«Червоний Хрест брехав». Азовець Владислав Жайворонок — про оборону Маріуполя, полон та недієвість міжнародних гуманітарних організацій

24 серпня 2022, 15:37
NV Преміум

Владислав Жайворонок з псевдо Вікіпедія — боєць окремого загону спеціального призначення Азов.

Під час оборони Маріуполя він отримав поранення, а тому після виходу захисників з Азовсталі, потрапив у лікарню в Донецьку, де провів півтора місяця, аж до звільнення.

Реклама

В інтерв'ю Радіо НВ Жайворонок розповів, про що мріяли оборонці Маріуполя, як Росія знищувала місто та чи наглядав за дотриманням прав українських військовополонених Міжнародний комітет Червоного Хреста.

— Я хочу поговорити про ваш досвід. Ви захищали Маріуполь з першого дня до того моменту, коли був отриманий наказ вийти з Азовсталі. Я дивився ваші попередні інтерв'ю, дивився пресконференцію оборонців Азовсталі. Ви говорили про те, що у вас особисто була така думка, що вас можуть у перший тиждень розбити росіяни. Чому ви так думали?

— Бо я військовий, багато читав, знаю сукупно тактику противника, нашу тактику. І розумів, що з такою вогневою перевагою як у них це питання мало би тривати кілька днів.

Але виявилося те, що противник виявився настільки неготовим, наскільки ми виявились готовими. Тому ціною, на жаль, величезних для нас втрат, але ми вистояли, вистояли більше тижня, який я давав спочатку. І не звинувачуйте мене в цьому — НАТО нам давало 96 годин.

— Аналізуючи те, що відбувалось у Маріуполі, багато хто говорить, що одним із важливих кризових моментів був той, коли росіяни взяли Волноваху. З цього моменту ще більше російських військ почали атакувати Маріуполь. Що ви вважаєте найбільш кризовими точками?

— Я вважаю найбільш кризовою точкою не Маріуполь, а те, що російські війська зайшли з території Криму через Мелітополь і почали оточувати Маріуполь. Те, що вони візьмуть Волноваху з такою вогневою перевагою — це було питання часу. Все, що могли хлопці в тих краях зробити — це відтягнути [час] і зробити все, що можливо в тій ситуації.

Ви маєте рацію: коли Волноваха перейшла під контроль противника, місто оточили, стало взагалі вже неможливо ні евакуювати поранених, ні підвезти боєкомплект чи якісь медикаменти.

— Як ви пояснюєте, чому саме Маріуполь був принциповою точкою для росіян? З погляду військової стратегії, зрозуміло. Як ви пояснюєте, чому вони безжально знищували це місто?

— Одна з можливих причин — це те, що Маріуполь — найбільше місто з Донецької області, яке залишилося під контролем України. Це місто було вже дуже сильно розвинено за час війни з 2014 року. І таке місто, яке показувало, наскільки ефективне управління Україною, настільки ж неефективне цією квазіреспублікою — «Донецькою, Луганською народними».

Люди приїжджали до Маріуполя з територій, непідконтрольних Україні, бачили, наскільки Маріуполь — шикарне місто. Звісно, це не підходило ні для керівництва «республік», ні для Росії в цілому.

Маріуполь — це українське місто, яке вони змогли оточити, забрати під свій контроль. Не місто, а точка на карті - місто вже знищено. Крім усього того для них це фактично неприємний пам’ятник тому, наскільки місто може розвиватися з Україною і наскільки вони неспроможні це зробити. Тому вони не обмежували себе в якихось засобах і обстрілювали стільки, скільки захотіли.

А подивіться, що вони роблять зараз. Вони намагаються всіма силами показати, що це зараз вони роблять Маріуполь кращим. Краще після того як його зруйнували? Ну це якось узагалі було би смішно, якби не було так погано. Їм треба показати ефективність їх політики, управління, показати, наскільки наше управління неефективне. Тому їм треба було знищити це місто для того, аби потім щось там «відновлювати».

— У росіян там перевага була, здається, 14:1. І ніхто не може уявити, що там відбувалося, крім тих, хто перебував в Маріуполі у той час. Але, я так розумію, що ще важливою складовою була інформаційна ізоляція, яка тривала досить довго — до того як змогли доставити Starlink. Ви розповідали про так званий Бункер.ФМ, це було вже тоді, коли ви опинилися на Азовсталі. Про що говорили в Бункер.ФМ? Як ця ізоляція впливала на бійців?

