9 листопада переможцем президентських перегонів в США став республіканець Дональд Трамп. Незважаючи на всі соціологічні опитування і тотальну підтримку ліберальними ЗМІ кандидатури демократа Гілларі Клінтон, перемогу по голосам виборців здобув ексцентричний мільярдер.

Трамп, який допустив своє президентство ще у далеких 1980-х роках, став тріумфатором виборів в 21 столітті, ставши надовго героєм передовиць провідних світових ЗМІ, які до останнього не вірили в його перемогу.

Виборча кампанія 2016 року стала однією з найбільш інтригуючих і брудних з часів Холодної війни, здивувавши більшість оглядачів своїм підсумком. Доречно в даному випадку провести паралелі з 1948 роком, коли всі прогнози вказували, що новим президентом США стане республіканець Томас Дьюї.Тоді деякі газети заздалегідь віддрукували номери на передовиці яких повідомлялося про поразку чинного глави держави, демократа Гаррі Трумена.

Прихід республіканця на політичний Олімп США можна розглядати як реванш старої Америки, і опір корінним змінам, які відбулися за останні десятиліття. Ускладнює ситуацію і проблема біженців і мігрантів, яка кардинально змінює обличчя старої англосаксонської Америки. Поряд з цим наклали свій відбиток і економічні проблеми, пов'язані з розквітом ІТ-технологій і відмиранням старої промисловості, що викидає на вулицю безліч робітників, які не сподіваються знайти місце під Сонцем у новій Америці.

У США це породило такі проблемні регіони, як "іржавий пояс" на Середньому Заході, індустріальний район з вмираючої промисловістю, який в більшості віддав свої голоси за Трампа, який пообіцяв "Make Great America Again".

Однак, повернути США в 1980-і Рональда Рейгана, а вже тим більше в "золоті" 1950-ті Дуайта Ейзенхауера команді Трампа навряд чи вдасться, не вдаючись до докорінного зламу сучасної економіки та американського соціуму, які суттєво змінилися з середини 20 століття. Сучасні США вже складно назвати країною домінування європейських переселенців і протестантської етики, з вкрапленням інших меншин. Але попри це, що в команді Трампа вже заявили, що обраний президент після інавгурації скасує до 60%-70% указів свого попередника.

Залишається багато питань до зовнішньої політики нової адміністрації Трампа, адже під час президентської компанії він часто робив досить суперечливі заяви. У травні 2015 року в інтерв'ю Reuters він розкритикував президента Росії Володимира Путіна за вторгнення в Україну. Однак, 27 липня 2016 року Трамп припустив, що може визнати український півострів Крим частиною Росії, якщо стане президентом США.

13 грудня, обраний президент запропонував на посаду держсекретаря Рекса Тіллерсона, генерального директора найбільшої приватної нафтової компанії в світі ExxonMobil. Тіллерсон, як і Трамп, не має формального досвіду зовнішньої політики, але будучи представником Exxon побудував відмінні ділові стосунки з багатьма світовими лідерами.

У той же час, Тіллерсон відомий своїми тісними зв'язками з РФ та місцевою політичною та бізнес-елітою, що дало привід обговорювати появу американо-російського альянсу при президентові Трампі. Ще в 1998 році він був призначений на посаду віце-президента компанії Exxon Ventures, яка відповідала за проекти в республіках колишнього СРСР.

Тіллерсон також є кавалером російського ордена Дружби, який вручив йому особисто президент РФ Володимир Путін. Тісні зв'язки Тіллерсона з Кремлем вже викликали невдоволення в Конгресі, сенатори - демократи стверджують, що "основною темою під час затвердження його кандидатури будуть його стосунки з Путіним".

Не виключено, що в царині зовнішньої політики, перемога мільярдера сприятиме завершенню перехідного періоду в системі міжнародних відносин, який почався ще при адміністрації Барака Обами.

