Є чого прагнути. Що для мене справжня розкіш
Це не тільки про товари та бренди
У різні періоди свого життя я по-різному сприймав слово «розкіш». Наприклад, коли мені було років 14, справжньою розкішшю вважалися джинси. Зрозуміло, що у Радянському Союзі цей ворожий предмет одягу не випускався. Щоб отримати свої перші джинси, я мусив чекати довгі 7 років, поки у мене з’являться власні гроші. А коли мені виповнився 21, я замовив джинси у кравця дядька Льоні, який тримав майстерню біля готелю Чорне море. І тканина, і фурнітура у нього були імпортні, тільки руки — радянські. Але джинси він пошив мені дійсно гарні. Зараз, якщо тобі шиють джинси на замовлення, — це суперексклюзив, а тоді це була просто необхідність.
Та що там джинси! Коли я повернувся з армії, для мене будь-який одяг був розкішшю. Звичайна сорочка, звичайні штани — такі, щоб не виглядали на тобі як на клоуні — цього в радянських магазинах було не купити. Про взуття взагалі мовчу. Розкішшю також була варена ковбаса — після десятої ранку її в гастрономі вже було не знайти. М’ясо теж було luxury — тобі були доступні або кістки в магазині, або добре м’ясо за дурні гроші на ринку. У певний час розкішшю стала гречка — коли в один момент зникла з торгових полиць. Коротше, якщо ти жив у СРСР, ти ніколи не знав, що стане розкішшю завтра і не міг до цього належним чином підготуватися.
Можливість вибирати — це сучасна розкіш
Коли у мене почали з’являтися перші гроші, то деякі предмети розкоші я вже міг не просто побачити з відстані, а й узяти в руки й навіть спробувати на смак. Пам’ятаю, що в 90-ті дуже крутим подарунком дружині був батончик Mars, принесений додому. Потім — туфлі з Чехословаччини. Далі — більше: авто Жигулі кольору мокрий асфальт. Перші іномарки з’явилися трохи пізніше — і так, спочатку це була просто недосяжна розкіш.
У 1996 році я сходив на якийсь тренінг, де мені розповіли: щоб заробляти гроші, треба навчитися їх правильно витрачати. Бо якщо ти їх не витрачаєш, то вони не мають сенсу. Витрачати було трохи страшно, бо я не був упевнений, що завтра гроші теж будуть. Але я намагався. Наприклад, придбав на Новий рік пляшку шампанського Moet & Chandon за якісь шалені для тих часів гроші. Це зараз якщо вибирати між цим перехваленим напоєм і непоганим просеко, я б обрав просеко. А тоді я купував не напій, а пляшку — тобто, не те, що всередині, а те, що зовні. Спочатку розкіш у тебе асоціюється з зовнішніми ознаками, а потім ти починаєш трохи розбиратися у змісті, і фокус змінюється.
Тепер я розумію, що розкіш — це насамперед про вміння розбиратися, а не просто про знайомство із так званими luxury-брендами. Взагалі можливість вибирати — це сучасна розкіш. Вибирати, а не просто споживати те, до чого тебе примушують реклама, медіа або «громадська думка». І це не лише про товари та бренди, а ще й про те, що читати, що дивитися, до якої церкви ходити та чи ходити взагалі. Можливість вибору — це розкіш, якої позбавлені мільйони людей. Можливість подорожувати, можливість мати доступ до медицини, можливість у разі потреби зробити аборт… Навіть безпека — для багатьох це, на жаль, сучасна розкіш, а не просто норма.
А ще для мене розкіш — це одяг, який не лоскоче совість. Розкіш — коли в прокуратурі не знають твого прізвища. Коли донька обіймає без приводу. Коли незнайома дитина посміхається тобі на вулиці. А ще недосяжна для мене (поки що) розкіш — займатися не лише бізнесом, а й творчістю, працюючи шеф-кухарем в одному зі своїх ресторанів. Є чого прагнути!
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
Більше блогів тут
