«Видихай, ти вдома!». Медик зі Зміїного, дівчина-морпіх, цивільний викладач: історії українців, звільнених з полону 3 січня
3 січня в Україну повернулися 230 військовополонених: це найбільший обмін від початку повномасштабного вторгнення Росії. Серед звільнених є захисники Маріуполя, острова Зміїний, пропускного пункту Чонгар, Чорнобильскої АЕС і цивільний педагог.
NV розповідає про долі тих полонених, звільнення яких під час найбільшого обміну вже підтверджено офіційно.
Кого вдалося звільнити 3 січня: головні цифри і факти
Після останнього обміну, який відбувся 22 серпня 2023 року, Росія заморозила обміни полоненими. Тож повернення одразу 230 українців та українок сталося після тривалої перерви і стало найбільшим за майже два роки повномасштабної війни. У РФ натомість віддали 248 російських полонених.
Обмін відбувся за посередництва Об'єднаних Арабських Еміратів.
Серед звільнених 3 січня 2024 року, за офіційними даними, є представники різних родів військ і цивільні українці:
- 130 військовослужбовців Збройних Сил України (серед них ТрО — 14, ВМС — 14);
- 55 військових Національної гвардії України,
- 38 представників Державної прикордонної служби,
- один співробітник Національної поліції України,
- шестеро цивільних, які були незаконно позбавлені волі.
Український Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими та омбудсман Дмитро Лубинець розповіли про розмаїття доль тих українців, яких вдалося витягти з російського полону, зокрема серед них є:
- семеро захисників острова Зміїний,
- музикант військового оркестру,
- п’ятеро жінок, зокрема військовослужбовиця ЗСУ, яку росіяни позбавили волі під час перебування в декретній відпустці, та бойова медикиня 36-ї бригади морської піхоти, полонена на Азовсталі в Маріуполі,
- нацгвардійці, які потрапили в полон, виконуючи свої обов’язки на ЧАЕС в перші тижні вторгнення,
- цивільний викладач Східноукраїнського національного університету імені В. Даля,
- оборонці Маріуполя (однак жодного бійця Азову серед них немає).
48 зі звільнених захисників України досі вважалися зниклими безвісти та мали статус «пошук особи». 182 з повернутих додому мали офіційний статус військовополоненого, підтверджений через Міжнародний комітет Червоного Хреста.
До рядового та сержантського складу серед звільнених належать 213 осіб, ще 11 — це офіцери.
У Телеграм-каналах з’явилися неофіційні списки звільнених 230 українців (1 частина, 2 частина, 3 частина, 4 частина).
За словами Лубинця, Росія застосовувала фізичні та психологічні тортури щодо полонених українців.
«Один з хлопців розповів мені сьогодні, що його декілька разів вивозили нібито на обмін, а потім повертали і казали, що Україна від нього відмовилась», — відзначив омбудсман, хоча насправді офіційно російська сторона до 3 січня жодного разу не погоджувала його на обмін.
«Фізичний стан наших захисників дуже поганий. Хлопці виснажені, дуже схудли. Усі втратили десятки кілограмів. Щодо морального стану — всі морально стійкі, хоробрі, сильні. Кожен з них радий повернутися на Батьківщину», — наголосив уповноважений з прав людини.
Це вже 49-й обмін від початку повномасштабної війни Росії проти України. За цей час Україні вдалося повернути додому 2828 захисників.
У середині листопада 2023 року Комісія з питань встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії Росії проти України повідомила, що вже встановила факт полону 4337 осіб, з яких 3574 військових та 763 цивільних.
Що відомо про долі звільнених українців
Олександр Куртєв, захисник острова Зміїний
23-річний медик і військовослужбовець Олександр Куртєв провів у полоні майже два роки. Він родом з міста Рені Одеської області, закінчив медичне училище. Потім одразу підписав контракт і пішов служити в ЗСУ.
На фото нижче Куртєв на острові Зміїний у лютому 2022 року, за кілька тижнів до вторгнення:
24 лютого 2022-го Олександр перебував у складі гарнізону острова Зміїний, звідки встиг передати декілька повідомлень мамі, брату та коханій дівчині.