Трамп вже неодноразово зазначав, що має намір обмежити участь американських військових у міжнародних миротворчих операціях, обіцяючи, що під його керівництвом США припинять "гонитву за закордонними режимами, про які ми нічого не знаємо".

У той же час, за Трампа США і далі будуть використовувати свої збройні сили, коли мова йде про життєво важливі інтереси країни та її національну безпеку.

В цьому контексті слід додати, що в листопаді помічник Трампа і колишній мер Нью-Йорка Рудольф Джуліані заявив, що РФ не є для США військовим конкурентом. За словами Джуліані, лише небажання адміністрації Барака Обами загрожувати військовою силою дало можливість РФ здаватися сильнішою, ніж вона є насправді.

23 червня 2016 року британці на референдумі сказали "ні" збереженню Великої Британії у складі Європейського Союзу. За вихід країни з ЄС проголосувало 52% виборців, проти - 48%. Шотландія і Північна Ірландія в основному проголосували за збереження членства Сполученого Королівства в ЄС, а Уельс і Англія підтримали Brexit.

Голосування стало важливою віхою як в історії острівної держави, так і ЄС, ставши одним з визначальних чинників розвитку континенту на довгі роки вперед. Велика Британія першою з європейських країн заявила про бажання вийти з ЄС, що призвело до різкої критики і навіть погроз з боку Брюсселя.

Відзначимо, що рішення залишити співдружність британці прийняли, незважаючи, на нову угоду між Лондоном і Брюсселем про статус Великої Британії в Єдиній Європі, яка була досягнута у лютому 2016 року. Зокрема, договір передбачав спеціальний статус Британії в Євросоюзі, а саме: відмова від тіснішої інтеграції з континентом, преференції в економіці, введення островом жорстких обмежень для мігрантів з ЄС. Прем'єр-міністр Девід Кемерон, будучи послідовним прихильником збереження Британії в ЄС і лобістом нової угоди, після оголошення результатів референдуму подав у відставку.

Оцінюючи переваги членства Британії в ЄС варто зазначити, що входження острівної держави в 1973 році до складу ЄЕС (Європейський Економічний Союз, як попередник нинішнього Євросоюзу) додало цій організації геополітичної ваги завдяки британській ядерній зброї і розвиненим збройним силам острова.

Крім того, Велика Британія розглядалася як провідник впливу США у Західній Європі, тому її членство стало додатковим фактором стримування амбіцій СРСР на континенті. В даний момент, Сполучене Королівство є першою країною союзу за видатками на оборону, другою за розміром ВВП, що істотно підсилює Євросоюз в глобальному світі.

Однак, в процесі виходу з ЄС для британців створюється низка внутрішньополітичних ризиків. Наприклад, поява додаткового козиря в руках шотландських націоналістів, які після Brexit вже наполягають на проведенні нового референдуму про незалежність Шотландії. Вихід Шотландії зі складу Великої Британії вдарить не тільки по економічному потенціалу Лондона, але і істотно підірве його оборонні можливості, аж до питання приналежності ядерного озброєння субмарин, які дислокуються на півночі Шотландії.

Також, додаткові проблеми можуть виникнути в Північній Ірландії, адже однією з причин поступового ослаблення напруженості в цьому регіоні Сполученого Королівства було одночасне членство Великої Британії та Ірландії в ЄС, що створювало додаткові вигоди як британцям, так і громадянам Ірландії.

Вихід британців з ЄС у другому десятилітті 21 століття послабить і без того аморфні оборонні структури союзу, може створити "ефект доміно" з подальшим виходом з інших країн співдружності, і вже зміцнив табір євроскептиків на континенті.

Наприклад, у Франції кандидат у президенти на виборах 2017 року Марін Ле Пен вже пообіцяла провести референдум про членство в ЄС у разі своєї перемоги. Зі схожими заявами виступили лідер голландських євроскептиків Берт Вілдерс і популістська італійська партія П'ять зірок, які мають чималу електоральну підтримку у своїх країнах.

