Щорічні збори МВФ — завжди чудова нагода поспілкуватися зі старими друзями з вашингтонського експертного співтовариства й обговорити ключові теми, що впливають на світову економіку і ринки. Для мене цього року такими темами стали щонайменше: Україна (як дивно, чи не правда?), геополітика в ширшому розумінні (Близький Схід, відносини США і Китаю, Венесуела тощо), а також Туреччина — у контексті нещодавнього візиту Ердогана, поряд із безліччю інших сюжетів щодо окремих країн.

Що стосується України, то зустріч збіглася з візитом Зеленського в Білий дім — якщо не помиляюся, уже третім цього року. Очікування заздалегідь були вибудувані навколо можливості укладення великої угоди щодо безпілотників: Україна постачає дрони США, а натомість отримує від Штатів крилаті ракети Томагавк. Надії України підігрівав нещодавній, як здавалося, розворот Трампа на 180 градусів у питанні Росії — на тлі його виступів в ООН і твітів, у яких звучали натяки на те, що в України дійсно є шлях до перемоги. Україна, своєю чергою, посилила тиск за допомогою серії глибоких ударів по російських нафтопереробних заводах із застосуванням безпілотників. Тут, у Вашингтоні, наростало відчуття, що Росія стає дедалі вразливішою, а Трамп може допомогти Україні розвинути наступальну ініціативу, якщо: а) оголосить про велику збройову угоду з Києвом (обмін «Томагавків» на дрони), і б) затягне санкційну петлю навколо Росії.

У підсумку Україна знову залишилася розчарованою — і знову через Трампа, який, схоже, укотре розвернувся назад до Путіна, повівшись на його «нову» пропозицію про саміт — тепер уже в Будапешті. Томагавки тут же були зняті з порядку денного,