Заступник керівника Секретаріату Уповноваженого із захисту державної мови Сергій Сиротенко, виступаючи на презентації результатів моніторингового дослідження щодо забезпечення функціонування державної мови в освітньому процесі, зазначив, що у Києві спостерігаються серйозне зниження показників.

Так, згідно з дослідження, проведеним впродовж квітня-травня 2025 року Державною службою якості освіти України спільно з Уповноваженим із захисту державної мови, в Києві, за оцінкою учнів, 24% вчителів під час уроків та 40% під час перерв порушують мовний закон — застосовують недержавну мову. Для порівняння, середня цифра по Україні: 14% на уроках та 21% - на перервах. Що стосується самих учнів, то 66% з них спілкуються недержавною мовою на уроках і 82% - на перервах (по Україні ці цифри значно відрізняються: на уроках — 40%, на перервах — 52%). І тільки 18% столичних школярів зазначили, що говорять виключно українською мовою.

«Київ можна віднести до зросійщених регіонів України. Всі показники нижчі, ніж по Україні. Молоде покоління застосовує російську мову навіть частіше, ніж їхні батьки. Це ознака серйозного впливу країни-агресора. Через інтернет, соціальні мережі Росія впливає на наших дітей, на формування мовних звичок», — зазначив у доповіді Сергій Сиротенко.

Ця новина здійняла гарячу хвилю обговорення у соціальних мережах. Дописувачі висловлюють обурення такими високими показниками вживання російської мови у школі і намагаються з’ясувати, на кому лежить провина — учнях, вчителях, батьках, суспільстві, інтернеті та соціальних мережха чи у банальній ліні. І висловлюють думки про те, що має зробити суспільство, щоб українською мовою спілкувалося все більше дітей та молоді.

Український письменник Андрій Кокотюха вважає, що джерело проблеми російськомовності серед учнів полягає вдома. Він поділився своїм досвідом виступами перед школярами, на які його часто запрошують:

«Менше української мови в київських школах. Другий день коментується ця новина, яка давно ні хера не новина. Принаймні для мене, автора 29 дитячих книжок, якого від вересня до квітня щороку запрошують у різні київські навчальні заклади. Школи, ліцеї, гімназії. Приватні часто просять. Там найбільша жопа з українською. Не дупа, не срака — саме жопа. Вчителі, які запросили, дуже стараються організувати зустріч із українським україномовним автором книжок для школярів, бо це треба кожному з учителів, та це — їхня ініціатива, їхня потреба. Легітимізація їх як вчителів української мови та літератури. Дивіться, ми ж відкриваємо двері сучасним письменникам. І дирекція підтримує - часто питомо російськомовна. „Смотрите, вот же у нас укрАинское есть“. Вчителі всякий раз відводять очі, коли 2/3 учнів, яким зовсім не цікаво, перемовляються російською. А частина дітей, які все ж цікавляться книжками, просять російською: „Ой, а можна с вами селфи спасибо“. Ні, звісно ми не відмовляємо в зустрічах. І так, ніколи ніде в світі в жодному класі нема 100% учнів, які цікавляться книжками та читанням. Просто ці запрошення — не потреба учнів, а жести відчаю вчителів. Ці запрошення — крик про допомогу. Нас не чують, не слухають, може хоч вас, ну ви ж відомий, діти, ось відомий живий лауреат кандидат претендент… Ні, ніякий я не відомий. Попри наявність у шкільній програмі - ні. Оцінюю себе реально. І розумію, чому вчителі мови й літератури часто вживають слово „відомий“ на мою адресу. Ну, може хоч відомий трошки підігріє бажання говорити українською… Народе мій, це не в школах. Це, сука, вдома проблеми…», — зазначив він.

Журналістка Яніна Соколова наголосила, що вживання російської мови школярами носить загрозливу тенденцію, і пояснила, що якщо молодь не буде спілкуватися українською мовою у родинах, то мова буде слабкою, і тоді в український простір без жодного спротиву зайде «велика російська машина інформаційно-культурного десанту путіна», яка інтегрує в життя дітей «все російське: від мультиків, книг, музики до блогерів, а далі сенсів і візій братніх народів і тотальної лояльності. Потім настане рано чи пізно час виборів і до ВР зайдуть ті, кого ворог вже зараз готує як облич цієї нехитрої схеми представляти інтереси кремля у парламенті».

Вона звернулася до батьків:

«Якщо ви хочете аби Ваші діти мали майбутнє у вільній самоідентифікованій краіні, а не колонії імперії, починайте ВЖЕ НАРЕШТІ говорити з дітьми українською ВДОМА. Спочатку буде некомфортно. І це нормально. Потім легше. Зрештою ви відчуєте себе українцем на 100%. І будете пишатися собою. За кордоном не будуть вас питати: а ю фром раша. І вам не доведеться нервово доводити, що ні. Але якщо ви цього НЕ зробите, то некомфортно стане потім. Коли ви втратите ідентифікацію на покоління. Але буде надто пізно… Почніть вже нарешті захищати своє і любити своє. Вірю у вас», — зазначила Соколова.