Перемога на президентських виборах в Австрії еврооптимиста Олександра ван дер Беллена, який з незначним відривом переміг євроскептика Норберта Гофера стала винятком із загального тренда країн ЄС.

Загалом, майбутнє Євросоюзу багато в чому залежить від результату виборів у Німеччині і Франції, країнах, які залишаються економічним і політичним оплотом ЄС, його рушійною силою.

Європа в 2016 році продовжувала грати центральну роль у системі міжнародних відносин, багато в чому завдяки "гібридному" протистоянню з Росією та війні на сході України, активно підживлюваної російським керівництвом.

Незважаючи на фактичний глухий кут Мінська-2 і демарші президента РФ Володимира Путіна з нібито виходом з переговорів у нормандському форматі, Німеччина, Франція, Україна і Росія продовжили контакти на вищому рівні.

19 жовтня в Берліні відбулася зустріч лідерів "нормандської четвірки", за підсумками якої президент України Петро Порошенко окреслив п'ять ключових позицій "дорожньої карти", на включенні яких наполягає українська сторона.

Зокрема, це питання доступу ОБСЄ на неконтрольовану ділянку українсько-російського кордону, питання виведення російських військ і озброєння з окупованих територій Донбасу, питання забезпечення безпеки гіпотетичних місцевих виборів зусиллями міжнародного збройного контингенту, питання, пов'язане з розпуском всіх фейкових структур так званих "ДНР/ЛНР".

Також фігурує питання негайного звільнення всіх українських заручників, які перебувають на окупованих територіях, і українських політв'язнів, які утримуються у в'язницях на території РФ.

За підсумками зустрічі, Порошенко заявив, що глави держав домовилися про введення поліцейської місії ОБСЄ в окуповані Донецьку і Луганську області. Зокрема, озброєна місія ОБСЄ буде забезпечувати безпеку під час можливих виборів у Донбасі.

Кремль, у свою чергу, заявив, що Путін погодився з ідеєю поліцейської місії ОБСЄ, озброєної лише табельною зброєю, але зараз дане питання не обговорюється.

Канцлер Німеччини Ангела Меркель зазначила, що питання введення в Донбас збройної місії ОБСЄ потрібно пов'язати з проведенням місцевих виборів на окупованих територіях. У той же час, на думку Меркель, спостерігачі ОБСЄ обов'язково повинні отримати доступ до кордону з РФ, окупованого бойовиками.

Ідея розширення нормандського формату за рахунок США і в цьому році не знайшла підтримки у Вашингтоні. Як зазначила посол США в Україні Марі Йованович, її країна поки не збирається приєднуватися до зустрічей у чотиристоронньому форматі лідерів Німеччини, Франції, України і Росії. У той же час, це не означає, що США не є активними в дипломатичному плані, і американці підтримують Україну іншими способами і знаходяться в постійному контакті з українською владою, а також з Францією і Німеччиною.

На практиці, виконання пунктів Мінська-2 в 2016 році було відсутне, на фронті спостерігаються перманентні спалахи активності російських бойовиків в найбільш гарячих точках Донбасу. Ситуація продовжує рухатися до заморозки конфлікту на сході України за зразком Придністров'я.

Всі сторони переговорів по-своєму зацікавлені в цьому, особливо провідні держави ЄС, РФ і США, які формально знаходяться в стороні від перемовин. Росія ж продовжує наполегливо відмовлятися від визнання себе стороною конфлікту у цій неоголошеній війні проти України.

Однак, країни ЄС, як і США, залишаються при думці, що санкції проти Росії повинні залишатися до повного виконання Кремлем пунктів мінських угод. 19 грудня Рада Європейського Союзу офіційно продовжила антиросійські економічні санкції за агресію проти України до 31 липня 2017 року.

Близький Схід протягом всього 2016 року залишався головною гарячою точкою на карті світу. Тісне переплетення економічних, і в першу чергу, політичних протиріч провідних глобальних і регіональних гравців, не давала шансу охолонути полум'ю конфлікту в розпадаючомуся регіоні.