— В Бункер.ФМ ми говорили загалом про можливість деблокади, можливість якогось прориву до нас наших сил. Хтось хотів або мріяв, щоб нас вивезли звідти. Особисто я та мої найближчі друзі мріяли про те, що нас деблокують не для того, щоби ми евакуювалися звідти, а щоби нам могли підвозити нормальний боєкомплект, нормальне спорядження, все інше, що ще було нам необхідне для того, щоб продовжувати боротьбу.

Загалом відсутність зв’язку дуже сильно впливала, бо ми не знали, що там далі. У багатьох були рідні, близькі, які знаходилися не в Маріуполі. Ми хвилювалися, що на іншій території України так само погано як у Маріуполі. Тому цей інформаційний вакуум — це було дуже важко для тих, у кого рідні, близькі залишилися десь в інших місцях. Неможливість зв’язатися з ними, перевірити, чи все у них добре… Розумієте, що у людини і будуть якісь переживання, недосип.

— Цей «трибунал», судилище, яке росіяни планують здійснювати над азовцями. Вони вже щось побудували в Маріупольській філармонії. Які шляхи зараз у нас є для того, щоби цьому запобігти?

— Я вважаю, що треба максимальний міжнародний тиск на сторону Росії від міжнародних організацій.

Я не можу любити Червоний Хрест за те, що вони брехали про наш полон. Але я розумію, що треба тиск від цих організацій, аби вони щось почали робити і були хоча би присутні на цьому процесі, щоб задокументувати ставлення до наших бійців. Такого ставлення не має бути. Щоб весь світ побачив фейковість цього процесу, аби було зрозуміло навіть для тих, хто ще сумнівається, що цей процес, який Росія бажає провести, не має нічого спільного з дійсністю; що там не будуть показані жодні серйозні докази, взагалі там не будуть показані правдиві докази. І що цей трибунал — це просто циркова вистава для їх населення насамперед.

— Що саме Червоний хрест брехав щодо вашого полону? Комітет розповідав, що вони не мали можливості відвідувати полонених. До них дуже багато запитань. Які запитання у вас особисто?

— Запитань немає, я вже знаю на них відповіді.

Скажу від себе, у вільному неформальному стилі. Коли ми вийшли з полону, нас запитували про Червоний Хрест і говорили «ну вам же Червоний хрест допомагав». І так виходило, що зі слів Червоного Хреста вони реально начебто контролювали цей процес, контролювали наше перебування там і ледь не в лобик цьомали на ніч і ковдрочку поправляли. Але ми їх там не бачили. Кого я не запитував, ніхто їх узагалі не бачив.

Уже після цього почали тиснути на цю організацію і лише через деякий час вона визнала, що дійсно не контролювала [ситуацію]. Вони якось відбріхувалися, що «ми запитували у росіян, а вони говорили, що бійці в порядку». Ну це смішно, запитувати у сторони противника, чи все добре з нашими бійцями, не перевіряти, не мати доступу туди, а просто запитувати. З якого це часу ми можемо вірити Росії? Це не серйозне ставлення.

— У той час, коли ви перебували в лікарні в Донецьку, коли голки вставляли в рани, били, катували… Ви Червоний хрест не бачили?

— Я не бачив Червоний Хрест. Чув від хлопців, що вони начебто бачили. Як вони говорять, представники Червоного Хреста заходили в автобус під час евакуації з Азовсталі. Я тоді був непритомний, тому й говорю, що я особисто не бачив.

Я не можу відповідати за перші кілька днів. Коли я прийшов до тями вже у донецькій лікарні і до моменту зараз, сьогоднішнього дня, я не бачив представників Червоного Хреста. Вони не приїжджали до донецької лікарні жодного разу, вони не зв’язувалися зі мною вже після того як мене обміняли, не проводили ніяких опитувань, нічого. Я їх особисто не бачив і не спілкувався взагалі.

poster
Сьогодні в Україні з Андрієм Смирновим

Дайджест новин від відповідального редактора журналу NV

Показати ще новини