«Шахи і гра в Чапаєва». Наступ РФ почався з призначення Герасимова. Коли буде кульмінація — інтерв'ю NV з Андрієм Цаплієнком
Російський так званий великий наступ розпочався з призначення командувачем військ РФ в Україні Валерія Герасимова, переконаний військовий кореспондент Андрій Цаплієнко.
На його думку, зараз питання в тому лише, коли буде кульмінація і де буде ворожий головний прорив.
Чого очікувати до кінця весни, аналізуючи ситуацію на фронті сьогодні, Цаплієнко в розповів в інтерв'ю Radio NV.
— Ви, посилаючись на своїх друзів на фронті, написали, що щось дуже хороше сталося в Магдалинівці Каховського району Херсонської області. Є дуже поетичний текст. Пишуть наші військові: «Ми слідкували з 28 січня, як щільно напхалися на територію тваринної ферми двоногі тварюки з залізяками, ракетами і снарядами, а потім щось сталося». Що саме сталося там?
— Ви вже все розказали без мене, цитуючи моїх поетичних друзів. Насправді в Магдалинівці вони влаштували базу підскоку до Каховки і Нової Каховки. Вони там дуже близько. Це такий хаб між Каховкою та Кримом. Там зробили свою проміжну базу. Відповідно, там були і склади озброєння, і під'їжджали С-300, які завдавали ударів по контрольованій території. І наші Збройні сили, я так розумію, добре відслідковували цю ситуацію, підготувалися і знешкодили цю базу.
— Знову я процитую: «Невеличке село з поетичною назвою Магдалинівка запам’ятають сотні мамок окупантів таким прозаїчним некрологом „здох 9.02.23“, а кому пощастило, то 10.02.23».
— Я хочу зауважити, що люди, які працюють на півдні, кого я знаю особисто, — дуже, по-перше, завзяті, по-друге, дуже грамотні А по-третє, вони вміють чекати.
Головне зараз для нас — правильні виважені дії. Треба поспішати в плані оборони, але не робити непотрібних кроків поспіхом. У цьому випадку це була вдала операція для наших збройників. І я сподіваюся, що всі ті люди, які стоять за цією операцією, будуть живі, здорові, залишаться непереможними і обов’язково будуть нагородженими.
— Розгром під Вугледаром, про який пишуть самі росіяни — десятки техніки або були знищені, або були ними залишені. Чи це результат поспіху? Як ви оцінюєте ситуацію навколо Вугледару?
— Ви відео бачили, напевно. Бачили, наскільки безглуздою була ця операція з погляду організації. Тобто колони рухалися вздовж лісосмуги звичайною дорогою на достатньо близькій відстані одна бойова машина від іншої. І, напевно, що лише лінивий солдат, лінивий протитанкист не скористався б цією можливістю.
Я взагалі не розумію логіку такого наступу. Тобто або вони недооцінюють українців, при чому недооцінюють дуже сильно, або їм абсолютно байдуже на власних людей, власну техніку, їм головне досягти результату за будь-яку ціну. І цю ціну вони реально вимірюють в тисячах людей, в сотнях одиниць техніки. Це те, що ми бачимо по відео.
Так, ймовірно, вони йшли цією дорогою, тому що поля були заміновані. Я просто не хочу давати їм якихось порад. Це для нас дуже позитивний фактор, що вони так марнують свою техніку і своїх людей. Але, з іншого боку, це ознака того, що і першого, і другого в них багато. І їм цього не шкода.
— Чого ми маємо від них зараз очікувати, зважаючи на ті втрати, які вони вже понесли, які вони несуть зараз? Чи вони будуть продовжувати робити так само, тому що іншого виходу в них немає?
— Технічно російський великий так званий наступ вже розпочався. Він розпочався з моменту призначення Герасимова. І саме від цього моменту вони поступово піднімають градус військової напруги. Вони поступово тиснуть на нас на різних напрямках і збільшують інтенсивність бойових дій. І це триває вже певний час.
Якщо відслідкувати лінію фронту. Скільки в нас зараз активної лінії фронту? 900 км. Із них трохи більше 300 км по Дніпру, тобто суходолом в нас майже 600 км лінія фронту, якщо грубо рахувати. То на 600 кілометрах скрізь спостерігається активізація бойових дій, активізація обстрілів. І фактично скрізь вони пробують проводити обмежені або повномасштабні штурмові дії. Тобто цей наступ вже триває, мені здається.