Війна запалала з новою силою після включення до неї Російської Федерації восени 2015 року, яка почала регулярні масовані бомбардування сирійській території, які здійснюються з авіабази Хмеймім. Також, Москва вже анонсувала перетворення старого центру забезпечення радянського флоту у Тартусі в повноцінну базу ВМФ. Восени 2016 року росіяни перекинула у район Східного Середземномор'я корабельне угруповання на чолі з крейсером Адмірал Кузнєцов, який вже встиг втратити два винищувачі.

У Кремлі відразу виключили варіант масштабної наземної операції в Сирії, проте, вже з 2015 року росіяни почали нести втрати серед своїх військовослужбовців, в тому числі, і серед вищого офіцерського складу. У грудні 2016 року РФ перекинула в Алеппо батальйон російської військової поліції, офіційно він був передислокований з бази Хмеймім.

Включення РФ в сирійський конфлікт спочатку було зумовлене бажанням закріпитися на Близькому Сході, утримавши при владі Башара Асада і отримати майданчик для торгу з Заходом навколо конфлікту в Україні. У 2016 році основні бої йшли за східний Алеппо, контрольований опозиційними Асаду повстанцями. При масованій підтримці російської авіації, Дамаску в кінці року вдалося відновити контроль над східною частиною міста, при цьому, його покинуло близько 34 тисяч чоловік.

На тлі тактичного успіху в Алеппо з незрозумілими стратегічними наслідками, росіяни і Асад залишили Пальміру, раніше відбиту у терористів ІДІЛ. Останні вдало скористалися своїм шансом і знову захопили місто. За словами президента РФ Володимира Путіна, вимушений відступ російських і сирійських військ з Пальміри став наслідком відсутності координації з Заходом.

У свою чергу, антитерористична коаліція продовжила з перемінним успіхом боротьбу з терористичним угрупованням ІДІЛ, як в Сирії, так і в Іраку. У 2016 році американська розвідка констатувала подальше ослаблення терористичної організації і втрату бойовиками нових територій.

Тіснили курдами і частково силами сирійської антиасадівської опозиції, джихадисти стали терпіти поразки на частині територій Сирії і Іраку. Однак, на думку Вашингтона, часткова втрата впливу на Близькому Сході позначиться на активізації терористів на "землі противника" - Заході. В першу чергу, це стосується організації нових терактів, що наочно підтвердив 2016 рік.

17 жовтня в Іраку, відразу з декількох напрямів, почався наступ на Мосул - стратегічне місто, і останній великий оплот бойовиків. Близько 30 тисяч солдатів іракської армії просувалися на Мосул з півдня. Бійці пешмерги (курдське ополчення) просувалися від автономного курдського регіону зі сходу. Місто покинуло понад 10 тисяч жителів, в ООН повідомляли про масові страти мирних жителів військами бойовиків.

У листопаді-грудні операція зі звільнення Мосула сповільнилася через контрнаступ бойовиків, але 26 грудня командування США анонсувало новий масштабний наступ иракської армії вже в найближчі дні. На сьогодні, від бойовиків елітним частинам іракської армії вже вдалося звільнити близько 1/4 міста.

У 2016 році відбулося формальне примирення або перемир'я лідерів Туреччини Реджепа Ердогана та Росії Володимира Путіна після збитого в листопаді 2015 року турками російського бомбардувальника Су-24. Протягом півроку сторони обмінювалися гнівними філіппіками, не бажаючи йти на поступки одна одній. Росія вимагала вибачень і матеріальної компенсації, Туреччина, заявляла, що не розуміє, про що йде мова.

27 червня на сайті Кремля було опубліковано несподівану заяву про те, що Путін нібито отримав послання від свого турецького колеги Ердогана з вибаченнями за збитий російський військовий літак. Проте, прес-секретар президента Туреччини надав інші відомості. Він підкреслив, що Ердоган у листі до Путіна висловив глибоке співчуття у зв'язку з інцидентом з російським літаком, а не вибачення.

