Як повернути собі відчуття життя. Трохи практики.

Чи бувало у вас відчуття, ніби ви не існуєте? Ніби життя проходить повз, а ви лише спостерігаєте за ним, не відчуваючи себе живими, справжніми? Можливо, вам нудно, погано, огидно, і здається, що хочеться просто зникнути, десь подітися. Можливо ви «заморозились», поставили життя «на паузу», щоб переживати менше негативу, якого вистачає довкола.

І, можливо, тепер ви хочете зробити так, щоб життя знову стало яскравим і наповненим сенсом наскільки це можливо в цей історичний момент? Адже, для нас він один єдиний. Цей матеріал, сподіваюсь, допоможе вам розібратися в собі та зробити перші кроки до життя, яке захочеться проживати щодня, знову і знову, до кінця.

Отже, почнемо.

Запитайте себе: коли я почуваюся живим?

Життя стає довшим, коли ми робимо його справжнім

Перший крок — це зануритися в себе і чесно відповісти на запитання: коли я відчуваю себе найбільш реальним, живим, справжнім? Це може бути момент із глибокого минулого — можливо, дитинства, коли світ здавався безмежним і сповненим чудес. Або це може бути щось нещодавнє — мить, коли ви відчували радість, зацікавленість, енергію. Присутність.

Ось кілька питань, які допоможуть вам заглибитися в ці спогади:

— Де я був? У якому місці, середовищі? Що відбувалося довкола?

— Яка була атмосфера? Що я робив?

— Яка діяльність приносила радість?

— Хто був поруч? З ким я почувався живим? Реальним? Собою?

— Які емоції я переживав в ті моменти?

Не поспішайте. Це не завдання, яке можна виконати за п’ять хвилин. Приділіть цьому час — годину, а краще кілька сеансів по 20 хвилин протягом дня чи навіть кількох днів. Щойно щось спадає на думку — записуйте. Використовуйте нотатник, телефон або будь-який зручний спосіб. Спогади минущі, і важливо їх зафіксувати, щоб не втратити.

Чому це важливо? Життя швидкоплинне, і усвідомлення цього додає ваги кожному моменту. Часто ми «вбиваємо час», займаючись чимось, що не приносить радості, і це може викликати внутрішню порожнечу. Саме по собі «вбивання часу», який ніколи не повернеться — трагедія. Але якщо ви знайдете те, що робить вас живими, ви зможете наповнити кожен день змістом. Ці моменти — ключ до того, щоб зробити життя різнобарвним, таким, яким хочеться його проживати. Воно стане більш спонтанним, таким, яким і має бути.

Продовжимо.

Коли ви зібрали всі свої спогади, сядьте та проаналізуйте їх. Що спільного між цими моментами? Можливо, ви відчуваєте себе живим, коли займаєтеся творчістю, проводите час із певними людьми, перебуваєте на природі чи навпаки — в галасливій компанії? Зверніть увагу на деталі: місце, люди, дії, емоції.

Тепер подивіться на свій календар. І почніть вплітати у своє повсякденне життя ті речі, які роблять вас живим. Плануйте їх так само, як роботу, зустрічі, покупки тощо. Те, що не внесене у ваш день, ніколи не трапиться!

Ось кілька прикладів.

Якщо ви відчували себе живим, малюючи в дитинстві, заплануйте годину на тиждень для творчості.

Якщо радість приносили прогулянки в лісі, додайте до розкладу щотижневі вилазки на природу.

Якщо ви почувалися справжнім поруч із певними людьми, зателефонуйте їм та організуйте зустріч.

Якщо вам треба більше часу наодинці — будь ласка. Якщо з друзями — вперед!

Читайте також:

Роберт Таіббі

Це може ускладнювати життя. Чого вам потрібно позбутися?

Почніть із малого, але робіть це регулярно. Поступово нудні, сірі дні почнуть відступати, поступаючись місцем тому, що наповнює вас енергією. Коли ви почнете впроваджувати те, що справді надихає, нудне та безбарвне саме відійде на задній план. У житті з’являться барви, і захочеться жити, а не «просто існувати». І це лише початок роботи над собою та життям, бо ще потрібно навчитись «бачити», що насправді стоїть за цим, чи проглядається, просвічується через ці моменти, які роблять вас більш живим. Але то вже інша історія.

Життя стає довшим, коли ми робимо його справжнім. Воно стає глибшим, наповненим, інтенсивним. І в потоці цих станів народжується справжня радість — жити своїм життям, відчувати та знати: я є. Я живий. Я реальний. Хоч це й не позбавляє нас особистих трагедій, трагедій нашого міста, народу загалом. Ні, не позбавляє. Але хоч якось врівноважує. Відновлює. Залишає місце для любові й тепла.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV

Більше блогів тут