Але у цього наступу є один момент, який важливий для нас. Для того, щоб активно наступати, їм треба більше людей. Цих людей треба нагодувати, надіти на них форму, посадити їх на техніку, яку треба зарядити снарядами, набоями, боєкомплектами. Цю техніку треба заправити. А ще треба підтягнути шпиталі.
Якщо ми говоримо про сотні тисяч людей, які є потрібними їм для цього наступу, то ми кажемо про ще більше людей, задіяних в логістичній схемі. А цієї логістики в них немає. І логістика — це їхня головна проблема.
Тому думаю, що все ж вони не будуть робити повномасштабний наступ на всій ділянці фронту, на всіх 600 км суходолу, а будуть шукати наші слабкі місця — ті локації, де вони, як думають, зможуть пробити нашу оборону. І на цих локаціях будуть намагатися концентрувати значні сили і пробивати.
Зараз починається цікава партія цікавої гри. Шахи і гра в Чапаєва одночасно. Гра в Чапаєва, тому що вони витрачають шалену кількість людей, марнуючи їх просто, посилаючи їх на смерть, на загибель. А з іншого боку — шахи, тому що вони намагаються вгадати, де в нас є слабкі місця, а ми намагаємося вирахувати напрямок їхнього головного удару. От так мені бачиться ця ситуація.
— Представник ГУР Андрій Черняк розмовляв з виданням Kyiv Post і сказав про те, що російське командування не має ресурсів, щоб розпочати широкомасштабний наступ до річниці вторгнення в Україну 24 лютого. Далі бачу заяву представника Ради безпеки США Джона Кірбі, який каже про те, що Росія планує новий наступ навесні. Мені здається, що це суперечлива інформація. Як ми маємо ставитися до таких заяв з боку наших американських партнерів?
— Навіть дуже розумні люди часто помиляються. Американці помилилися в оцінці України на початку цієї війни, перед нею. Багато хто помилився, не лише американці. Я можу порахувати на пальцях однієї руки аналітиків, які до війни спрогнозували, по-перше, цю війну, а по-друге, спрогнозували характер бойових дій. І один з цих аналітиків — це колишній командувач сухопутними військами США генерал Бен Годжес.
І от зараз я бачу його оцінку ситуації. Він оцінює її приблизно так само, як і я. Каже, що російський наступ, в принципі, розпочався. Питання в тому, коли буде кульмінація.
Я вже казав, що наступ розпочався, вони поступово накручують, піднімають градус, активізують бойові дії, намагаються прощупати наші слабкі місця. І питання в тому лише, коли буде кульмінація, коли і де буде цей їхній головний прорив.
Я особливих протиріч не бачу. І абсолютно праві ті, хто кажуть, що росіяни поспішають до того моменту, допоки ми отримаємо повний пакет допомоги. Бачите, в нас цікава картина відбувається. Ми отримуємо дуже багато номенклатури західної зброї. Дуже багато. З різних країн, різні виробники, різного типу техніка — від достатньо старої, як гармати М101, які використовувалися ще за часів Другої світової, до речі, які достатньо якісні і хороші; до новітньої техніки — таких систем як IRIS-T, які в нас в Україні взагалі вперше в реальних бойових діях використовуються.
Тобто нібито багато [техінки], але якщо взяти кожну позицію, то не так вже і багато. Нам зараз західної техніки реально бракує для того, щоб провести якісь ефективні контрнаступальні дії проти такої шаленої навали росіян — солдатів і техніки.
У нас просто зараз на окупованій території, я думаю, що знаходиться не менше 300 тисяч російських солдатів.
Звісно, що коли ми отримаємо достатню кількість якісної техніки, якщо ми на цю техніку посадимо наших підготовлених солдатів, які мають досвід реальної війни, то наша якісна перевага буде ключовою. І, звісно, росіяни це розуміють. Принаймні їх командири не такі дурні. І вони поспішають до того моменту, допоки ми не отримаємо цей пакет допомоги.
Тому я думаю, що до кінця березня буде кульмінація.
— Які висновки ми можемо зробити після ситуації в Соледарі?
— Я б не хотів годувати нашого ворога публічним аналізом наших помилок. Хоча, звісно, деякі речі вони розуміють. Але вони використали тактику малих штурмових груп, їхньої великої кількості. І це фактично був безмежний ресурс.
Якщо порівнювати кількість тих, хто штурмував Соледар, — «вагнерівців» і разом з ними [інших] - і наших військових, які там знаходилися, то наших було менше не просто в рази, а в десятки разів. Це говорить і про героїзм наших солдатів, і про їхню кращу підготовку. З одного боку.
З іншого боку, ці малі штурмові групи діяли таким чином. Перша група отримувала задачу, максимальну кількість зброї. Тобто кожен з цієї групи (їх було до восьми людей) був обвішаний гранатометами і комплектом. Їхня задача була дійти до точки 300, 400, 500 метрів, зав’язати якусь ганчірку білу, щоб її було добре видно, і героїчно загинути.
Далі вже підходила друга група, брала цю зброю, яка була на них навішана, і рухалася далі. Вже від них залишалася певна кількість людей. І далі підходила вже третя група. І так вони штурмували кожну нашу позицію 24/7 фактично і багато днів поспіль.
Про що це говорить? Про те, що в них дуже багато людських ресурсів, їм їх не шкода. І вони можуть оперувати саме цими ресурсами. Мені здається, в тих умовах, зважаючи на той ресурс, який вони мають, тактика була з їхнього боку правильною.
— За логікою будь-якої іншої армії, ця логіка божевільна.
— За логікою нашої армії ця логіка божевільна, тому що для нас дійсно життя кожного солдата значить дуже багато. І ми цінуємо наших солдатів. А вони не цінують, а тому вони їх перетворюють на добрива дуже легко.
У цій ситуації нам варто подумати про резерви, при чому про резерви мобільні, про те, щоби достатньо швидко підкріплювати ті чи інші ділянки фронту, де відбуваються такі події - небезпечні спроби проривів і подібні.
Я не кажу, що це наша помилка, але це той урок, який ми добре вивчили після Соледару. І тому формування цих бригад Гвардії наступу свідчить про те, що так, ми зрозуміли.
— В Одеській області російські літаки скинули на острів Зміїний чотири авіаційні бомби, потім протикорабельними ракетами обстріляли берегову лінію. Як ви оцінюєте те, що відбулося там?
— Керівник Одеської обласної військової адміністрації Максим Марченко — це колишній командир 28 бригади, людина достатньо освічена в плані того, чим насправді є війна. І він попросив взагалі утриматися від коментарів ситуації.
Єдине скажу: те, що відбувається навколо Зміїного, в Одеській області, це повністю вписується в ту картину створення напруження вздовж всієї лінії фронту і вздовж усіх близьких до фронту ділянок для того, щоб відволікти, розпорошити наші сили. І це теж стосується питання резервів, які нам зараз потрібні.
— Укроборонпром разом з однією з країн НАТО почали виробляти міни калібру 120 мм. У найближчі місяці очікується, що серійно будуть вироблятися українські самохідні артилерійські установки Богдани. Чи ці новини вселяють в вас оптимізм щодо українського військово-промислового комплексу?
— Український військово-промисловий комплекс зараз в дуже складній ситуації. Тому що всі підприємства українського ВПК знаходяться під прицілом Росії, російських ракет, російської агентури, які просто шукають ті місця, де ми виробляємо зброю.
Якщо ми її виробляємо, значить, ми успішно боремося з цими загрозами, ми змогли в цих умовах організувати виробництво. Організувати виробництво в цьому випадку треба за допомогою наших партнерів. Тобто деякі виробництва взагалі варто було б перенести за кордон. Яка різниця, де воно виробляється, якщо це українське виробництво? Головне, щоб була продумана логістична схема, щоб воно працювало, і щоб вчасно доправлялося на фронт.
Щодо Богдани — це прекрасна система. Насправді дуже грамотна, з дуже хорошими показниками. На жаль, до війни (я не знаю, свідомо це робилося чи просто по чийсь дурості), але Богдана та інші проекти просто недофінансовувалися. І це зараз виглядає як свідома чи несвідома диверсія.
Якщо б у нас було більше Богдан, більше власних снарядів, більше власних систем, то росіяни б, можливо, тричі подумали перед тим, як атакувати нас. Якби ми були достатньо озброєні.
Богдана — це колісна система, вона більш мобільна, ніж, наприклад, традиційні САУ, які є на озброєнні української армії - Гвоздика, Акація. І в цьому її перевага. Дуже хороші тактико-технічні показники, дуже якісна гармата там стоїть, влучна. Це дуже потрібна система зараз.
Я не знаю, в якій кількості вона буде вироблятися серійно, але сподіваюся, що вона займе своє належне їй місце в системі української оборони.
