Три попсові автомобілі з пробігом, які не заслуговують на свою популярність

Dodge Journey

Популярний «американець», що випускався з 2008-го до 2020-го року. Машина поширена як у бюджетному сегменті, так і у середньому ціновому діапазоні.

У нас популярні як старі Journey ранніх років випуску (бюджет 10−12 тис доларів), так і свіжі екземпляри 2016−2018 рр., за які покупці викладають по 17−18 тис доларів.

Ні той, ні інший варіант не можуть вважатися раціональними та виправданими.

Dodge Journey — що за машина?

Ні, Journey у принципі не назвати «ламучим коритом», але машина не відрізняється надійністю, а деякі модифікації ще й приховують цілий набір неприємних сюрпризів.

Та й своїм споживчим якостям Journey ну ніяк не назвеш лідером. Чого у моделі не відібрати, так це простору в салоні. Вистачає місця і переднім пасажирам, і у другому ряду. Більше половини машин — 7-місні, хоча два сидіння в третьому ряду згодяться хіба маленьким дітям. А якщо їх скласти, то багажник цілком сподобається хазяйновитій людині.

Однак, крісла і загалом облаштування салону складно похвалити, тут все дуже «по-американськи». Простенько і невигадливо. Можна навіть сказати — прісно. Версії зі шкіряним салоном не здаються набагато шикарнішими.

На ходу Journey ще нудніший. Підвіска начебто м’яка, через що автомобіль здається хитким, проте на серйозних стиках та нерівностях її пробиває, і пасажири не лише чують, а й відчувають удари «знизу».

Повний привід на Journey є лише у версіях із 3,6-літровим мотором. Популярна 2,4-літрова версія оснащується переднім приводом, що загалом досить безглуздо. Великий і важкий монопривідний автомобіль майже безпорадний на снігу та легкому бездоріжжі.

Для продавців, які вішають локшину наївним покупцям про те, що «якщо ви не їздите на риболовлю, то повний привід вам не потрібен» в пеклі заготовлені особливо гарячі котли, це безумовно.

Швидкість Journey не дуже любить, кермо порожнє, на дорозі великий автомобіль злегка «плаває». Швидко їздити вам не захочеться навіть на версіях із найпотужнішими моторами.

А от на СТО заїжджати доведеться частіше ніж хотілося б.

Головні проблеми Dodge Journey

Як і більшість автомобілів, створених концерном Chrysler за останні десятиліття, цей не відрізняється живучістю та надійністю.

Якщо ви пересядете на Dodge Journey після якогось пристойного «японця» (Toyota, Honda), вас неприємно здивують скромний ресурс підвіски і не особливо довговічні мотори та коробки.

Ззаду в Journey — багатоважільник, у якому аж 14 сайлентблоків. Заводські амортизатори спокійно «ходять» по 100 тис км, але їхні китайські аналоги — чи не вдвічі менші. Словом, тут є що ремонтувати із завидною регулярністю.

Дизельні Journey — найбільш клопіткі, але, на щастя, до нас їх майже не завозять. Найбільш поширені версії з 2,4-літровим мотором. Трапляються і 3,6-літрові версії.

Обидва двигуни є «середнячками» за надійністю та проблемністю.

2,4-літровий двигун здатний пройти 250−300 тис км до перших серйозних ремонтів. Начебто непогано, але зверніть увагу, з якими пробігами до нас зазвичай потрапляють Journey — і ви зрозумієте, що найчастіше ресурс «безпроблемності» вже вичерпано.

Найчастіше мотори вже потребують заміни ланцюга ГРМ, також слабким місцем цього мотора є дросельна заслінка, яка потребує заміни (не просто чищення!) раз на 100−150 тис км.

Мотор схильний до «масложерства» на великих пробігах, тому доводиться постійно доливати масло, або готувати мотор до заміни поршневих кілець (запчастини плюс робота можуть потягнути на добрі $1500). Втім, якщо вибрати перший варіант, то рано чи пізно ви все одно змушені будете вдатися до другого.

Витрата у Journey з 2,4-літровим мотором немаленька — 13−14 л по місту. Готуйтеся ставити газ. А потім і регулювати зазори клапанів (тут це робиться вручну за допомогою штовхачів). Якщо цього не робити, двигун досить швидко приїде «під капіталку».

Повнопривідний Journey оснащувався 3,6-літровим бензиновим двигуном. З ним машина їде значно бадьоріше, але витрата палива в місті не опускається нижче 15 л на 100 км навіть у спокійних водіїв. Тому тут практично неминуча газова установка. Що, як і у випадку з 2,4-літровим двигуном тут не проходить бе наслідків, гідрокомпенсатори і без того є слабким місцем 3,6-літрового двигуна.

