«З любов’ю і гідністю». Як в Івано-Франківську створюють не тимчасове житло для переселенців — інтерв'ю зі співзасновницею проєкту КО-ХАТИ
Через війну в Україні майже 800 тисяч українців втратили житло. Допомогти їм покликаний проєкт КО-ХАТИ, в рамках якого створюють оселі для людей, які вимушено покинули свій дім.
Як створювати гідне для життя житло та як об'єднувати спільноту заради спільної ідеї, в інтерв'ю Радіо НВ розповіла співзасновниця урбаністичної лабораторії Metalab і проєкту КО-ХАТИ (CO-HATY — англ.) Анна Пашинська.
— Розкажіть, будь ласка, про проєкт КО-ХАТИ для тих, хто поки що не знає про таку ініціативу. Як виникла ідея, чим нині ви займаєтеся?
— КО-ХАТИ — це проєкт будівництва житла. Назва пояснює, як ми це робимо. Ко — це колаборація, хати — хата українською, кохати — це любов до людей.
Ми говоримо, що хочемо створювати житло для людей, які постраждали від війни і змушені були покинути свої домівки.
З любов’ю і з гідністю. Для нас це дуже важливо. Ми знаємо, що українці сильні, спроможні і можемо зробити все найкраще один для одного.
Недавно передивлялася свої фотографії, бо здавалося, що пройшло дуже багато часу після 24 лютого і ми почали цей проєкт. Але виявилося, що вже 10 березня ми були на перших об'єктах, які зараз робимо.
Десь за тиждень-два ми сфокусувалися вже на житлі. Будь-що, чого ми торкаємося, все, що переїжджає, хоче вберегтися від війни, потребує житла. Ми почали хостити друзів, навіть наших друзів-архітекторів, урбаністів. Різні бізнеси почали переїжджати до Франківська. Якщо компанія переїжджає і там працює 30 осіб, то 30 сім'ям треба десь жити. І житло — це один із інструментів, через які ми допомагаємо цим спільнотам, виробництвам підтримувати економіку. Це ніби інфраструктурний елемент — дія, яку ми робимо і простір, який ми створюємо. Але це щось більше. Це про спільноту, про інтеграцію.
— Як починався проєкт? Що було найскладніше, аби запустити процес самого будівництва такого житла?
— Ми спочатку аналізували, з чого нам почати і де цей ресурс [взяти], як будувати. Потім ми думали, що у Франківську є багато «сирця» — будемо квартири швидко дооблаштовувати. А потім зрозуміли, що є дуже багато місць компактного проживання — це або табори, або гуртожитки, готелі, які не працюють зараз або потребують відновлення. І їх можна використати для того, щоби поселити там людей.
Першою складністю для нас було винайти модель [співпраці]. Вона виявилася дуже працюючою, тому що ми дуже хотіли, аби це були не гетто, а інтегровані в місто простори. А друге, що не було зрозуміло, де брати на це гроші, ресурси, хто це робитиме. У перші тижні [війни] було непросто, але, з іншого боку, ми вирішили, що робимо це і у нас дуже класна команда.
Ми — команда з жіночим лідерством, але у нас свій мейкерспейс — це виробниче приміщення, де кожен може щось виготовляти. Працюємо в досить маскулінній сфері архітектури, будівництва. Але ми всі вміємо варити метал, працювати з деревом, робити ремонти. Свого часу вже багато цього всього зробили. І вирішили: зараз усім скажемо, що починаємо це робити. Хто може — скинеться грошима, хто може — будівельні матеріали привезе. А ми просто йдемо туди з тими шпателями шкрябати стіни.
Ми не знали, чим це обернеться, але знали, що це дуже потрібно. Щодня були там, комунікували наші потреби. І це виявилося якимось фантастичним способом — нас підтримала і грошима, і матеріалами нереальна кількість людей з Польщі, Німеччини, Австрії. Наші друзі стали якось організовуватися і вже фурами возити нам матраци, кухонне обладнання, і для пральних машин, і все інше.
