Війна бродячого собаки. 100 років тому Греція й Болгарія почали воювати через дрібний інцидент — на яких умовах підписали мир

Недружнє сусідство

Варто зазначити, що відносини між Грецією та Болгарією були вкрай напруженими ще на початку XX століття. Обидві країни конкурували за контроль над регіоном Македонії, а згодом — Західної Фракії. Це суперництво призвело до появи партизанського руху, відомого як Македонська боротьба 1904−1908 років.

У 1912 році спалахнула Перша Балканська війна, у якій Греція й Болгарія були союзниками проти Османської імперії та здобули перемогу. Але вже через місяць по її завершенні вони почали чубитися не лише з турками, а й між собою — Болгарія була незадоволена розподілом територій і напала на своїх колишніх союзників, зокрема Грецію. Далі, у Першу світову, Болгарія воювала на боці Центральних держав проти Антанти, до якої приєдналася Греція.

Як наслідок, значні території, на які претендувала Болгарія, відійшли до Греції. Після Балканської війни вона отримала половину історичної області Македонія опинилася під грецьким контролем, а після Першої світової — Західну Фракію. Проте у цих регіонах значну частину населення складали болгари, які мріяли про об'єднання всіх етнічних болгарських земель.

Не дивно, що спокою тут ніколи не було. На цих територіях орудували кілька організацій, які регулярно здійснювали рейди та терористичні напади на грецьку та югославську території. Найвпливовіша з них — Внутрішня македонська революційна організація (ВМРО) — фактично створила «державу в державі» у прикордонному місті Петрич, яке небезпідставно називали Гніздом революціонерів.

Діяли вони радикально: 1923 року члени ВМРО доклалися до убивства прем'єр-міністра Болгарії Александра Стамболійського — за його наказ придушити повстання болгарських селян і помиритися з Югославією. Звісно, Греції не подобалося сусідство терористичної організації, що діяла відкрито біля самого кордону, а тому її солдати завжди були напоготові до якогось «сюрпризу». І будь-який випадковий інцидент міг запалити новий конфлікт.

Пес такого не вартий

Усе почалося з того, що 19 жовтня 1925 року грецький солдат погнався за своїм собакою, який забіг на болгарську територію неподалік від прикордонного перевалу Демір-Капія на горі Беласиця. Не довго думаючи, болгарські прикордонники застрелили і солдата, і тварину. А далі почалася стрілянина з обидвох боків.

У Болгарії швидко зрозуміли, що серйозно «накосячили». Уряд цієї країни висловив свій жаль і занепокоєння з приводу прикрої помилки, що призвела до нещасного випадку, і запропонував створити змішану комісію з грецьких і болгарських офіцерів для розслідування інциденту. Але Греція обурено її відхилила.

Очільник грецького уряду генерал Теодорос Пангалос висунув Болгарії ультиматум із 48-годинним терміном: офіційно покарати винних, виплатити 2 млн французьких франків компенсації родинам загиблих і негайно вивести всі болгарські війська з грецької території. Насправді генерал, що фактично був військовим диктатором Греції, не хотів миру. Він прагнув зовнішньополітичного успіху для легітимізації свого режиму та зміцнення позицій своєї країни.

Загалом Греція подавала цю подію так: мовляв, болгарські солдати перетнули кордон, атакували грецький форпост на Беласиці та вбили грецького капітана, вартового і його собаку. Історики вважають цю версію безпідставною, але вона була зручною для Пангалоса, щоб розпочати негайну військову інтервенцію.

Софія проігнорувала ультиматум, і 22 жовтня Греція надіслала свої війська з метою окупації міста Петрич. Болгарія на той час мала невелику армію, обмежену Неїським договором — усього лише 20.000 осіб на всю країну — і не могла чинити ефективний опір. Тоді на допомогу прийшли бойові загони ВМРО та добровольці й ветерани, і за лічені дні регіон захищали близько 10.000 бійців.

І все одно цього було мало — Панголос збирався кинути проти них понад 30.000 військових.