А ще в нього найчастіше тече маслоохолоджувач, внаслідок чого масло потрапляє у розвал блоку. Проблема частково вирішується заміною проблемної деталі на модернізовану (Chrysler визнав проблему у 2014-му році). Однак, і тут витікання рано чи пізно стає неминучим.

Загалом, обидва популярні двигуни тут не ідеальні.

Що ж до АКПП, то й тут є нюанси.

На 2,4-літрових передньопривідних Dodge Journey ставився архаїчний 4-ступінчастий «автомат». Його повільність вас дратуватиме, а відсутність «верхніх» передач робить витрату на трасі майже рівною міській, якщо ви їздите швидше, ніж 80−90 км/год.

Але ця АКПП відрізняється завидною живучістю. Зустрічаються екземпляри Dodge Journey з пробігами за 300−400 тис км, у яких у коробку ще не лазили. Головна умова — регулярна заміна масла в АКПП. Але регулярність тут висока — раз на 30 тис км. Якщо пропускати інтервал, термін життя цієї коробки скорочується до звичайних 150−200 тис км.

На версію з 3,6-літровим мотором та повним приводом ставилася 6-ступінчаста АКПП, яка високою надійністю не відрізняється. Навіть у спокійних водіїв і навіть із регулярною заміною масла вона виходить часто з ладу при невеликих пробігах. Багато власників роками їздять з відчутними поштовхами при перемиканні передач через соленоїди, що виходять з ладу. Іноді коробка потребує повного перебирання або заміни гідроблоку після 100 тис км пробігу.

Dodge Journey — у сухому залишку

Великий та просторий автомобіль відносно свіжих років та за прийнятні гроші — бажана покупка для багатьох. Тому Dodge Journey користується не просто постійним, а навіть зростаючим попитом. Але надійність та вартість утримання цього американського «бегемотика» вас навряд чи порадують. Краще придивитися до більш ресурсних варіантів. Наприклад, подивіться у бік Toyota Venza. Трохи переплативши або задовольняючись машиною більш старого року випуску, ви суттєво заощадите на її обслуговуванні.

Renault Scenic III

Ще один варіант, який майданчики і різного роду «автобізнесмени» люблять пропонувати покупцям, які шукають авто для сім'ї.

У міру компактний міський автомобіль відрізняється завидною практичністю. При погляді ззовні і не скажеш, що всередині так багато місця.

З погляду прагматичності до Renault Scenic питань і справді небагато.

Ціни теж відмінні. Наприклад, Scenic перших років випуску можна купити за $7000−8000, а якщо замахнутися на 2017−2018 рр., то можна вкластися в $14000−15000.

Однак, рекомендувати Scenic до покупки можна лише справжнім поціновувачам французького автопрому. Простіше кажучи, якщо ви з якоїсь причини вирішили, що вам обов’язково потрібен «француз», і готові на певний клопіт у зв’язку з цим, то сотні пропозицій на автомобільних сайтах чекають на вас. А продавці на автомобільних майданчиках із задоволенням розкажуть вам про те, що французькому дизелю пробіги в 200−250 тис км «байдужі», а робота боятися взагалі не варто.

А що ж насправді?

Renault Scenic — головні проблеми

На Scenic ставили безліч різних моторів. Як власної розробки Renault, так і від Nissan (компанії, як відомо, тісно співпрацюють).

Переважна більшість Scenic, які приганяють в Україну з Європи, оснащуються турбодизелями об'ємом 1,5 та 1,6 л.

Але це не сильно полегшує завдання щодо вибору оптимального Scenic.

Тільки у двигуна об'ємом 1,5 л було чотири версії різної потужності. І відмінності з-поміж них досить помітні. Наприклад, у двох із них (потужністю 86 і 106 к.с.) немає сажевого фільтра. А у двох інших (95 і 110 к.с.) він присутній.

У 86-сильній версії стоять форсунки Delphi, що сумно зарекомендували себе, а в інших версіях — більш надійні п'єзофорсунки Continental.

Після 2016 року на більшості турбодизелів стали встановлювати більш надійну паливну систему виробництва Bosch.

Слабким місцем всіх дизелів 1,5 л були шатунні вкладиші і масляний насос, що також не відрізняється надійністю. Якщо двигун був відремонтований з урахуванням цих особливостей превентивно, на пробігу близько 150 тис км, то він може без особливих проблем пройти ще стільки ж. Однак, втомлений мотор 1,5 л, з пробігом за 200 тис., в який ніхто «не лазив», швидше за все стане головним болем нового власника.

До того ж, за такого пробігу вже просяться на заміну турбіна і форсунки. Словом, назвати 1,5-літрові дизелі безпроблемними не можна.