Тобто фантастичний ефект єднання. Точно сотні людей сьогодні нам допомагають і це реально вже триває п’ять місяців.
Тільки цього тижня ми нарешті почали кооперуватися з якимись іншими фондами. Переговори тривали дуже довго. Весь цей час ми просто прожили і вже фактично один об'єкт закінчили, [реалізація] другого — на половині. Це все за підтримки людей. Це те, що Україну зараз робить тією країною, яка виграє.
— Скільки людей зможуть проживати на ваших об'єктах і як виглядає це житло?
— У нас буде чотири об'єкти. Це буде житло, обладнане приблизно для 700 людей. Ми закінчили один об'єкт на 175 [осіб], зараз закінчуємо на 90 людей, і ще буде два — на 260 і на 180 людей, зараз їх розпочинаємо.
Потреба змінилася — на більш довготривале проживання. Ми розуміємо, що багато людей залишаться у Франківську на кілька років. Це люди, у яких житло, міста зруйновані абсолютно і їм не буде куди повернутися найближчим часом. Тому ми сфокусувалися не на тимчасових шелтерах, а на більш постійній потребі.
Ми намагаємося створювати квартирки — блок, де одна-дві кімнати зі своїм санвузлом, які умебльовуємо. Для нас дуже важливе ці слова — любов і гідність. Ми збираємо всілякі рослинки, озеленення, купуємо текстиль, організуємо спільні простори для дітей, невеличкі коворкінги, аби люди могли продовжувати працювати, навчатися. Також організовуємо різні активності - психологічну підтримку, заняття для дітей, спілкуємося з людьми.
Ми залучаємо багато волонтерів. Здебільшого це люди, які переїхали до Франківська зараз. По-перше, вони створюють це житло разом із нами — якось ним опікуються, люблять його. Створюється спільнота — вони інтегруються з франківчанами. Це вже зовсім інша історія, ніж просто поселити людей у кімнату чи в якесь тимчасове приміщення.
Напевно, основна наша цінність — це те, що з [допомогою] інструменту створення житла, створюється спільнота. Позаяк ми всі дизайнери, архітектори, дуже стараємося, аби це було красиво, зручно, довгостроково. І з усілякими маленькими приємностями, які роблять це домом, а не просто місцем перебування.
— Є універсальні поради, як можна зробити житло максимально комфортним, аби люди могли почуватися дійсно як вдома? Якісь дизайнерські, архітекторські лайфхаки? Як це зробити?
— Звичайно. Перше, що помітно, дім — це там, де ті люди, які тобі близькі. Напевно, основне — це створити спільноту, любов, взаємоповагу, добросусідство між людьми.
Якщо говорити про фізичний простір, то, наприклад, ми залучаємо місцевих виробників до створення меблів, текстилю, дуже багато волонтерів.
У нас стіни зелені, аби воно заспокоювало. Всі меблі білесенькі, щоб було світло, чисто. Ми оголошували збір рослин. І коли ти розставляєш кілька рослин, воно робить кімнату затишнішою.
Ми не економимо на меблях, на текстилі, аби вони були якісні, приємні. Кімната стає трохи обжита — в ній є любов і якісь маленькі подаруночки. Ми можемо навіть посуд обрати. Як для себе робимо, скажімо так.
— Проживання ж для людей у цих об'єктах буде безкоштовним?
— Так, вірно.
— Наскільки це затратна справа?
— Залежить від об'єкту, від будівлі. Дивлячись, що ми знаходимо і як переоблаштовуємо. В одній будівлі треба повністю переробити дах, в іншій — опалення. Буває, що нічого, тоді дешево.
Все одно ця модель дуже ефективна. Обладнання одного приміщення [обходиться] десь в середньому 100−150 доларів за квадратний метр — це вже з умеблюванням, кухонним обладнанням. Це десь утричі-вчетверо дешевше, ніж навіть контейнерні будиночки. По грошах це досить дешево — близько тисячі євро на одну людину.
