Кінець по/середньої освіти?

2 жовтня 2017, 16:27
1796
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Будьмо відверті, навіть старанний випускник вишу, влаштувавшись на роботу, переважно розпочинає "навчання з нуля" – настільки пострадянська освітня модель України відставала від реалій життя

Питання освіти – від системи навчальних закладів до філософського концепту «пізнання» – вже багато років перебуває серед моїх особливих інтересів. Звісно, цей інтерес далекий від експертного рівня. Питання освіти почало цікавити ще на початку мого підприємництва: природно, я шукав для бізнесу найкращих працівників. Ще тоді, на самому початку 2000-х, я на практиці виявив парадокс, який з роками вже став настільки звичним, що перестав дивувати: диплом із відзнакою (навіть іменитого вишу) аж ніяк не гарантував високого професійного рівня потенційного працівника; нерідко ж працівники без формальної освіти за фахом дивували глибиною свого професіоналізму.

Ще більше поглибився мій інтерес до освітньої сфери з дорослішанням моїх синів. Звичайно, я хочу, щоб мої діти здобули гарну освіту, любили обрану професію й реалізували себе в праці. Для мене важливо, щоб вони мали можливість здобути основну освіту в Україні – і освіту якісну. Впевнений, кожен батько добре розуміє, про що я кажу.

Будьмо відверті, навіть старанний випускник вишу, одержавши диплом і влаштувавшись на роботу, переважно розпочинає «навчання з нуля» – настільки пострадянська освітня модель України відставала від реалій життя. Це відставання було подвійним. По-перше, суспільство, попри всі труднощі, все ж рухалось уперед – тоді як система освіти не змінювалась. Один мій знайомий, який займається видавничою справою, якось сказав мені: «Процес виготовлення поліграфічної продукції, який вивчається в університетах, і реальний сучасний процес друку – це процеси з різних цивілізаційних періодів».

Це точне визначення, адже другою причиною відставання української освітньої спроможності було те, що освітня система в Україні залишалась впродовж 26 років незалежності все ж системою освіти радянського/планового зразка – лише з незначним «тюнінгом». Така оцінка – аж ніяк не моя особиста думка, «сповзання в минуле» української системи освіти підтверджується Академічним рейтингом університетів світу (World University Rankings). До цього рейтингу впродовж останніх років входили всього два українські виші з Києва: КПІ та університет ім. Тараса Шевченка. Динаміка невтішна. Проте коли я говорю про відставання системи, не йдеться про критику конкретних вишів чи професури – вони «заручники» системи.

Погодьтесь, нечасто держава порівняно своєчасно робить те, чого від неї очікуєш

Зрозуміло, це не вселяло оптимізм. Як людина, пов’язана з виробництвом, я добре розумію: щоб стати лідером потрібно вивчати навіть не найсучасніші технології, а процес створення ще не сформованих до кінця технологій. Для мене, як практика, це аксіома. Саме тому в своєму блозі Головне завдання на 2017 рік акцентував на тому, що саме реформа освіти є державним пріоритетом №1.

Погодьтесь, нечасто держава порівняно своєчасно робить те, чого від неї очікуєш. Підписання президентом наприкінці вересня 2017 року закону України «Про освіту» – саме з таких випадків.

Як на мене, є три важливих аспекти цього закону.

По-перше, мова йде про світоглядну зміну системи: не навчання заради навчання (пам’ятаєте: «Вчитись, вчитись, вчитись…»?), а людиноцентризм як закріплений в законі принцип. Регламентація й стандартизація освітніх послуг, і саме “послуг”, а, отже, допомога, сприяння держави в пізнанні, яке здійснюється людиною в процесі її духовного розвитку. Радянська модель передбачала кардинально інший концепт: «Світ стоїть на трьох китах, і ви мусите це вивчити!».

По-друге, в стандартах освіти домінує завдання «формування/розвиток в учня системного й критичного мислення». Тут вже, нарешті, маємо визнання потреби орієнтації освітнього процесу в тому числі на критичне мислення: учень має не втовкмачити собі в голову картинку «світу, що стоїть на китах», а привчитись до формування власної думки на основі здорової недовіри до будь-якої інформації – «можливо, світ і справді стоїть на китах – але спершу доведіть це!». На моє переконання тут ідеться ні про що інше, як про формування навиків прийняття рішень, а значить про активну позицію в житті, роль лідера. Радянська система освіти не могла дозволити собі виховання мільйонів лідерів, адже такі лідери майже автоматично ставали б ворогами системи.

Третій аспект, який я хотів би відзначити: в освіті стає більше свободи, що робить процес навчання цікавішим, а науковий розвиток – стрімкішим. Так, академік Ігор Курчатов зміг винайти ядерну зброю для СРСР, будучи, фактично, позбавленим волі. Однак, кожен батько знає, що навчання з примусу в найкращому випадку дає посередній результат. Новий закон про освіту містить цілу низку прогресивних новацій: від розширення автономії університетів до визнання неформальної освіти, запровадження екстернату тощо.

Все це для мене є чіткими ознаками того, що пострадянську систему освіти подолано. Це головне. Тепер ми маємо надолужувати згаяне в супермінливому світі, в умовах гібридної війни з Росією, перебудовуючи економіку й долаючи корупцію. Але певен, активному й відповідальному громадянському суспільству в Україні це під силу.

Новое Время запрошує на лекції наших відомих колумністів Діалоги про майбутнє. Детальна програма тут

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Телеграм НВ

Підпишіться на наш канал у Телеграм. Там ми публікуємо термінові новини та найцікавіші історії дня України та світу.

Підписатися

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Політика

Вчора, 15:47

thumb img
Фото дня: як виглядає бюлетень-рекордсмен для голосування на виборах президента України
Політика

Вчора, 17:35

thumb img
Я не член виборчого штабу Порошенка. Голова МВС України Арсен Аваков відповів на питання НВ
Саме там

Вчора, 21:25

thumb img
Це просто чарівно. Як живуть сучасні українські відьми і травниці - репортаж НВ