Новіший турбодизель об'ємом 1,6 л (ставився на рестайлінгові Scenic після 2015 року) надійніше, але не настільки, щоб загалом змінити ставлення до автомобіля. Ще краще 2-літровий турбодизель, але такі машини у нас зустрічаються дуже рідко.

Бензинові Scenic у нас майже не зустрічаються, але це навіть на краще. Вдалим є 2-літровий бензиновий двигун, розроблений Nissan. Терпимим варіантом можна вважати і 1,6-літровий бензиновий мотор розроблення самої Renault, тут головне стежити за регламентом заміни ременя ГРМ і роботою котушок запалювання, в іншому проблем немає і при пробігах більше 300 тис км.

Але знайти такі Scenic у нас дуже важко.

Турбовані бензинові двигуни об'ємом 1,2 і 1,4 л схильні під'їдати масло навіть при невеликих пробігах. У 1,2-літрового мотора ще й безпосереднє упорскування палива, через що він дуже вимогливий до якості бензину, а також схильний до закоксування.

Якщо розглядати Scenic з «механікою», то скаржитися нема на що. Ручна коробка передач дуже живуча, зчеплення доводиться міняти не частіше ніж раз на 150−200 тис км.

Але якщо ви хочете неодмінно «автомат», то готуйтеся до пригод.

На Renault Scenic з різними двигунами можна зустріти і варіатор, і робот, і 6-ступінчастий «автомат».

Усі вони далеко не безгрішні. Робот EDC є французьким аналогом DSG від Volkswagen, для нього характерні «задумливість» і поштовхи при перемиканні навіть при малому зношенні. А до 150−200 тис км часто «накривається» електронний блок управління. Та й зчеплення без заміни більше не пройде.

Варіатор також рідко «живе» більше 150−200 тис км, і то — у спокійних водіїв. Клапан насоса високого тиску, соленоїди та підшипники валів потребують заміни, а ціна ремонту може перевищити середні цифри для звичайної АКПП.

Найнадійніший варіант коробки для Scenic — 6-ступінчастий «автомат» виробництва Jatco з робочим ресурсом 250−300 тис км. Але він ставився тільки в парі з 2-літровим турбодизелем, у нас такі Scenic — велика рідкість.

Із приємних моментів Scenic можна згадати ходову. Вона тут дуже проста за конструкцією і досить довговічна, особливо це стосується напівзалежної балки ззаду.

Renault Scenic — у сухому залишку

Підвіска вас не розорить, але в цілому Scenic є складним вибором. При всьому різноманітті поєднань двигунів і коробок знайти зручний варіант дуже складно.

Автомобіль може бути досить витратним в обслуговуванні, особливо якщо ви купите його з великим пробігом і самі буде багато їздити.

Skoda Octavia A7

Octavia була і залишається незмінним бестселером ринку авто з самого моменту появи в кінці 1990-х. Недорогий та практичний автомобіль з величезним багажником став просто «дефолтним» вибором прагматичних людей.

Octavia Tour досі має величезний попит, і на дорогах таких машин багато (а їх припинили випускати в 2008-му році).

Octavia A5 має практично таку ж репутацію і все ще неймовірно затребувана. Здебільшого це пов’язано з тим, що «експериментальні» технології групи VAG на цьому поколінні Octavia ще не набули широкого поширення. Так, мотори з безпосереднім упорскуванням і роботизовані коробки DSG зустрічалися лише на деяких модифікаціях, що продавалися виключно в Європі. До нас такі машини везуть нечасто.

Ну а що ж наступне покоління — Octavia A7?

Тут усе різко ускладнилося. Це, як і раніше, дуже практичний автомобіль зі значним багажником, непоганою керованістю і економічністю. Але багато змін по кузову, підвісці та електриці. А вже про мотори та коробки можна розмовляти годинами. Особливо, про їх ремонт та обслуговування.

Сьогодні багато хто готовий купити «свіжу» Октавію просто тому, що пам’ятають про репутацію попередніх поколінь. І продавці на майданчиках цим активно користуються. Мовляв, «ну це ж Октавія, надійна, як завжди».

Насправді все вже давно зовсім не так.

Skoda Octavia A7 — основні проблеми

Кузов не схильний до іржі, та й машини все-таки ще досить нові, але загалом до якості фарбування Octavia A7 питання є. Сколи та подряпини з’являються з легкістю, тому багато машин вже мають підфарбовування.

Ходова не така довговічна, як у пам’ятній Octavia Tour, але в цілому досить надійна. До 100 тис км пробігу вона взагалі рідко завдає серйозного клопоту. Багато машин спокійно доїжджають до 150−200 тис км з «рідною» підвіскою.

