В українських ЗМІ активно обговорювали відставку Дмитра Козака, часто називаючи його «прихильником переговорів». Але забули про іншу важливу фігуру, яка за своїм впливом у рази перевершила відставника навіть на піку його кар'єри. Ідеться про Сергія Кирієнка.

Який курує:

— Кадрові питання через Президентську академію (колишня РАНХиГС), її програми та АНО (автономна некомерційна організація) «Росія — країна можливостей». Куди входять «Школа губернаторів», конкурс «Лідери Росії», понад десяток профільних програм і новинка 2024 року — курс «школа мерів».

— Процес зміни еліт і втягування у владу ветеранів «СВО». І це варто згадати як окремий напрям. Частина учасників війни (після, до речі, справді гарного навчання) отримує високі посади. І це теоретично (на практиці подивимося після війни) демонструє решті наявність соціальних ліфтів для ветеранів. Тим самим, знижуючи потенційну поствоєнну агресію щодо влади. Надважливий процес із погляду забезпечення стійкості Путіна в перспективі.

Ми спостерігаємо унікальний для РФ процес

— М'яку силу на пострадянському просторі й у Східній Європі (у перспективі — усі регіони просування «русского мира», чого поки що він не отримав на 100%). Це не тільки вибори в Молдові, це інформаційні операції (до речі, розгойдування щодо ТЦК було активізоване після того, як Кирієнко отримав український напрям), мережа ЗМІ, що залишилися у спадок від Євгена Пригожина, інтернет (син Кирієнка — керівник VK, до речі).

Фактично, ми спостерігаємо унікальний для РФ процес, коли представник умовно «третього ешелону» російських еліт за 10 років увійшов (але поки що не закріпився) до числа «бояр» — найближчого оточення Путіна. При цьому він активно використовував поперемінно партнерства з братами Ковальчуками, Германом Грефом, Миколою Патрушевим, Сергієм Чемезовим і навіть Ігорем Сєчиним (чиї ініціативи щодо кадрового резерву він, до речі, і зарубав свого часу). З усіма переліченими, крім нафтового боса, зберіг рівні робочі стосунки.

До чого це я? У РФ проходив єдиний день голосування — обирали губернаторів і Законодавчі збори в регіонах. У 2025 році кількість Суб'єктів Федерації, у яких відбулася зміна очільника, рекордна — 21. З них 17 пройшли через програми Кирієнка і його відбір. Таким чином, управлінець може поставити собі в заслугу те, що з 89 регіонів (рахуючи з окупованими областями України) вже в 76 стоять випускники його «шкіл» і ще в 4-х учасники інших програм — «час героїв» або фільтра «попрацюй на „нових територіях“ — отримай посаду».

Читайте також:

Том Купер

Герасимову немає заміни? Про останні кадрові рішення Путіна

Цього року було завершено атаку на двох «політичних важковаговиків», які представляли регіональні еліти. Колишній губернатор Ростовської області пішов на пенсію в РадФед, а багаторічний керівник Свердловської (де традиційно потужні місцеві клани) — у нікуди. Їм на зміну прилетіли «пташенята Кирієнка» і вже були обрані — позбулися приставки в.о. перед посадою.

Серед інших особливостей «дня голосування» 2025 року — горизонтальний дрейф. З одного боку, у РФ стало традицією надсилати в регіони «парашутистів» — ставити губернаторами людей, які, найчастіше, раніше жодного разу не були у «своєму регіоні». У циклі 2024−25 парашутисти (уже від Кирієнка) перелітали між регіонами. Тобто, маємо вже не тільки вертикальні, а й горизонтальні перестановки. Що, як мінімум, цікаво.

Скасування управління прикордонного співробітництва в адміністрації Путіна й управління з міжрегіональних і культурних зв’язків зі створенням на їхньому місці одного, нового — це переформатування під Кирієнка. Де, до речі, Козаку місця не було.

Читайте також:

Павло Баєв

Путін зробив нову ставку і жорстко помилився. Чим незадоволена еліта Росії

Можна говорити про появу нового «супергравця» в оточенні Путіна. Але в того є і слабкі місця. М’яка сила на пострадянському просторі — ласий, але небезпечний шматок. Кирієнко ефективно вирішив проблему заміни еліт в Абхазії, значно гірше (але «в плюс» для РФ) спрацював у Грузії. З Молдовою буде складніше. Але навіть провал там він поки що може списати на «спадщину попередників». Але 2026 рік — період, коли новому фавориту доведеться продемонструвати ефективність. Тим паче, що в проєкті бюджету РФ, незважаючи на скорочення багатьох напрямів, на програми, ЗМІ та АНО, пов’язані з Кирієнком, грошей підкинули вельми щедро. Зокрема, і за захищеними графами бюджету.

А це означає що:

— Буде спроба розгойдування пострадянського простору. Де, крім Грузії та Молдови, увагу приділять Казахстану, Киргизстану, Вірменії. І, природно, Білорусі.

— На українському напрямку кількість атак і вибудовування мереж донесення інформації збільшать на порядок. І тут ідеться не про фейки і завдання з викриття (на що дають грантові гроші), а про планомірну роботу з обережного і не надто помітного розгойдування громадської думки. Що перебивається генерацією власних наративів, активнішою політикою (з більшою часткою свободи, до речі) в інформаційному полі. Популярний механізм заборон цю проблему не вирішує, а, можливо, посилює.

— У східній Європі потренувалися на формально нейтральному (з погляду російсько-української війни) полі «литвінізму» (історичні суперечки Білорусі та Литовської республіки) як механізмі налякати офіційну Вільню загрозою від … «білоруських демократів-націоналістів». Спрацювало, до речі. А отже механізм можна запускати і на український напрямок. У Польщі, Угорщині, Чехії, Словаччині, Румунії, Молдові, країнах Балтії. І тут із механізмами протидії поки що теж складно.

Читайте також:

Дженніфер Мазерс

Про нові амбіції Путіна і роль Придністров'я для їх втілення

Для України це небезпека. Але й сигнал до дії. Адже за умови грамотної побудови інформаційної роботи за кожним із напрямів, а також робочої комунікації із сусідами, можна за кілька місяців вибудувати механізми реакції та протидії таким загрозам. Ще раз підкреслю — не програми «боротьби з фейками», а механізм активної реакції. Тоді й 2026 рік пройде спокійно. І, дивись, один із досить розумних твоїх ворогів потрапить в опалу царя.

А щодо Козака не хвилюйтеся — повернеться. Так, як контактер із західними елітами. І тут міф про «миротворця-переговірника» є прекрасною легендою для початку нової кар'єри.

Можливо, повернеться і до переговорів на українському напрямку. І тоді доведеться згадувати, як цей «миротворець» у межах роботи ТКГ створював колосальні проблеми для української делегації. І наскільки він справді був небезпечний. Але це вже тема для іншого тексту, коли сьогоднішній відставник проявиться в новій ролі.

Оригінал

Текст опубліковано з дозволу автора