Як Львів став столицею України і в чому зізнався німецький генерал. Історик Сергійчук наводить маловідомі факти про Другу світову
Росіяни привласнили перемогу союзників у Другій Світовій і розповсюджують свої наративи по всьому світу зараз, намагаючись таким чином закріпити свій міфічний образ народа-переможця. Про те, коли почалася війна для українців, про їхній справжній внесок у перемогу і страшні жертви, про те, як оточення Гітлера намагалося переконати його визнати незалежність України і чому цього не сталося — в ексклюзивному інтерв'ю Video NV розповів український історик, письменник, професор, академік Академії наук вищої школи України Володимир Сергійчук.
Бесіду вів Денис Рильський. Наводимо найцікавіші її фрагменти.
— Чи правда, що росіяни буквально вкрали у союзників перемогу у Другій світовій війні? Маю на увазі наратив, який народився за Леоніда Брежнєва, що саме російська нація перемогла, а інші народи мізерний внесок зробили в перемогу. Зараз Володимир Путін, який зростав як кагебіст при Брежнєві, цей наратив зробив масштабним. Ці георгіївські стрічки, цей «Безсмертний полк»… Хто все ж переміг у Другій світовій війні?
— Перемогла коаліція союзників. Тому що якби Америка нам не допомагала, починаючи з 1942 року дуже реально, тими ж продуктами, то невідомо, як би повернулася справа.
Я довгий час займався історією танкобудування, писав книгу про Миколу Духова. Це українець із села Веприк неподалік Гадяча, конструктор важких танків, зокрема КВ, який був створений під його керівництвом у Ленінграді на Кіровському заводі. Під час війни конструкторське бюро на чолі з Духовим переїхало до Челябінська, потім туди перевезли інші виробничі цехи. Мали остаточно запустити випуск КВ на Челябінському тракторному заводі. Так от, як мені розповідали ветерани танкобудування в Челябінську, без американської тушонки їм було б важко клепати танки.
Америка і літаками допомагала, і машини свої передавала і таке інше. Величезний внесок зробила для того, щоб забезпечити виробничі спроможності СРСР. Свого часу американці створили фільм Незнана війна і переклали на російську мову. Говорили про те, що вони подарували Радянському Союзу. Там маршал авіації [Олександр] Покришкін розповідає, що без американських літаків ми не виграли б повітряної війни.
Перемогу над гітлерівським нацизмом кували і по той бік океану, і в Європі, і в Азії. Американці, до речі, не тільки допомагали вистояти Союзу, вони врятували Велику Британію, яка теж, очевидно, не витримала би без ленд-лізу.
— Скільки часу для України тривала та війна? Тому що дат багато. 1939 рік називають, росіяни кажуть — з 1941-го.
— Що таке війна? Це те, що ми бачимо сьогодні. Кров, руйнування, смерті. Це все для українського народу почалося 15 березня 1939 року. Про цю дату мало хто згадує чомусь, для всіх Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 року. Так, це був спланований напад Гітлера на Польщу, узгоджений з Радянським Союзом. Відомий пакт Молотова-Ріббентропа, коли вони поділили Європу за тиждень до нападу. Але українська кров пролилася раніше. Угорці напали на Карпатську Україну, щойно проголошену державу українського народу в Закарпатському регіоні. Пролилася кров і на Красному полі біля Хуста, і в Карпатських горах, коли угорці переслідували карпатських січовиків і оунівців, які прийшли на допомогу з Галичини. На перевалі в Карпатах тепер могили облаштовані, доглянуті — пам’ять про тих, хто проголошував і захищав Карпатську Україну.
Коли ж війна розгорнулася в великих масштабах з 1 вересня, там теж проливалася українська кров з першого дня. До складу Війська Польського було мобілізовано багато громадян польської міжвоєнної держави, які мали українське походження. Не тільки з Галичини і Волині. А Берестейщина — це хіба не українська земля? А Підляшшя, Холмщина, Надсяння, Лемківщина? Вихідці з тих територій воювали аж до останнього дня існування польської держави. Нехай для нашого народу це не була війна, яка б точилася за інтереси України, але українці у Війську Польському захищали і Польщу, і Україну зрештою від гітлерівської навали.