Двигуни на Octavia A7 зустрічаються різні. Багатьох вводить в оману наявність бензинового двигуна 1,6 л з позначенням MPI. Це не той самий 1,6-літровий мотор, який так добре зарекомендував себе на Октавіях колишніх поколінь. Це інший мотор, нехай і теж з розподіленим упорскуванням, і за надійністю він сильно поступається «старому».

Бензинові турбомотори об'ємом 1,4 та 1,8 л зустрічаються на Octavia A7 у нас найчастіше. 1,2-літровий — значно рідше, і це добре.

Якщо перші два просто не особливо надійні, то «малюк» взагалі не заслуговує на похвалу. Він швидко закоксовується, починає активно «під'їдати» масло вже до 100 тис км. Ланцюг часто розтягується буквально за 40−50 тис км пробігу.

Як не дивно, найдовше живе мотор 1,2 л у тих, хто часто дає машині «прикурити», ймовірно, саме тому що на високих оборотах мотор «випалює» нагар на стінках циліндрів і поршнях.

Мотор об'ємом 1,4 л має ті самі проблеми На ньому не ланцюговий, а ремінний привід ГРМ. Масложерство і закоксовка присутні, особливо все це відчувається при пробігах за 150 тис км.

Купівля Octavia A7 з 1,8-літровим двигуном не рятує від усіх згаданих вище проблем, хіба що двигун живе трохи довше. При великих пробігах доводиться доливати масло, міняти клапани управління фазорегуляторами, стежити за станом помпи та термостатів, які на моторах VAG, на жаль, недовговічні.

На всіх цих двигунах уваги регулярно вимагає і турбіна. Сам собою нагнітач має ресурс близько 200 тис. км, але клапан управління тиском наддуву часто виходить з ладу вже через 50−60 тис км пробігу. Тут багато залежить від манери їзди та якості масла. Але загалом до надійності 1,8-літрового турбомотора, що стояв на попередніх Октавіях, тут далеко.

Ще одна особливість всіх цих моторів Octavia A7 — безпосереднє упорскування. Враховуючи якість бензину у нас, скаржитися на те, що форсунки бажано чистити кожні 50 тис. км, навіть якось непристойно.

На цьому тлі навіть невдало оновлений «атмосферник» об'ємом 1,6 л виглядає непогано, враховуючи його розподілене упорскування. Але загалом, і його складно назвати вдалим, найчастіше він схильний до «під'їдання» масла навіть на невеликих пробігах.

Дизельні мотори на Octavia A7 виглядають краще. Вони мають свої особливості — знову ж таки, турбіни та закоксування — але, при цьому, у них значно більший ресурс. Щоправда, коли настане час міняти паливний насос, цінник неприємно здивує.

Інше питання, що дизельні Octavia A7, який приганяють до нас з Європи, зазвичай мають величезні пробіги (часто, скручені). Ну не буде рядовий німецький громадянин купуватиме дизельну машину, щоб проїхати на ній за 9 років 110 тис. км, не буває такого щастя. Навіть 210 тис. км для машини такого віку з Німеччини було б щастям.

Велика можливість нарватися на «напівмертвий» дизельний мотор, який трохи реанімували паливними присадками. Така машина не димить і їде досить швидко. Але вже через кілька тижнів після покупки ви відчуєте всю красу зношеного дизельного мотора.

До механічних коробок на Octavia A7 претензій мало. А ось DSG все ще викликає до себе, хм, трепетне ставлення.

6-ступінчасті «роботи» з мокрим зчепленням ставили тільки в парі з дизелем (ще одна причина придивитися до дизельних версій) і з повним приводом на бензині.

Передньопривідні бензинові Octavia A7 перших років випуску отримали 7-ступінчасті DSG, які залишають двоїсте враження. У багатьох машин з трасовим пробігом DSG спокійно проїжджають по 200 тис. км. А ось міська експлуатація із заторами здатна приводити робота на ремонт кожні 70−80 тис. км.

Повнопривідні версії Octavia A7, до речі, приховують ще один сюрприз. Муфта Haldex нового покоління втратила масляний фільтр, у зв’язку з чим масло в ній краще міняти кожні 30−40 тис. км, інакше ви просто втратите повний привод.

Skoda Octavia A7 — у сухому залишку

Оновлена Октавія — не рівня своїм хітовим попередницям. Машину, звичайно, не назвеш ламким коритом, але проблем вона завдає неабияк. Особливо, якщо ви купите Octavia A7 з великим пробігом і самі активно її експлуатуватимете. Як робоча конячка з великим пробігом краще пошукати щось більш ресурсне.