«Сказав, що росіяни навколо острова, ми відстрілюємося, але дуже важко, тому що майже не було ніякої зброї. І ось о 17:45 [24 лютого 2022] було останнє листування з ним, з того часу на зв’язок не виходив. Він написав: „Мамо, все буде добре, тримайтеся“. А потім ми дізналися, що їх взяли в полон», — розповідала мама захисника Катерина Куртєва Суспільному. Рідні впізнали захисника на декількох відео російської пропаганди про українських полонених.
За усі два роки полону родина отримала від нього лише один лист у серпні 2022 року. Військовий заспокоював рідних та писав, що у полоні «важко, але могло бути й гірше». «Я дуже вас люблю та рахую дні до повернення. Сподіваюся, що у вас все добре, не вішайте носа. За чорним завжди біле», — цитувала мама Олександра уривки з листа в розмові з Суспільним.
Катерина Куртєва та дівчина військового Ярослава Хаджи докладали надзвичайних зусиль, щоб надати розголосу темі військовополонених і звільнити Куртєва та інших українських захисників: брали участь у численних громадських акціях по всій Україні, співзаснували рух Волю захисникам Зміїного! співпрацювали з Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими.
3 січня Ярослава Хаджи підтвердила, що Олександра Куртєва звільнено. «Видихай, ти вдома! Я не можу в це повірити, але ми тебе вибороли», — написала дівчина, оприлюднивши фото захисника, де у перші хвилини після звільнення його обіймає Юлія Приймак, очільниця Центрального регіонального представництва Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.
Галина Федишин, бойова медикиня і захисниця Маріуполя
Як повідомив Сергій Волинський, в.о. командира 36-ї окремої бригади морської піхоти, Галина Федишин — це остання дівчина-морпіх, що була в полоні. «Вона пройшла важкий шлях оборони Маріуполя, завод Ілліча, Азовсталь та пекельний полон», — розповів Волинський.
У Генштабі ЗСУ уточнили, що протягом виснажливих місяців полону Федишин принципово розмовляла українською мовою. «Росіяни декілька разів імітували її вивезення на обмін, але в результаті повертали назад до місця утримання», — додали в командуванні ЗСУ.
Галина Федишин потрапила у російський полон більше ніж півтора роки тому, під час виходу з Азовсталі у травні 2022-го.
Вона родом з Івано-Франківської області, навчалася у Звягельському фаховому медколеджі (Житомирська область), який закінчила у 2015 році.
Директорка соціально-психологічної служби цього медколеджу Ніна Мороз розповіла Суспільному, що після навчання Федишин повернулася до себе на малу батьківщину і стала на облік у військкоматі.
«Галинка хотіла в армію. У тому ж 2015 році вона зголосилася у групу студентів-добровольців нашого медколеджу, які їздили допомагати медперсоналу одного з військових шпиталів Житомирщини. Тоді був складний час — поранених багато, робочі руки потрібні, а наші студенти хотіли допомогти. А потім просилися: можна ми ще знову поїдемо?» — розповіла Мороз.
За її словами, дівчину довго не хотіли брати в армію, бо «вона маленька, худенька», але зрештою їй вдалося потрапити на службу в бригаду. Ніна Мороз, яка увесь час полону Федишин спілкувалася з родиною медикині, також розповіла, що після звільнення 3 січня дівчина встигла подзвонити мамі.
«Весь цей час Галинка провела в полоні і ми не мали вісток від неї. Лиш перед Різдвом їй дозволили зробити відеодзвінок рідним: говорила сміло і не боялася — наша мужня дівчинка», — додала Мороз.
Нижче — фото Галини, опубліковане в її Instagram за день до початку повномасштабного вторгення, 23 лютого 2022 року.
У Маріуполі Федишин була поранена, розповіла Ніна Мороз. Разом з нею під час виходу з Азовсталі у полон потрапив і її коханий — військовий родом із Донеччини.
«У полоні вони не бачилися, він лише зміг якось дізнатися тоді, що Галя жива. Наскільки мені відомо, хлопця з полону звільнили трохи раніше. Я цілий вечір плачу. Це повернення додому — це велике щастя для нас. Галинка на рідкість порядна людина, справедлива і чесна — я кажу це не для гарного слова, а знаю її саме такою», — розповіла Мороз.
4 січня, наступного дня після звільнення з полону, Галина Федишин заручилася зі своїм коханим Миколаєм Гриценяком. Відео оприлюднив Сергій Волинський, в.о. командира 36-ї окремої бригади морської піхоти.
«Ця любов пережила випробування, що здатні зламати найсильніших, але не дозволила зламати вас. Пара українських морпіхів показала, що справжні почуття не знають перешкод, навіть коли це — пекло на землі. Вони разом пройшли бої за Маріуполь, витримали випробування полоном та довгу розлуку, але їхні серця ні на мить не припиняли битися в унісон. […] Їхня любов — це всеосяжне світло, що перемогло темряву найтяжчих часів!» — написав Волинський.
Вадим Максименко, захисник КПВВ Чонгар
Серед звільнених 3 січня полонених — сержант Вадим Максименко, якого було захоплено в полон 24 лютого 2022 року, у перший день вторгнення на КПВВ Чонгар у Херсонській області.
Його звільнення підтвердила радниця керівника Офісу Президента Дарія Зарівна.
На момент вторгнення Максименко служив у 79-му прикордонному загоні Державної прикордонної служби України.
У перші дні вторгнення російські війська, дислоковані до цього в Криму, швидко опинилися на материковій частині України — зокрема подолавши Чонгарський перешийок. У великих розслідування причин швидкого захоплення півдня України ВВС та Українська правда з’ясували, що в цих районах відчутно бракувало особового складу та можливостей для повноцінної організації оборони — оскільки ані мобілізації, ані воєнного стану до вторгнення не було оголошено.
Українські військові наявними силами намагалися облаштувати лінію оборони на трьох опорних пунктах на межі з Кримом: біля КПВВ Чонгар, Каланчак і Чаплинка. На кожному з них чатувало по 30−40 військових. Найважча зброя, яку вони мали — 120-мм міномети, писала УП.
Костянтин Літвінов, цивільний вчений і викладач університету
3 січня вдалося звільнити не лише військових, але й цивільних, зокрема Костянтина Літвінова, цивільного викладача Східноукраїнського національного університету імені В. Даля. Про це повідомили у Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими, прізвище звільненого педагога підтвердили в самому навчальному закладі.
Раніше про долю Літвінова розповів колектив університету, закликаючи громадськість та державу сприяти його поверненню в Україну.
До вторгнення Росії Костянтин Літвінов був доцентом кафедри комп’ютерно-інтегрованих систем управління на факультеті інформаційних технологій та електроніки Східноукраїнського університету. Входив до складу президії Ради молодих вчених, викладав низку навчальних дисциплін.
У російський полон потрапив у березні 2022 року, на початку повномасштабної війни.
Літвінов народився у 1992 році у нині окупованому Сєвєродонецьку Луганської області. Після закінчення загальноосвітньої школи вступив до Східноукраїнського університету ім. Даля, який було переміщено з Луганська в Сєвєродонецьк ще після нападу Росії на Донбас в 2014 році. У тому ж році Літвінов закінчив виш, отримавши кваліфікацію інженера-дослідника з комп’ютеризованих систем та автоматики (диплом магістра). Фахівець залишився працювати в рідному університеті, який у лютому 2022 року в зв’язку з повномасштабним вторгненням РФ в Україну було передислоковано до Кам’янець-Подільського, а згодом до Києва.
Ще в 2019 році Літвінов захистив дисертацію в Харкові та отримав звання кандидата технічних наук. Проходив науково-педагогічне стажування в Польщі, мав фахові наукові публікації, кілька патентів на винаходи, є співавтором декількох підручників, монографії та навчально-методичних посібників.
Цього разу без азовців: кого не включили в найбільший обмін
3 січня Росія не повернула Україні жодного бійця 12-ї бригади спеціального призначення Азов, які захищали Маріуполь. Про це повідомив командир бригади Азов Денис Прокопенко (Редіс).
За його словами, додому повернули «нуль» азовців, які 86 днів тримали оборону в оточеному Маріуполі з мінімальною кількістю боєприпасів, їжі та медикаментів, «рятуючи країну, зробили неможливе, виконали наказ». За повернення інших військових з полону, бійці «безумовно, щиро радіють», наголосив командир.
«Проте понад 900 українських родин сьогодні не зможуть цього зробити. Понад 900 бійців, на чиїх плечах лежала оборона півмільйонного міста, з яких більш ніж половина отримали поранення, і до яких у полоні найжорсткіше ставлення, — забуті та досі в руках ворога», — написав Прокопенко.
