Вікно можливостей у кризі довкола КСУ. Що треба змінити в Україні

2 листопада 2020, 18:42

Україна робить лише перші кроки до органічного конституціоналізму, і головним доказом цього є перманентні революції

Востаннє ревізія суспільного договору в Україні відбулася в листопаді 2013-го — лютому 2014 року. Політична корупція, клієнтизм, системна корупція в діяльності правоохоронних і судових органів сприймалися суспільством як порушення суспільного договору владою й стали головними детермінантами масових протестів та Революції Гідності.

Відео дня

Свій запит, а точніше — істотні умови оновленого суспільного договору, до нової влади українське суспільство сформулювало дуже чітко, зокрема вимогу комплексних антикорупційних реформ. Власне, ця істотна умова не була самоціллю, це було інтуїтивне розуміння, що саме системна корупція в судових та правоохоронних органах є прологом до узурпації влади, причиною порушення фундаментальних конституційних цінностей, як-от вільний ринок, свобода та права власності. Суспільство краще, ніж доктори юридичних наук, академіки та професори, зрозуміло, що саме системна корупція гальмує процес становлення неформального конституціоналізму, стає на заваді перетворенню України на країну ліберальної демократії.

Суспільство вимагало конкретних кроків щодо виконання цієї істотної умови оновленого суспільного договору. Саме тому такі інструменти, як максимальна публічність статків представників усіх гілок влади на всіх рівнях, створення антикорупційних органів, реформа, спрямована на дерегуляцію та децентралізацію, реформа щодо фінансування політичних партій, було означено як must have для запуску комплексної антикорупційної реформи в Україні як істотної умови оновленого суспільного договору та першого кроку для розвитку вільного ринку, конкуренції у всіх сферах життя, свободи.

Більшість суддів та представників правоохоронних органів нагадують оточення Дона Корлеоне

Запровадження антикорупційної інфраструктури та максимальної відкритості статків посадовців і політиків є гарантіями та втіленням такої риси неформального конституціоналізму, як конкуренція, адже ці антикорупційні реформи сприяють запровадженню конкурентних, тобто ринкових, механізмів у політичне життя та сферу права країни, зокрема:

1. Нові антикорупційні інституції — це вперше, коли співробітників набирають на конкурентних засадах за зрозумілими та прозорими правилами, тобто фактично вперше в Україні створено конкуренцію на рівні формування системи правоохоронних та судових органів.

2. Здійснення правосуддя незалежними та професійними суддями ВАКС запустило механізм конкуренції в професії адвокатів, адже для перемоги в судовому процесі адвокатам нарешті потрібні майстерність та знання права, а не зв’язки.

3. Публічність статків дає можливості для суспільства більш свідомо брати участь у виборах, тобто створює конкуренцію в політичному житті.

Цей перелік можна продовжувати, але головне, що фактично нові антикорупційні інституції та нові процедури — це маленька, проте критична деталь для створення передумов існування та розвитку неформального конституціоналізму в Україні, адже лише ці антикорупційні реформи зможуть розірвати замкнуте коло суспільних відносин, що нині побудовані на принципах клієнтелізму, патронажу, партикуляризму, а не вільного ринку та конкуренції.

Публічність онлайн-декларацій представників усіх гілок влади на всіх рівнях для запобігання корупції серед її представників і передовсім представників судових та правоохоронних органів мала стати ключовим інструментом повернення легітимності владі. Саме тому рішення Конституційного Суду України про скасування ключових інструментів, які в майбутньому повинні були стати запорукою для подолання системної корупції в правоохоронних та судових органах, викликали обурення суспільства. Адже у сприйнятті громадянського суспільства КСУ ухвалив низку рішень, які де-факто означають порушення оновленого суспільного договору, істотною умовою якого була вимога втілення антикорупційної реформи.

Втім, чи є ця ситуація викликом для конституційного ладу країни, що може призвести до його руйнації? Чи ці рішення КСУ є лише закономірністю, детермінантом якої є невиконання інших істотних умов оновленого суспільного договору, зокрема ухвалення нової ринково-капіталістичної Конституції, формування складу Конституційного Суду України з суддів, які дотримуються цінностей органічного конституціоналізму?

Насправді ситуація не є настільки драматичною та тупиковою, як її окреслюють правники та деякі представники політичної еліти. Адже їхній драматизм зумовлений формально-юридичним поглядом на проблему, тоді як дивитися на ситуацію, що склалася, треба з точки зору політичної теорії та неформального конституціоналізму.

Конституція України — це симулякр. Політичні партії України — це симулякр. Судова влада — це імітація правосуддя, а більшість суддів та представників правоохоронних органів більше нагадують оточення Дона Віто Корлеоне, ніж поборників правосуддя. Ми примудрилися спаплюжити термін «верховенство права», навіть не дізнавшись, а що ж він дійсно означає. За таких вихідних умов рішення КСУ є закономірністю, а трагікомедія під назвою «Що робити з рішенням Конституційного Суду?» видається занадто удаваною. Звісно, ситуація неприємна, як і завжди, коли одна сторона порушує контракт, але цілком закономірна. Отже, що ми маємо на сьогодні:

1) Оновлену суспільну угоду, істотною умовою якої є антикорупційна реформа.

2) Конституцію — симулякр.

3) Конституційний Суд України, більшість суддів якого не звернули уваги на те, що суспільний договір було переглянуто у 2014 році, і не врахували цього під час ухвалення свого рішення.

4) Президента, який, попри власні порушення істотних умов суспільного договору, відчув, що КСУ переступив межу. А наслідком ухвалених рішень КСУ може стати нова ревізія суспільного договору, якщо комунікація з боку влади знову буде невдалою.

5) Представників громадянського суспільства, які сприйняли це як шахрайство з боку влади і готові почати процес нової ревізії суспільного договору.

6) Міжнародних акторів, які намагаються збагнути what is going on.

7) Представників олігархічних кланів, які сподіваються на повернення України на шлях фатальної стратегії state capture й завадити розвитку реальної ринкової економіки в країні, тобто формуванню реального конституціоналізму.

8) Юристів, які засуджують як необґрунтованість рішення КСУ, так і радикальні дії президента України через їхню формальну невідповідність симулякру.

За таких вихідних умов єдиним правильним та виправданим рішенням з погляду органічного конституціоналізму є організація Конвенту, до складу якого повинні увійти саме ті актори, які були головними ініціаторами ревізії суспільного договору у 2013−2014 рр., а також представники президента та парламенту, за винятком тих політичних сил, які ініціювали демонтаж антикорупційних реформ в Україні. Метою цього Конвенту повинно стати:

1) Ухвалення узгодженої позиції, що рішення Конституційного Суду України не вважається таким, що відбулося, саме через порушення останнім цінностей реального, а не фіктивного конституціоналізму.

2) Рішення про необхідність нової ринкової капіталістичної Конституції (термін запозичено у Всеволода Речицького, читайте колонку Що варто зробити в Україні для її прогресу) .

3) Обрання нового складу Конституційного Суду України за відкритим та реальним, а не формальним конкурсом.

Отже, якщо подивитися на ситуацію, що склалася, з погляду реального конституціоналізму (термін Всеволода Речицького), то виявиться, що нині маємо не руйнацію конституційного ладу, а нове вікно можливостей для розвитку.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X