Аргументували тим, що наші спеціалісти мають безпекові відповіді, які шукають представники інших країн. У вересні з’явилася заява глави держави про те, що Україна готується запустити контрольований експорт вітчизняного озброєння. А у жовтні відповідним урядовим структурам доручили до кінця року розробити механізм для відкриття експорту. Як частина спільноти приватного ОПК сприйняв цю новину зі стриманим оптимізмом — є кілька «але».

Виробляємо більше, ніж держава може закупити

Для початку давайте з’ясуємо, чому для країни та локальних виробників важливе рішення про контрольований експорт. Спілкуючись із колегами, які займаються виробництвом, неодноразово чув нарікання на те, що часто підприємства ОПК працюють на мінімумі власних потужностей, зустрічаються випадки простою. Чому? Адже в Україні висока потреба у цій продукції. Річ у тім, що виробники нерідко готові виготовляти практично вдвічі більше продукції, ніж держава може законтрактувати.

Формується замкнене коло: є можливості виготовляти значно більше, але у держави не вистачає грошей, аби це закупити. Продати залишок, заробити гроші, які підуть на податки, інвестиції, зарплати не можна — юридичні та політичні бар'єри дуже обмежують чи напряму це забороняють.

Є можливості виготовляти значно більше

На цьому тлі рішення про початок контрольованого експорту тішить. Усе, що держава не збирається купувати, або все, що перевищує необхідні обсяги, маємо за можливості експортувати. Держава отримає кошти у вигляді податків і зможе закупити необхідне ЗСУ озброєння, яке не виробляється в Україні. Виробники отримують прибуток, який би дав можливість інвестувати в проєкти, щоб перекривати дефіцитний імпорт (вибухівка, боєприпаси тощо). Ці проєкти потребують серйозних інвестицій, які виробники наразі можуть узяти лише з прибутків у разі експорту.

«Україна продає зброю, яку передають партнери»

Звучить максимально неадекватно, чи не так? Але саме такі «аргументи» можуть з’явитись у закордонних медіа після початку контрольованого експорту. В країнах, які нас підтримують, опозиція зможе маніпулювати громадською думкою, розповідаючи про те, що Україна перепродає зброю. Умовна Альтернатива для Німеччини із задоволенням почне використовувати це як привід для критики діючої коаліції.

Пересічний європеєць не буде з’ясовувати внутрішні українські реалії. І подібні висновки — чи не найголовніший зовнішній ризик. Як убезпечитись? Однозначної відповіді немає ні у кого. Що точно потрібно, так це відкрито говорити у країнах-партнерах із політиками та їхніми виборцями, акцентуючи на тому, що обмежений експорт українського озброєння — це внесок у спільну безпеку, посилення їхніх власних збройних сил. Якщо не вкладатися у подібні аргументовані бесіди, у перспективі ми можемо втратити підтримку, від якої по багатьом видах озброєння сильно залежні.

«Відбирають у наших військових»

Ще один ризик, який стосується вже внутрішнього порядку денного. Уявіть ситуацію. У мережі з’являється фото, на якому зображена вантажівка десь на митному пункті, навантажена, приміром, дронами. У той же час поширюється відео, на якому військовий розповідає про брак дронів на лінії фронту. Вибух конфлікту у суспільстві гарантовано і без російського ІПСО, а вони точно підхоплять цю тему.

Читайте також:

Тімоті Еш

Трамп, Путін і «китайська карта». Що відбувається навколо України

Для абсолютної більшості виробників, із якими я спілкуюся, узагалі не є питанням, що інтереси й потреби українського війська мають стояти на першому місці. Це очевидна річ. Але я розумію, що для пересічного українця продаж дронів, на закупівлю яких постійно збирають кошти волонтери та члени родин військових, виглядає дуже нелогічно. Вихід один — відвертий діалог, постійно пояснювати, мовляв, можемо випускати більше, ніж держава спроможна закупити. І отримувати більше податків, аби країна мала змогу купувати те, що випускати поки не в змозі. Щоб не залежати від «дадуть/не дадуть» необхідне озброєння в якості гуманітарки. Наскільки це можливо, суспільство має розуміти в гривневому еквіваленті, як рішення про відкриття експорту збільшило оборонний бюджет країни.

«Українська зброя в руках ворога»

Останній ризик, про який хочу написати у цьому тексті. Вірогідність того, що український продукт через третіх осіб може опинитись в руках ворожої до нас держави. Аби максимально застрахуватись від подібних ситуацій, співпраця повинна бути лише з державними замовниками країн-партнерів. Необхідно мінімізувати посередництво. Крім того, важливо продавати саме готовий продукт, а не компонентну базу.

Продукція військового та подвійного призначення давно вже постачається у супроводі сертифікату кінцевого споживача — EUC (end‑user certificate), який запобігає нецільовому використанню. Ця система показує ключові дані експортера та імпортера, описує товар, кількість, призначення та місце, де буде використовуватись. Включає в себе заяву про зобов’язання не передавати товар третім особам, перевірки продавця й покупця тощо. Це не панацея, проте у багатьох юрисдикціях — ефективний інструмент контролю.

Висновків не буде

Оскільки поки що важко зрозуміти, як контрольований експорт буде працювати, наскільки себе виправдає. Проте виробничі потужності не мають простоювати. Вихід на ринки — це ще й двосторонній технічний обмін. Адже наші інженери та конструктори будуть вчитися і робити кращі продукти для Сил Оборони. З іншого боку потрібен повний контроль, аби пріоритети виробників були чіткі і зрозумілі — спочатку все для наших. Для цього потрібно визначити або створити відповідний орган, який не в ручному режимі, а згідно всім зрозумілих правил дозволить українським компаніям оперувати на міжнародних ринках.