Коли в листопаді 1939 року Сталін спровокував війну з Фінляндією, то з Київського військового округу були призвані солдати, у більшості своїй українці. Мій хрещений батько, Макар Іванович Шатайло, якраз на фінській війні позбувся пальців, був поранений і залишився інвалідом на все життя. Це була також для українців війна, бо українська кров там лилася.
— Чому українців примусово різні армії першими кидали на передову, щоб вони першими й гинули?
— З точки зору військової майстерності і вміння, українці завжди були сумлінні, в усіх аспектах. Скажімо, козацькі традиції, які постійно передавалися у поколіннях, і слава козацька, якимось чином впливали на підготовку чоловіків до військових дій.
У гарнізонах російських столиць, Москви й Петербурга, саме українців набирали до стрілецьких полків. Стрілецтво московське часто складалося з запорожців, які переходили на службу до царя. Був такий випадок. 1618 року Петро Сагайдачний штурмував Москву в складі авангарду польського війська. І вже мало не взяли місто, як раптом хресна хода пішла звідти, церковні дзвони задзвонили, і московити почали кричати: «Що ж ви воюєте проти своїх, православних?» Це так зачепило наших козаків, що вони зупинили бій, прийшли до Сагайдачного і спитали, чому воюють проти одновірців.
Тобто ця ідеологема пішла ще тоді — єдиний народ, єдина віра. Сагайдачний знімає облогу Москви, яка вже була в нього в руках, і повертається в Україну. І тут з Москви його доганяють і агітують 700 козаків, щоб вони пішли до них на службу. І Сагайдачний відпускає цих 700 козаків. Вони думали, що у них полковник окремий буде в Москві. Ні! Вони їх розіпхали по 10, по 15, по 20, по різних навколишніх містах, як поліцію в сучасному розумінні, щоб вони там тримали порядок і захищали царські порядки. Українська сумлінність полягала і у прагненні вислужитися перед владою, це теж правда.
Петроградський гарнізон у 1917 році складався великою мірою з українців. Коли цар розпорядився розігнати маніфестацію, яка вимагала хліба і миру, то послав проти неї Волинський полк. Він був набраний із рекрутованих українців Волинської губернії, тобто нинішня Житомирська, Рівненська, Волинська, північ Тернопільської і Хмельницької областей. І Волинський полк відмовився стріляти в народ, підняв синьо-жовтий прапор і приєднався до протестувальників. Цар захотів роззброїти його, послав інші полки Петроградського гарнізону, але в тих полках також було багато українців, і вони відмовилися арештовувати солдатів Волинського полку. Завдяки цьому вчинку українців у Росії сталася Лютнева демократична революція, цар змушений був зректися престолу.
Ці події перетворилися на національну революцію народів Російської імперії, а насамперед для українців. Першу Українську національну раду створили саме в Петрограді. І це просвітило уми українців, їхню свідомість, згодом вони зрозуміли, що Київ має бути центром революції, тоді Рада Києва стала називатися «Центральною» і взяла на себе місію творити відродження української державності.
— Коли Гітлер оголошував війну СРСР, він розумів силу України? Якою він бачив Україну? У 1941 році провідники ОУН Степан Бандера та Ярослав Стецько вимагали визнати українську незалежність, і відомо, що це фюрера лякало дуже сильно.
— Теорія Гітлера, викладена у книзі Mein Kampf 1923 року, звичайно, не передбачала українцям майбутнього в складі Третього Рейху. Ми мали бути рабами, якась частина нас мала залишитися на чорноземі і слугувати наймитами для німецьких бауерів, які зайдуть на наші землі. Але у 1930-ті роки німецький генералітет та ідеологи, зокрема такі як Альфред Розенберг та Ерік Кох, наполегливо радили Гітлеру підтримати українців. Чому? Тому що без українців Радянський Союз, на їхню думку, нічого не значив. Вони виступали за те, щоб українська держава одержала статус на зразок словацької чи хорватської держави, які існували під німецьким протекторатом.
