Інформаційна кампанія навколо відставки Дмитра Козака з адміністрації президента Росії знову демонструє вразливість не лише нашого, а й західного медіапростору перед кремлівськими інформаційними маніпуляціями.

Інформація про нібито «миролюбні» погляди Козака ґрунтується на розповідях деяких «кремлівських інсайдерів». Я переконаний: таких «інсайдерів» просто не існує у вільному вакуумі — ці повідомлення узгоджуються в адміністрації президента Росії й потім повідомляються західним журналістам. Для чого? Щоб нав’язати потрібний наратив.

Нас намагаються переконати, що, нібито, на відомому засіданні Радбезу Козак виступав «проти війни», а потім частину його виступу вилучили. Та на тому засіданні взагалі не йшлося про війну з Україною — йшлося про визнання «народних республік». Козак, разом із Наришкіним, був одним із чиновників, котрі обговорювали подальше приєднання цих територій до Росії. І навіть наприкінці засідання ніхто не розумів, у яких саме кордонах ці «республіки» визнаються — тобто публічно питання війни чи миру там просто не стояло.

Завдання Козака полягало в іншому

Нам також нав’язують міф, ніби Козак переконав Путіна, що Україна нібито домовилась не вступати до НАТО, тож підстав для війни немає. Це — типовий кремлівський наратив у руках західних ЗМІ. Вступ України до НАТО ніколи не був головною причиною агресії — це на прикладі Фінляндії видно найкраще. Справжня причина війни — саме існування суверенної України. Завдання Козака полягало в іншому: заманювати українських керівників у політичні пастки, дестабілізувати ситуацію в Україні й сприяти руйнуванню її державності через політичні, а не лише військові методи.

Козак дійсно намагався працювати цим шляхом — так само, як робив це раніше в Молдові — і тому його розчарування на останніх раундах перемовин нікого не дивує. Він міг вірити, що ще зуміє «попрацювати» на це, щоб зруйнувати Україну без прямих бойових дій. Але в цьому і полягає різниця між тими, хто вважає, що ворога можна знищити політично, і тими, хто готовий «зрізати голову» силою.

Отже, історія з Козаком — це не приватна драма кремлівського чиновника. Це класичний приклад спецоперації інформаційного характеру і просування кремлівських наративів. А Путін, тим часом, продовжує війну й мріє стерти українську державність із політичної карти світу. Саме цим останніми роками, по суті, і займався Дмитро Козак.

Оригінал

Текст опубліковано з дозволу автора