У будь-якому випадку, зустріч двох лідерів після майже річної перерви відбулася 9 серпня в Санкт-Петербурзі. За її підсумками, президенти держав заявили, що відносини між двома країнами вже "увійшли в позитивне русло", а відновлення російсько-турецького співробітництва внесе "великий внесок" у вирішення проблем близькосхідного регіону.

Буквально в той же день сторони домовилися розблокувати ряд двосторонніх проектів, заморожених після інциденту з Су-24, а саме: газопровід в обхід України Турецький потік, проект АЕС Аккую, яку повинні побудувати за російськими технологіями. Росія, в свою чергу, припинила дію заборони для туристів відвідувати турецькі курорти, але зберегла на невизначений строк дію продуктового ембарго.

Відновлення відносин між Ердоганом і Путіним відбулося на тлі окремої операції турецької армії у Сирії та Іраку Щит Євфрату, продовженої до 30 жовтня 2017 року. При цьому, Ердоган заявив, що турецька військова операція в Сирії націлена на повалення режиму Башара Асада, що в корені суперечить поточної стратегії РФ на Близькому Сході.

У свою чергу, в Кремлі така позиція Туреччини викликала повне нерозуміння. Пізніше Москва заявила, що Ердоган у телефонній розмові з Путіним пояснив свої слова про повалення Башара Асада, але від більш докладних коментарів утрималася.

На початку грудня Путін заявив, що працює в тісному контакті з президентом Ердоганом для початку нової серії сирійських мирних переговорів, запропонованих опозиції і Башару Асаду. Російський президент запевнив, що переговори не будуть конкурувати з женевським форматом, але будуть доповнювати їх, можливо, вони будуть проходити в Астані.

Не вплинуло на "покращення" двосторонніх відносин гучне вбивство російського посла в Туреччині Андрія Карлова. 19 грудня посол був публічно застрелений в Анкарі терористом Мевлютом Мертом Алтинташем, який як виявилось, був співробітником турецької поліції. Під час стрілянини він вигукував: "Це помста за Алеппо. Ми вмираємо там, ти помреш тут". За даними ЗМІ, відповідальність за вбивство посла взяло на себе сирійське угруповання Джейш аль-Фатх, що протистоїть уряду Башара Асада.

Увага! Відео не рекомендоване для перегляду людям з чутливою психікою

Реакція РФ була миттєвою: Путін назвав вбивство глави диппредставництва терактом, і провів телефонну розмову з Ердоганом, під час якої сторони домовилися про спільне розслідуванні вбивства. Турецька сторона, у свою чергу, поклала відповідальність за вбивство Карлова на прихильників головного опонента Ердогана, Фетхуллаха Гюлена, раніше звинуваченого в організації спроби державного перевороту 15 червня 2016 року.

В цілому, сторони погодилися з тим, що вбивство Карлова було інспіровано силами, які хочуть припинити процес нормалізації відносин між Туреччиною та РФ.

Вже пізніше прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков заявив, що вбивство посла є фактичним нападом на країну, яку він представляє, а також сильним ударом по престижу самої Туреччини.

У 2016 році у Європі продовжилась сумна традиція терористичних актів, за організацією і втіленням у життя яких, у більшості випадків, стояла терористична організація ІДІЛ. Основними цілями терористів стали Німеччина і Франція і Бельгія, а також Туреччина.

Напередодні Нового року в Німеччині, близько тисячі агресивно налаштованих молодих чоловіків, переважно вихідців з Північної Африки, нападали на жінок в районі центрального вокзалу міста Кельна. Крім того, групові напади на жінок, за схожим сценарієм, в новорічну ніч відбулися у 12 федеральних землях Німеччини. Всього ж, поліція отримала 653 заяви про напади.

