10 розділів, що визначили майбутнє. 35 років тому було ухвалено Декларацію про державний суверенітет України — як це було
Верховна Рада у день ухвалення декларації 16 липня 1990 (Фото: ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного)
16 червня Україна відзначає 35-ту річницю відтоді, як в 1990 році в цей день було ухвалено Декларацію про державний суверенітет. Цей документ став предтечею до відновлення незалежності України вже через рік, у серпні 1991-го.
Декларацію про державний суверенітет України ухвалила конституційна більшість народних депутатів тогочасної Верховної Ради — 355 голосів «за» при чотирьох проти.
Останній рік життя СРСР: в яких умовах ухвалили історичну декларацію
Як нагадує Український інститут національної пам’яті, цей документ був затверджений у період процесів розпаду СРСР і посилив їх. За кілька місяців до того, 11 березня 1990 року, Литва проголосила свою незалежність від СРСР, а інші країни Балтії - Латвія й Естонія — активно готували відновлення незалежності. Тим часом міжнаціональна напруга в азійських і кавказьких республіках СРСР посилювалася, переростаючи в криваві сутички.
Крім того, 12 червня 1990 року свій державний суверенітет задекларувала РРФСР — Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка. Тож саме в це період досягло свого апогею протистояння між керівником СРСР Михайлом Горбачовим та Борисом Єльциним, який на той момент обіймав посаду голови Верховної Ради РРФСР, де й проголосили її суверенітет.
В Україні тим часом набирав дедалі потужнішої сили та підтримки Народний Рух України за перебудову. Національні демократичні сили проводили численні акції на підтримку свободи та незалежності України. У цей період Українська міжпартійна асамблея просто на вулицях почала реєстрацію громадян Української Народної Республіки (на кінець 1990-го так було зареєстровано близько 3 мільйонів осіб).
У березні 1990 року в Україні відбулися перші відносно демократичні вибори, коли до бюлетеня для голосування було включено більше одного кандидата. У новому парламенті одразу виникло протистояння між двома таборами: так званою групою 239 (комуністичною більшістю За суверенну Радянську Україну) й опозиційним Демократичним блоком, який сформував у парламенті Народу раду (125 депутатів)
Однак на тлі суспільного тиску у парламенті Української РСР склалися сприятливі умови для прийняття Декларації. Опозиції вдалося перебрати на себе політичну ініціативу, а 9 липня 1990 року лідер комуністів у Верховній Раді Володимир Івашко склав повноваження голови парламенту (його місце пізніше посів Леонід Кравчук).
«Це деморалізувало комуністичну більшість і дало можливість національно-демократичній опозиції провести радикальну за змістом декларацію, яка, по суті, стверджувала суверенність України», — констатують історики Українського інституту національної пам’яті.
З 28 червня до 11 липня 1990 року у Верховній Раді УРСР тривало представлення та обговорення проєктів Декларації. Загалом їх було 12: як від президії та комуністичної більшості, так і від опозиції.
16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР зрештою ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Із 384 депутатів, які були зареєстровані в залі, «за» проголосували 355 осіб, проти — 4, утримався — 1, решта не брали участь у голосуванні.
Що передбачала і що змінила Декларація про державний суверенітет України
Декларація не отримала статус конституційного акта. Однак до неї були внесені статті, які проголошували верховенство українських законів над союзними.
Загалом прийняття документа стало одним із чинників, які зробили невідворотним подальшу руйнацію СРСР.
«Ухвалення цього документа стало ключовим кроком для відновлення історичної справедливості, відродження української державності як втілення ідеї соборності українського народу та його земель. Це стало початком, своєрідною точкою відліку відновлення державної незалежності України загалом. Документ створив правові передумови для ухвалення 24 серпня 1991 року Акта проголошення незалежності України», — наголошують в УІНП.
Декларація проголосила державний суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах». При цьому український парламент підкреслив, що таке рішення було прийнято виходячи з низки факторів:
- виражаючи волю народу України,
- прагнучи створити демократичне суспільство,
- виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини,
- шануючи національні права всіх народів,
- дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України,
- визнаючи необхідність побудови правової держави,
- маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України.
Декларація містить десять розділів, які пізніше стали базовими положеннями для законодавчих актів та Конституції незалежної України:
1. Самовизначення української нації: про те, що українська держава «розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення».
2. Народовладдя: що народ України є єдиним джерелом державної влади, а належать до нього «громадяни всіх національностей». При цьому «жодна політична партія, громадська організація, інше угруповання чи окрема особа не можуть виступати від імені всього народу України».
3. Державна влада: проголошувалося, що Україна «є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя», а влада «здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову».
4. Громадянство УРСР: визначалося, що всім громадянам гарантуються права і свободи, «які передбачені Конституцією УРСР і нормами міжнародного права, визнаними УРСР».
5. Територіальне верховенство: про те, що територія України в існуючих кордонах «є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди».
6. Економічна самостійність: що УРСР самостійно визначає свій економічний статус, а народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України. Також визначалося, що держава забезпечує захист всіх форм власності.
7. Екологічна безпека: у цьому розділі йшлося про порядок організації охорони природи та використання природних ресурсів, радіаційний захист населення тощо.
8. Культурний розвиток: декларувалося, що Україна є «самостійною у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації та гарантує всім національностям право їх вільного національно-культурного розвитку». Також було підкреслено право «на повернення у власність народу України національних, культурних та історичних цінностей, що знаходяться за межами Української РСР».
9. Зовнішня і внутрішня безпека: Українська РСР декларувала «право на власні Збройні сили», декларація також визначала порядок проходження військової служби громадянами. Також було задекларовано три неядерні принципи: не приймати, не виробляти й не набувати ядерної зброї.
10. Міжнародні відносини: декларувалося право УРСР як суб'єкта міжнародного права на прямі договори та відносини з іншими державами.
Окремо було зазначено, що декларація «є основою для нової Конституції, законів України і визначає позиції Республіки при укладанні міжнародних угод».