Деякі німецькі генерали залишалися переконаними у правильності такого рішення і після поразки в війні. 1945 року американський журналіст Юджин Лайонс запитав одного німецького генерала: ви програли війну в Сталінграді? А німецький генерал каже: ні, ми війну програли у вересні 1941 року в Києві, коли зірвали зі Святої Софії синьо-жовтий прапор і на його місце повісили свастику.
Чимало нацистів вважали, що має бути проголошена українська держава, але не у Львові, який міг бути тільки тимчасовою столицею, а в Києві. І ця держава звернеться до фронтовиків, до радянських солдатів, серед яких в той час було найбільше українців. Німецькі літаки розкидають листівки над радянськими окопами, і там буде написано, що, хлопці, у нас є держава своя, вертайтеся додому. На думку тих генералів, фронт після цього розсипався б, принаймні, на теренах України, і німці могли б швидше йти на Волгу, до Москви і так далі. Але Гітлера, я думаю, сп’яніли перемоги. Він перед цим Європу покорив, навіть Франція упала, а тут якась Україна…
Повернімося до Акта відновлення Української держави 30 червня 1941 року. Його автори не спитали Гітлера. А для нього це було образою: як так, без його відома хтось може заявляти про свої права? Що вимагали німці від Бандери? Щоб до 15 вересня 1941 року він відкликав акт 30 червня. Бандера сказав: ми висловлюємо волю українського народу, ми маємо право, я не відмовлюся.
В архіві збереглися листи до Гітлера, до міністра закордонних справ Ріббентропа з пропозицією визнати Українську державу, яка буде союзником Німеччини, і це допоможе розгромити сталінський режим. Передова бандерівська група вирушила зі Львова до Києва, у Василькові чекала сигналу, щоб увійти в Київ і проголосити державу, але Гітлер дав команду їх заарештувати. Деякі з цієї групи сиділи до кінця війни у концтаборах, це факт. Правда, цією ситуацією скористалися ОУН-мельниківці, вони увійшли в Київ і підняли прапор над дзвіницею Софіївського собору, який потім, як я вже згадував, гітлерівці скинули.
— Те, що Бандера опинився в концтаборі, як вплинуло на український національний рух?
— Стецько і Бандера були в Берліні до 15 вересня 1941 року під домашнім арештом. Коли вони відмовилися відкликати акт 30 червня, то були кинуті в підвали гестапо, а з лютого 1942-го їх тримали в концтаборі Заксенгаузен, де вони були до вересня 1944 року. Там, до речі, німці зібрали всіх українських націоналістів — і бандерівців, і бульбівців, і мельниківців, там їх помирили.
Вже тоді Гітлер захотів використати їх проти Радянського Союзу. Бандері пропонували, щоб він пішов до Андрія Власова у заступники. Бандера відмовився. Пропонували цю саму посаду військовому міністру уряду УНР Всеволоду Петріву, який на той час жив у Чехії. Він узяв липову довідку в лікаря про неіснуючу хворобу і теж відмовився. Водночас українці заявили, що будуть боротися з комуністами самі. Українські націоналісти бачили Росію одвічним ворогом і не збиралися йти на жодні політичні союзи з будь-якими росіянами.
— Україна дуже сильно постраждала, коли наступали німці, вони все нищили. Коли радянські війська відступали, вони все забирали, навіть заводи перевозили зі спеціалістами, до речі, з українцями. Потім вдруге все випалювали, коли німці відступали і наступали радянські війська. Як нашій нації вдалося виживати?
— Знаменита постанова ЦК ВКП (б) і Раднаркому від 29 червня 1941 року, в якій говорилося про те, щоб нічого не залишати, палити хліб, заводи, що не можна вивезти, знищувати, підривати і так далі, призвела до найбільших руйнувань. Гітлерівці менше зруйнували, ніж радянські каральні органи.
Підірвав Хрещатик хто? Не німці, це більшовики. Я читав особливі папки бюро Полтавського обкому, як місцеві партійні боси, поспішаючи втекти, почали підривати заводи у Кременчуку. Багато з того, що приписано звірствам гітлерівців щодо руйнування об'єктів, не відповідає дійсності. Це було зроблено руками радянських керівників та армії, за наказом, звичайно, кремлівського штабу.