Реакцією канцлера Німеччини Ангели Меркель було обурення і вимога покарати винних, не залежно від їх походження. Також канцлер допустила, що Німеччина може спростити правила депортації мігрантів.

Пізніше Німеччина зазнала серії нападів, які вчинили вихідці з країн Близького Сходу. У липні 17-річний афганець, озброєний сокирою і ножем, вчинив напад на пасажирів приміського поїзда. В результаті нападу 20 осіб отримали поранення, серед них троє - важкі. Поліція ліквідувала терориста. Пізніше правоохоронці з'ясували про належність молодої людини до ІДІЛ.

У липні 18-річний житель Мюнхена іранського походження відкрив хаотичну стрілянину по відвідувачах Mcdonald's у багатолюдному торговельному центрі. Загинули десять людей, більше двадцяти отримали поранення, сам же вбивця застрелився. Тоді поліція не змогла встановити, чи належав він до ІДІЛ.

22 березня терористи завдали удару в саме адміністративне серце ЄС, вчинивши серію терактів в Брюсселі. Вибухи прогриміли в аеропорту бельгійської столиці, в результаті чого загинули 11 людей. Атаку в аеропорту здійснили терористи-смертники.

Через півтори години новий вибух прогримів на станції метро Маэльбек, яка розташована поблизу установ керівництва ЄС, загинули 20 осіб. Ще один вибуховий пристрій знайшли і знешкодили біля будівлі керівної інституції ЄС - Єврокомісії.

• Дивіться також: Пил і паніка. З'явилося відео перших хвилин після вибуху в аеропорту Брюсселя

Як пізніше з'ясувалося, один з брюссельських смертників був причетний до нападу на паризький клуб Батаклан в листопаді 2015 року.

28 червня в міжнародному аеропорту Стамбула імені Ататюрка смертник влаштував великий теракт, в результаті якого загинули 45 людей, ще 239 були поранені. Серед загиблих була одна громадянка України, ще троє українців постраждали. За інформацією влади Туреччини, до теракту в аеропорту було причетне угрупування ІДІЛ.

У ніч з 14 на 15 липня в Ніцці (Франція) під час святкування Дня взяття Бастилії терорист туніського походження направив вантажівку на скупчення відпочиваючих на міській набережній. Після зупинки автомобіля, він відкрив вогонь по перехожих і почав перестрілку з поліцією, під час якої був ліквідований. В результаті теракту загинули 84 людини, серед загиблих був один громадянин України.

19 грудня теракт за схожим з Ніццею сценарієм відбувся у Німеччині на різдвяному ярмарку в Берліні. Грузовик, керований вихідцем з Тунісу, в'їхав у натовп людей, убивши 12 чоловік і поранивши близько 50. Серед загиблих також був громадянин України. 23 грудня терорист, імовірно пов'язаний з ІДІЛ, був ліквідований під час перестрілки в Мілані.

В цьому році відразу в декількох ключових країнах Заходу відбулася або повна або часткова зміна влади.

24 червня прем'єр-міністр Великої Британії Девід Кемерон анонсував свою відставку з посади у зв'язку з рішенням британців покинути ЄС. Офіційне прохання на ім'я королеви він подав 13 липня.

В результаті внутрішньопартійних виборів, Консервативну партію очолила голова МВС в кабінеті Кемерона Тереза Мей, в той же день вона стала новим прем'єром Великої Британії. В царині зовнішньої політики, кабінет Мей залишився на позиціях попередників. Зокрема, Мей виключила можливість перегляду підсумків Brexit. Також незмінною залишається позиція щодо російської агресії в Україні і санкцій проти РФ.

Також очікується зміна глави держави і у Франції. Зокрема, 1 грудня чинний президент Франсуа Олланд оголосив, що не братиме участі в президентських виборах в 2017 році, фінальний тур яких відбудеться 7 травня. На думку оглядачів, таке рішення Олланд прийняв виходячи з розуміння своїх низьких рейтингів, які різко впали після серії терактів у Франції в 2015-2016 роках.