Грецькі сили просунулися приблизно на 10 км углиб болгарської території й загрузли, готуючись штурмувати Петрич. Але болгари вже встигли вибудувати міцну лінію оборони поблизу міста. Були всі підстави вважати, що конфлікт перетвориться на криваву і тривалу війну.

Усе владнала Ліга Націй

Тоді Болгарія звернулася до Ліги Націй і, покладаючись на міжнародне право, вимагала стримати грецьку агресію.

«Перш ніж дати відповідь на нашу пропозицію, грецький уряд дав грецьким військам наказ продовжити рух на територію Болгарії, — йшлося у телеграфному зверненні Болгарії до Ліги Націй від 22 жовтня. — Наказ був виконаний численними військовими загонами за підтримки артилерії, які почали свій марш 21 жовтня і вже увійшли на нашу територію на 8 км. Болгарський уряд наказав прикордонним станціям не чинити цьому вторгненню збройного опору, і тому грецькі війська змогли зайняти кілька болгарських населених пунктів у долині Стримонос».

Болгари інформували, що грецька артилерія випустила кілька снарядів по місту Петрич і залізничній станції Марнополе, а літак країни-агресора скинув на міст велику бомбу в селі Лівуново. Софія свідомо обрала стратегію мінімального військового протистояння, щоб максимізувати свої шанси на дипломатичну перемогу. Болгарський уряд наказав своїм військам чинити лише символічний опір, а в цей час із прикордонного регіону встигли організовано евакуювати приблизно 15.000 людей.

Така дипломатія демонструвала миролюбні наміри перед міжнародною спільнотою і зіграла на руку болгарам. Ліга Націй оперативно скликала засідання у Парижі й ухвалила рішення: обидві сторони мусять негайно припинили дії, а грецькі війська негайно залишили Болгарію.

Цей наказ перервав запланований штурм Петрича. Рада Ліги Націй також направила на місце конфлікту військових аташе з Великої Британії, Франції та Італії — вони мали наглядати над повним виведенням грецьких військ. І генерал Пангалос підкорився: 29 жовтня територію Болгарії покинув останній грецький солдат. А 3 грудня Спеціальна Комісія Ліги з розслідування надала перші висновки.

«Хоча початкова відповідальність за перші постріли лежить на Болгарії, головну провину за подальшу ескалацію покладено на Грецію, — йшлося у висновках. — Провина Греції полягає в застосуванні агресії замість використання добрих послуг Ліги Націй».

Це рішення стало дипломатичною перемогою Болгарії. А фінальна резолюція Ліги Націй мала відчутні фінансові та політичні наслідки для агресора: Грецію зобов’язали сплатити компенсацію Болгарії за матеріальний і моральний збиток, завданий вторгненням, — ішлося про £45.000, і в лютому 1926 року Афіни ці гроші виплатила. А Болгарія добровільно надала матеріальну компенсацію родинам жертв початкового конфлікту — убитому солдатові, що гнався за собакою, та іншим, хто загинув того дня.

Цікаво, що жителі міста Петрич відмовилися від своєї частки грецької компенсації та передали гроші на будівництво гімназії. Грошей не вистачило — і тоді організували додатковий збір, і через три роки новий навчальний заклад прийняв перших учнів.

Принижений Пангалос скаржився, що Ліга Націй керується подвійними стандартами й діє упереджено щодо його країни. Мовляв, коли влітку 1923 року італійський диктатор Беніто Муссоліні бомбардував острів Корфу, то ніхто його сильно не засуджував — то чому Італії можна нападати на інших, а Греції ні? Після конфлікту з Болгарією генерал і надалі намагався продовжувати свій реваншистський курс, але у серпні 1926 року невдоволені його політикою офіцери вчинили переворот й усунули від влади.

Війна бродячого пса тривала лише 10 днів і забрала життя 50 болгар і 121 грецького військового. Цей конфлікт, який не встиг перерости у велику війну, історики називають найефективнішою перемогою Ліги Націй на користь маленької країни у міжвоєнний період.