. Однак село все одно зберігало традиції, а от міста ставали все більш асимільованими.

Найперше, що нам нав’язали у тому, що стосується святкування Великодня, це слово куліч — великодній хліб, политий цукровою поливкою. Всі московські батюшки, освячуючи великодні кошики, використовували саме це слово: «Освяшаются кулічі…». Сьогодні його й досі можна почути в Україні від людей, які ходили до московської церкви.

Пофарбовані та розписані яйця традиційно є невід'ємним атрибутом великоднього столу / Фото: Karina Syrotiuk via Unsplash

За радянських часів «народні дружини» у великодню ніч мали стежити за тим, щоб люди не відвідували церкву та не ходили святити паски. Дозволялося це робити хіба що старшим людям. Віднаджували молодь також і від великодніх розваг — гаївок, не дозволялося робити писанки. У передвеликодній тиждень вчителі у школах могли піднімати всіх дітей і змушували показувати руки — у кого на руках була фарба, тих карали.

Радянська влада намагалася придумати для Великодня свято-замінник — так само, як, наприклад, Новий рік, яким намагалися штучно підмінити Різдво.

Прибирання та святкове прикрашання як хат, так і цілих міст та сіл, впровадили не лише перед святом 1 травня — Днем трудящих, а і напередодні 22 квітня — Дня народження Владіміра Лєніна. Тоді білили дерева, підводили білим вапном бордюри на вулицях тощо. Ще однією спробою замінити Великдень на інше весняне свято було 8 березня — Міжнародний жіночий день.

Та люди все одно продовжували відзначати Великдень — альтернативні свята, запропоновані радянською владою, надовго не прижилися.