Згідно з прогнозами, найбільші шанси здобути перемогу мають праві, в особливості, колишній прем'єр Франсуа Фійон. Непогані шанси має і лідер ультраправого Національного Фронту Марін Ле Пен, популярність якої виросла на тлі проблем з біженцями і терактами. Основними кандидатами від лівих розглядають соціаліста, екс-прем'єр-міністра Мануеля Вальса, а також Еммануеля Макрона.

У Німеччині свою участь в майбутніх виборах 2017 року підтвердила діючий канцлер Ангела Меркель. Політик або в четвертий раз займе пост канцлера, або зазнає фіаско, що можливо призведе до ще більшого удару по ЄС, ніж червневий струс від Brexit. Саме Меркель вважається політиком, на якому тримається ідея єдиної Європи і "наріжним каменем західної ліберальної політичної концепції". Згідно з останніми соцопитуваннями, чинний канцлер користується значною підтримкою серед німців. Втім, озираючись на досвід Brexit і президентських виборів в США, абсолютно довіряти прогнозам соціологів не варто.

У грудні рішення про відставку прийняв і прем'єр-міністр Італії Маттео Ренці, після того, як референдум про зміни до Конституції не був підтриманий переважною більшістю італійців. Відзначимо, що спочатку соцопитування давали непогані шанси на перемогу прихильників змін. Однак, їх показники стали різко змінюватися після початку активної агітації проти реформ супротивників Ренці.

Серед них, як праві і крайні праві (партія Сільвіо Берлусконі Вперед, Італія, Ліга Півночі, так і італійські ліві, а також популістська партія Рух п'яти зірок з дуже розмитою ідеологією.

Реформа Конституції повинна була спростити досить складну політичну систему Італії, при якій, уряди змінюються з калейдоскопічною швидкістю. Зокрема, планувалося урізати повноваження Сенату, порядок його формування та фінансування, скоротити кількість сенаторів, а також посилити виконавчу владу в країні.

Після відставки Ренці, новим главою уряду став Паоло Джентілоні, який займав в попередньому кабінеті пост глави МЗС. В середині грудня новий прем'єр заявив, що Італія заблокувала спроби ввести додаткові санкції проти Росії за дії в Сирії на саміті ЄС у Брюсселі.

У 2017 році закінчуються повноваження 44-го президента США Барака Обами, який залишить неоднозначну зовнішньополітичну спадщину. Саме за часів президентства Обами спалахнув Близький Схід, однак, основа для тамтешньої катастрофи була закладена ще в 2000-х роках через низку непродуманих кроків адміністрації Буша-молодшого і сукупности інших факторів. В 2014 році, рівно через сто років після початку Великої війни, в Європі знову розпочалися активні бойові дії після вторгнення Росії в Україну.

Втім, Обама з самого початку дав зрозуміти, що його пріоритетом є внутрішня політика і економіка, а зовнішня політика буде протилежною настановам адміністрації Джорджа Буша-молодшого. Саме за часів Обами почалося поступове скорочення американської військової присутності в світі, передовсім, на Близькому Сході, частково в Європі. На європейському континенті Обама відмовився від дорогої республіканської версії ракетного щита на користь більш дешевої і мобільної версії морського базування.

За сумною іронією долі, саме Обама розпочав політику м'якого ізоляціонізму, відмови від прямого політичного та військового втручання в справи інших держав. Адміністрація відстоювала передовсім економічні інтереси США, які надійно обергігали збройні сили країни. Тепер ці гасла підхопив обраний президент Дональд Трамп, і здебільшого завдяки ним республіканець був обраний до Білого дому.

Текст: Сергій Денисов

При підготовці лонгріду використовувались фото: Прес-служба президента України, European pressphoto agency (EPA), Gage Skidmore/Flickr, Ed Everett/Flickr, a.anis/Flickr.