Журналістка Тетяна Трощинська зауважила, що дані дослідження підтверджують її особисті спостереження на вулицях і в публічних просторах. Вона задалася риторичним питанням, що «примушує вчителів говорити російською навіть на уроках (!!), батьків — говорити російської з немовлятами, народженими під час війни». І додала, що звичку розмовляти російською мовою вже не можна списати на відсутність україномвного контенту.

«І знаєте, всі колишні аргументи про те, що контенту українського бракує або щось українське недостатньо цікаве, або ще чогось комусь бракує, це нині - просто абсурд. Контент є. Усе українське і українською цікаве: література, театр, кіно, музика, ютуб, стендап, мультики, все. Щоб зараз говорити російською у школі, треба просто не любити свою країну», — написала вона.

Вона додала, що ставитися до української мови треба не як до інструменту, а як «до концепції: дій, мислення, світогляду. І також простір і середовище. Просто це варто усвідомити і послідовно виконувати».

Про недолугість виправдань споживанням російськомовного чи україномовного контенту наголошує журналіст Отар Довженко.

«У кожній дискусії про російськомовних (особливо дітей/підлітків) наражаюсь на віруючих у чарівну силу Контенту. Зазвичай вони або пояснюють російськомовність людей споживанням російськомовного контенту, або (це гірше) пропонують просто-взяти-і-виробляти більше україномовного контенту, щоб люди захотіли говорити українською. Людоньки, ви по вуха в омані, і ви переводите стрілки у шкідливий бік. Контент сам по собі неспроможний нікого ані українізувати, ані русифікувати. Деякі наші співгромадяни десятиліттями дивляться і слухають українською телевізор і радіо, але мови до рота не беруть. Я читаю англійською щодня 15 років, розумію її прекрасно, але говорю нею як рагуль і ледве добираю слова».

Він зауважив, що відповідальність у тому, чому людина не спілкується українською мовою лежить виключно на цій людині.

«Люди не говорять і не думають українською безвідносно до контенту, вони просто не хочуть говорити і думати українською, а хочуть далі робити це російською. Їх не „не українізували“, це вони не вчинили дії — не змінили мову на українську. Люди — суб'єкти, а не об'єкти вжитку мови. Припиніть знімати з людей відповідальність за рішення, якою мовою вони говорять.Контент може допомогти швидше опанувати мову, але дві ключові складові, значно важливіші за контент — власне бажання і середовище для спілкування», — зауважив він.

Військовослужбовиця Ярина Чорногуз вкотре зауважила на прикладі досвіду своєї дитини, що проблема ізольованості та самотності україномовних дітей у київських школах є реальною.

«Моя дочка змінила дві школи через цю проблему, а зараз у третій, державній, їй комфортніше, ніж у попередніх приватних, але все одно я бачу, як вона почуває себе дещо чужою між більшості дітей, які на перервах говорять російською. Як повністю україномовна, інколи вона відверто не розуміє, що в них відбувається, через російські тіктокові теми — які їй є абсолютні чужі. Збіг чи ні, але я сама у шкільні часи памʼятаю серед російськомовних однолітків надзвичайно маніпулятивних і стервозних дітей, схильних до булінгу та іншування, які себе так вели саме під впливом російських медіапомийок, російських ригальних мелодрам та серіалів про мєнтів. Так само під впливом російського тіктоку часто ведуть себе їхні діти тепер», — зазначила вона.

І зауважила, що разом з російською мовою та російськомовним контентом, який вони споживають, діти вбирають також усі наративи, притаманні нації, якій ця мова належить, і у випадку з російською мовою це «схильність до насильства, зневагу до кордонів інших людей та культур, маніпулятивність і оцю саму стервозну поверховість і зверхність».

«Будувати тут маленьку російськомовну росію після всього, що вони нам зробили — це продовжувати їхню війну на ще кілька десятків років для поколінь дітей», — наголосила Ярина Чорногуз.

Арт-менеджерка, директорка державного підприємства Національний культурно-мистецький та музейний комплекс Мистецький арсенал Олеся Островська-Люта вважає, що виправити ситуацію із вживання російської мови в побуті можна підняттям соціального престижу української мови.

«Якщо б мене запитали, який фактор є вирішальним для використання чи навіть переходу на якусь мову, то я б сказала, це соціальний престиж. Саме соціальний престиж підштовхнув колись мільйони людей переходити на російську. Саме тому багато людей пересипають мову анлійськими словами (так, я теж). Саме тому зі скороченням французької імперії скоротився вжиток французької мови. І тому такими успішними свого часу виявилися проекти як-от Могилянка, фонд Відродження і Центр Сороса: тут українська була тісно прив’язана до престижу. Це не спеціально, звісно, так відбулося. Просто його видно в ретроспективі», — зазначила вона.