Про вихід росіян з України 10 років тому

От кажуть же російські путінознавці, що у нинішнього їхнього самодержця давно вилізли всі фобії із засіків його підсвідомості. І пішли вони гуляти настільки, що без клінічного втручання вже не обійтися. Що радники його, з тих, хто ще має сили щось раціональне порадити, просто мовчать – все одно марно, а ще й самому можна потрапити під роздачу.

А якщо це було б не так, то йому напевно б нагадали не такий вже далекий 2006 рiк. Тоді на початку літа він запустив Програму повернення співвітчизників на батьківщину.

В Україні це виглядало як певний демарш на озвучення 90% фільмів у кінотеатрах державною мовою. Постанову про це уряд прийняв за півроку до путінської програми. І я добре пам'ятаю реакцію рос-ТБ з цього приводу. Найбільш, мабуть, яскравий сюжет був з Одеси. Ситуацію чомусь коментувала звичайна глядачка, симпатична студентка-філолог. Вона якось дивно смикала шийний золотий ланцюжок на рівні губ і в кадр тоді потрапив момент, коли вона ніби кусає брелок на ній. Можливо тому сюжет і запам'ятався.

Звісно, говорила вона про те, що одесити обурені українською мовою. Просто до нестями. А в кінотеатрах помітно скоротилася кількість глядачів.

Тоді мені подумалося, чому автор сюжету не просив коментаторку лишити в спокої ланцюжок і не тягнути його до рота, як маленька дитина. Бо навіть тим, хто не знає мови рухів тіла, ясно, що ці жести дають зрозуміти – спікер бреше або віщає проти своєї волі. Я вже не кажу про очевидне професійне здивування: чому російські колеги не запитали про проблему, скажімо, у директора кінотеатру або відповідного міського чиновника?

Незабаром виявилося, що подібні сюжети, не тільки про мову, російські медіа поставили на конвеєр вже кілька років тому. Я просто цього не помітив, втім, як і ті, хто мав службовий обов'язок відстежувати такі речі.

І от програма переселення. Мабуть, вперше про її учасників написала Газета по-українськи. Тільки через два роки після початку путінських обіймашок. Консульства ні за що не розголошували прізвищ «під’яремних» росіян в Україні, немов це була лікарська таємниця. А колегам з Газети вдалося знайти в Полтаві сім'ю Івлєвих – Ірину, молоду вчительку біології, з маленьким сином і з її ж матір'ю-пенсіонеркою. Вони вже сиділи на валізах, отримавши призначення проживати і працювати в місті Жуков Калузької області.

Мотивація Івлєвих була зрозумілою. Ірина відчувала себе росіянкою, хоча і виросла в Полтаві, і навіть сказала, що їй не подобається відсутність в українських паспортах рядка про національність. Вона б хотіла, щоб її син ходив в російськомовний садок, а такий був тільки один на все місто.

Не говорили про «підйомні». Вони були різні для різних регіонів Росії, але точно перевищували в кілька разів учительську зарплату в Україні 2008 року.

Консульство РФ в Києві тоді повідомило, що путінські путівки на історичну батьківщину отримали вже 100 сімей. А ще 220 чекають своєї черги.

Тоді ж і мені довелося писати матеріал про програму переселення. На якомусь форумі, здається в ЖЖ, я знайшов Руслана з Житомира. Він писав, що теж їде на ПМП до Росії і з ентузіазмом закликав учасників проекту триматися разом.

Але коли я до нього додзвонився, в голосі Руслана, а це був уже немолодий чоловік, звучало розчарування: «Вони ж пропонують мені їхати в Читинську область». І робота. Потенційний переселенець хотів би займатися культурою, хоча б на рівні завідувача клубом, а йому пропонували тільки прозаїчні джерела доходів.

На момент нашої розмови, а це був квітень 2008-го, Руслан вже нікуди не їхав. На його звернення у ЖЖ відгукнувся тільки я...

Офіційна цифра переселенців з України в Росію – за три роки програми виїхала 1881 особа, у 2009-му – всього вісім. І це при тому, що починався той вихід у благополучний для РФ нафтодоларовий час.

Читайте інші тематичні колонки на НВ:

Сьогодні в світі з Іваном Яковиною – щодня

Сьогодні в Україні з Андрієм Смирновим – щодня

Момент в історії з Олександром Пасховером – щопонеділка

Кінопошук з Фоззі – щочетверга

Діловий тиждень з Сергієм Фурсою – щоп'ятниці

Відкриття з Олексієм Бондарєвим – щонеділі

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени